Автор: Ірина Запатріна, доктор економічних наук, професор, Голова Правління Українського центру сприяння розвитку публічно-приватного партнерства
Україна сфокусується на залученні інвестицій від транснаціональних компаній і фондів прямих інвестицій, які мають значний досвід роботи в нестабільній політичній і економічній обстановці. Про це недавно заявив міністр економічного розвитку й торгівлі Айварас Абромавичус на презентації економічної стратегії України в Києві. Чи реальні такі очікування? Чи є приклади в інших країнах?
Залучення інвестицій і, насамперед у сферу інфраструктури — одна з ключових задач, яку має вирішити Україна, якщо планує розвиватися. Сучасна й енергоефективна інфраструктура надзвичайно важлива для забезпечення доступу населення до громадських послуг, якість яких має бути максимально наближена до європейських стандартів. Наявність і якість автомагістралей, систем залізничного й авіасполучення, мостів, тунелів, систем енерго-, тепло-, водопостачання й водовідведення, переробки побутових відходів і очищення стоків, сучасних шкіл, лікарень, садків – це, насамперед, безпека й рівень комфортності проживання для населення. Крім іншого, створення й експлуатація інфраструктурних об’єктів зможе забезпечити роботою сотні тисяч наших громадян, у тому числі молодих, які на сьогодні відчувають себе незатребуваними. Інвестиції в інфраструктуру вже в середньостроковій перспективі значно знизять логістичні витрати бізнесу й, відповідно, підвищать його конкурентоспроможність; забезпечать розвиток внутрішнього ринку, знизять рівень бідності й, відповідно, соціальну напруженість у суспільстві.
Відповідальність за розвиток інфраструктури цілком і повністю лежить на державі. Координатором цієї діяльності в нашій країні є Мінекономрозвитку, яке недавно винесло на суд громадськості стратегію економічного розвитку «Шлях до процвітання». Виходячи з цього, природно відповідати на запитання про реальність «залучення інвестицій від транснаціональних компаній і фондів прямих інвестицій» в Україну саме в контексті заходів, запланованих цієї Стратегією. У документі, підготованому міністерством, відзначено, що для «процвітання» нам необхідно протягом наступних 5-10 років забезпечити залучення інвестицій в обсягах 8 млрд доларів США щорічно. Обґрунтувань для цього припущення Стратегія не містить. Не передбачено в ній і завдання забезпечити модернізацію інфраструктури. Водночас серед пріоритетних реформ, які мають привести Україну до економічного процвітання, визначені реформа судової системи, реформа державного керування, реформа податкової системи, приватизація, лібералізація й дерегуляція. Безумовно, реформи у всіх цих сферах важливі для України. Але на чому засновані очікування Міністра в «залученні інвестицій від транснаціональних компаній і фондів прямих інвестицій, які мають значний досвід роботи в нестабільній політичній і економічній обстановці» у передбачених Стратегією обсягах за результатами запропонованих реформ, особисто мені незрозуміло. Навіть якщо ці реформи будуть успішними й швидкими й приведуть до якісної зміни інвестиційного клімату в країні, очікувати такі інвестиції можна буде лише в приватизацію або в реалізацію швидких комерційних проектів, не пов’язаних або опосередковано пов’язаних з інфраструктурою. Розраховувати на те, що ситуації, яка склалася в Україні, можна залучити значні суми інвестицій при продажі об’єктів державної власності, щонайменше, необачно. Крім того, в умовах лібералізації, дерегуляції й «загальної демонополізації» без розвитку й законодавчого закріплення основ державного регулювання ринків природних монополій (що також не передбачено в Стратегії), взагалі нереально розраховувати на залучення довгострокових інвестицій в енергетичну й транспортну інфраструктуру, модернізацію систем тепло- і водопостачання, вирішення проблем з утилізацією побутових відходів і т.п.
При цьому, потрібно усвідомлювати, що й винятково комерційні проекти в Україні навряд чи залучать серйозні інвестиції, оскільки значно поступаються по привабливості для інвесторів у порівнянні з іншими країнами. Кому цікаво працювати в умовах нестабільного енерго- і теплопостачання, відсутності нормальних і, головне, безпечних доріг, наявності екологічних проблем, низької якості води, «допотопних» шкіл, лікарень, дитячих садків? Знайти потенційних інвесторів і професійний топ-менеджмент для реалізації навіть винятково комерційних проектів, нічого не змінивши в цій сфері, буде вкрай проблематично. Не кажучи вже про проблеми, які загострюються, з енергопостачанням і транспортним сполученням, що значно знижують окупність інвестиційних вкладень. Тобто знову повертаємося до необхідності модернізації інфраструктури.
Яким чином Мінекономрозвитку планує модернізувати існуючу й створювати нову інфраструктуру й чи планує воно взагалі щось робити в цьому напрямку в найближчому майбутньому — із Стратегії зрозуміти неможливо. Ні слова немає в Стратегії й про розвиток публічно-приватного партнерства, яке на сьогодні є одним із найефективнших інструментів інфраструктурного розвитку, особливо в країнах економік, що розвиваються. Не згадується в ній і про необхідність розробки Національного інфраструктурного плану на середньо- і довгострокову перспективу, а також про механізми його реалізації, включаючи публічно-приватне партнерство. Чимось допомогти в розв’язанні цього питання «приватизація» і «дерегуляція з лібералізацією» навряд чи зможуть.
Принагідно хочеться відзначити, що сьогодні питання забезпечення інфраструктурного розвитку знаходяться у центрі уваги OECD, UNECE, G20, G77, IMF, міжнародних банків розвитку. Для активізації й підвищення ефективності інвестицій в інфраструктуру в липні цього року за сприяння держав, міжнародних фінансових організацій і провідних приватних інвесторів був створений Глобальний Фонд Інфраструктури (Global Infrastructure Facility). Фонд буде працювати над поліпшенням підготовки й структуруванням складних інфраструктурних публічно-приватних партнерств із метою мобілізації для їх реалізації приватного сектору й інституціонального інвестиційного капіталу. Тільки приватні партнери цього Фонду мають у своєму управлінні активів на 12 трильйонів доларів США, а його початкова капіталізація становить 100 млн доларів США. Чи можуть кошти цього Фонду, а також окремих транснаціональних компаній і фондів прямих інвестицій зайти в інфраструктурні проекти в Україні? У перспективі так, але для цього державі необхідно звернути увагу на інфраструктуру й закріпити свої наміри по її модернізації в стратегічних програмних документах. Потрібно також визначитися з переліком пріоритетних для країни проектів і механізмами залучення фінансування для їх реалізації. У зв’язку з цим, зокрема, важливо сформувати чітку й зрозумілу міжнародному співтовариству інституціональну інфраструктуру й правову базу у сфері публічно-приватного партнерства, які у нас, по суті, відсутні. Відповідальним за цю сферу також є Мінекономрозвитку, тому щонайменше дивно, що ці питання не відобразилися в підготовленій ним же Стратегії «Шлях до процвітання».
Що стосується прикладів залучення інвестицій від транснаціональних компаній і фондів прямих інвестицій, то їх маса — як в економічно розвинених країнах, таких як Великобританія, Австралія, Франція, так і в країнах економік, що розвиваються (Латинська Америка, Східна Азія). Досвід країн, які мають успіх у залученні інвестицій, свідчить, що для того, щоб стати цікавою для закордонних інвесторів, держава, крім вирішення інших питань, передбачених Стратегією, має впровадити ретельне планування інфраструктурного розвитку й створити для цього необхідне інституціональне й правове середовище, у тому числі забезпечити професійну підготовку публічної влади до вирішення завдань у цій сфері.
