У Європейському Союзі, перспектива членства в якому України сприймається Кремлем як загроза національним інтересам Росії, вже давно укорінилось вкрай негативне ставлення до фальсифікації та плагіату. Навмисне присвоєння авторства на чужий інтелектуальний продукт (науковий твір, ідею, статтю, книгу, винахід, пісню тощо) вважається там вчинком аморальним і засуджується суспільством. Для запідозрених у плагіаті західних політиків відставка із займаних посад та крах політичної кар’єри вважається більш прийнятним варіантом, аніж гучні скандали та іміджеві збитки.
За останні роки ми маємо чимало прикладів, коли попередні заслуги перед державою, видатні особисті якості та широкі зв’язки серед вищого політичного керівництва до уваги не беруться. Так, 2011 року міністр оборони Німеччини Карл-Теодор цу Гуттенберг, якого на той час вважали найбільш популярним політиком і реальним претендентом на майбутнє канцлерство, був змушений піти у відставку після звинувачень у копіюванні чужого тексту для своєї дисертації. Того ж року заступник голови Європарламенту і голови парламентської фракції Вільної демократичної партії Німеччини Сильвина Кох-Мерін склала з себе повноваження лише внаслідок натяків з приводу авторства захищеної ще 2001 року дисертації. А 2013 року одна з найближчих соратниць Канцлера ФРН Ангели Меркель міністр освіти Німеччини Аннете Шаван добровільно залишила посаду відразу ж після того, як Дюссельдорфський університет Генріха Гейне позбавив її докторського вченого ступеню через виявлені у її науковій роботі порушень авторського права.
Враховуючи однозначно негативне ставлення до плагіату влади і громадянського суспільства, німецькі журналісти та політтехнологи швиденько зрозуміли, що наукові роботи окремих політиків можна з успіхом використовувати з метою їх компрометації та довічного усунення з політичної арени. Зокрема, у Баварії для виявлення плагіату політиків був запущений спеціальний сайт «Politplag.de», на якому будь-хто за суму від 20 до 500 євро може «замовити» перевірку їхніх наукових робіт. На федеральному рівні з аналогічними функціями працює Інтернет-проект «VroniPlag».
Така принципова реакція на випадки плагіату притаманна не лише Німеччині. Президент Угорщини Пал Шмітт 2012 року також був змушений подати у відставку тільки-но Будапештський університет Земмельвайса позбавив його докторського звання за включення десятків сторінок текстового матеріалу, таблиць і графіків, які співпали з роботами попередників. На плагіаті впіймали також прем’єр-міністра Румунії Віктора Понту, міністрів науки і транспорту Ірану, главу інноваційного відомства Таїланду, головного наукового радника Індії. 2011 року суттєво підірвали й без того далеко не захмарний авторитет В.Януковича матеріали журналістського розслідування «Української правди», які засвідчили, що його витвір «Opportunity Ukraine» містить абзаци з текстів, що раніше виходили за підписом різних осіб.
Однак європейські стандарти щодо захисту авторського права виявилися неприйнятними для апологетів путінського «Русского мира», котрі вочевидь переконані: «Що іноземцю смерть, то росіянину норматив». У сучасній Росії, де восторжествував принцип вибіркового правосуддя, панує корупція і обстановка продажної політичної культури, звинувачення у плагіаті не вважаються підставами для добровільних відставок чи примусових звільнень з посад. У січні 2013 року, використовуючи німецький досвід, в Росії запрацював загальнодоступний сайт товариства «Диссернет». З того часу на ньому регулярно оприлюднюються експертизи дисертацій з виявленими випадками грубого, навмисного порушення встановлених законом правил атестації наукових працівників, а також правил і регламентів присудження наукових ступенів. Природно, що серед основних об’єктів уваги «Диссернету» опинилися депутати Державної Думи, члени Ради Федерації, високопоставлені чиновники виконавчої влади, губернатори суб’єктів РФ, керівники силових відомств, російські мільярдери, лікарі.
Вже перші результати роботи «Диссернету» засвідчили, що за часів правління Путіна практика копіювання винаходів та креативних ідей, переважно західних вчених, набула в Росії такого поширення, що чиновницький клас почав деградувати. Так, за матеріалами розслідувань «Диссернету» 14 вересня 2014 року «Товариство наукових працівників» Росії опублікувало «Звернення російських вчених до вищих керівників РФ», яке підписали понад 1150 кандидатів і докторів наук, у тому числі члени-кореспонденти і академіки Російської академії наук (РАН). У ньому вказувалось, що дисертаційні дослідження 25 чинних депутатів Державної Думи РФ містять «суттєві некоректні запозичення, у деяких випадках міг бути здійснений підлог документів про наукові публікації і фальсифікація дисертаційних робіт». До оприлюдненого «Диссернетом» переліку сумнівних дисертацій потрапили роботи таких впливових діячів російської політики, як уповноваженого при Президентові РФ з прав людини П.Астахова, заступника секретаря Генеральної Ради партії «Єдина Росія» О.Баталіна, губернатора Кіровської області М.Бєлих, губернатора Пензенської області В.Бочкарьова, заступника Голови Державної Думи РФ, керівника фракції «Єдина Росія» генерал-полковника поліції В.Васильєва, губернатора Московської області А.Воробйова, представника Державної Думи РФ у Конституційному суді Д.Вяткіна, губернатора Тульської області В.Груздєва, губернатора Ленінградської області А.Дрозденка, директора Федеральної служби РФ з контролю за обігом наркотиків В.Іванова, губернатора Рязанської області О.Ковальова, міністра внутрішніх справ РФ В.Колокольцева, заступника Голови Державної Думи РФ, одного з керівників ЛДПР І.Лебедєва, міністра культури РФ В.Мединського, міністра зв’язку і масових комунікацій М.Нікіфорова, губернатора Санкт-Петербурга Г.Полтавченка, керівника кремлівського управління по боротьбі з корупцією О.Плохого, міністра транспорту РФ М.Соколова та інших.
«Диссернет» не обмежився дисертаційними дослідженнями і здійснив також експертизу монографій найбільш наближених до російського президента осіб. Зокрема – однокурсника Путіна, колишнього старости його студентської групи, а нині глави Слідчого комітету РФ О.Бастрикіна та чинного мера Москви С.Собяніна, котрий очолював Адміністрацію Президента РФ. Результат виявився той же – вони також містять ознаки плагіату, причому не витонченого, який можна було б пояснити допущеними при редагуванні текстів помилками, а масштабного і безцеремонного. Однак, не дивлячись на виявлені факти порушення авторського права та розгорнуту у суспільстві критику, Вища атестаційна комісія (ВАК) при Міністерстві освіти та науки РФ виявилася поблажливою до вказаних політиків і не знайшла підстав для розгляду питання щодо позбавлення їх дипломів про кандидатські чи докторські наукові ступені. Характерно, що серед запідозрених у плагіаті державних діячів РФ не знайшлося жодного, хто визнав би претензії до їхніх робіт обґрунтованими у зв’язку з чим подав у відставку з державної служби. Ймовірно вони сприйняли за істину один із жартівливих «законів Мерфі»: «Якщо крадеш у одного – це плагіат, якщо у багатьох – це дослідження». Вочевидь їх також надихає позиція і кругова порука з найголовнішим кремлівським керманичем. Як відомо, ще
2006 року економіст Національного інституту передових досліджень США Кліффорд Гедді заявив, що значну частину дисертації «Стратегічне планування відтворення мінерально-сировинної бази» Путін списав з американського підручника.
Російські можновладці, увінчані науковими ступенями за фальсифікованими дипломами, слідом за Путіним втратили почуття реальності та увірували у свою виключну історичну місію. Зокрема, вищезгаданий глава Слідчого комітету РФ Бастрикін, сп’янівши від крові на Донбасі, почав в угоду політичній кон’юнктурі ревізувати закріплені Конституцією РФ безперечні здобутки російської демократії та продукувати ідеї, несумісні із науковими принципами та здоровим глуздом. Так, 26 лютого 2015 року на колегії Слідчого комітету РФ Бастрикін запропонував вилучити з Конституції РФ положення про безумовний пріоритет загальновизнаних принципів і норм міжнародного права. Очевидно отримавши підтримку Путіна, якому безпосередньо підпорядкований Слідчий комітет РФ, Бастрикін 28 квітня 2015 року в інтерв’ю «Российской газете» розвинув свою ініціативу. Він запропонував: по-перше – виключити з Конституції РФ положення, згідно з яким міжнародне право складає невід’ємну частину правової системи РФ; по-друге – наділити Конституційний Суд РФ не лише правом, але й обов’язком перевірки конституційних положень міжнародного права, які претендують на роль регулятора внутрішньодержавних відносин; по-третє – доповнити російське кримінально-процесуальне законодавство нормами, які регламентують підстави і порядок процесуальних дій при здійсненні розслідування злочинів міжнародного характеру.
Також він запропонував опрацювати питання про створення міжнародного трибуналу з розслідування «міжнародних злочинів, вчинених на південному сході України». Щоправда усвідомивши безперспективність останньої ініціативи, яку навряд чи підтримає навіть Сирія, Венесуела, Нікарагуа чи Північна Корея, Бастрикін до неї вже не повертався, «зосередивши увагу на конкретній роботі» – фальсифікації замовних справ проти Надії Савченко, кінорежисера Олега Сенцова, Олександра Кольченко та інших українських патріотів. Характерно, що виступаючи 3 вересня 2015 року із доповіддю на нараді Слідчого комітету РФ з питань «протидії порушенням прав цивільного населення південного сходу України в ході військового конфлікту», Бастрикін поставив наших героїв Революції Гідності в один ряд з посібником німецько-фашистських окупантів Володимиром Катрюком, 1921 року народження, підозрюваним у причетності до розстрілу мирного населення білоруського села Хатинь у далекому 1943 році. Бастрикін з гордістю повідомив, що Слідчий комітет РФ 8 травня 2015 року порушив і продовжує розслідувати кримінальну справу проти Катрюка попри те, що той у тому ж таки травні поточного року помер у Канаді.
Однак головною сенсацією на цій нараді стала заява Бастрикіна про поширення «універсальної юрисдикції» Слідчого комітету РФ на схід України і нібито законності «кримінального переслідування» осіб із числа вищого політичного і військового керівництва України. Цілком закономірно українське МЗС назвало цю заяву такою, «що не має нічого спільного ні з міжнародним правом, ані з реальністю чи здоровим глуздом». На що у відповідь отримало хворобливу реакцію начальника управління взаємодії із засобами масової інформації Слідчого комітету РФ В.Маркіна, заяву якого навіть складно коментувати, оскільки готуючи її, автор ймовірно марив, перебуваючи у стані наркотичного або алкогольного сп’яніння. Немає сумнівів, що з такими правниками як Бастрикін Росія невдовзі поверне у свій Кримінальний Кодекс сумнозвісну 58-у статтю, змінивши «антирадянську агітацію і пропаганду» та «антиросійську». І це не жарти, а цілком реальна перспектива. За повідомленням російської «Независимой газеты» відповідний законопроект вже розроблений депутатами Державної Думи РФ від партії «Єдина Росія» та підтриманий КПРФ Зюганова і ЛДПР Жириновського. А коли це станеться, Бастрикіну вже не потрібно буде брехати на весь світ, що прем’єр-міністр України Арсеній Яценюк нібито воював у складі УНА-УНСО у Чечні, де катував і розстрілював російських солдат. Достатньо буде звинуватити якогось українського висопосадовця чи взагалі будь-кого з українців у «антиросійській агітації і пропаганді» та притягнути до кримінальної відповідальності згідно з «універсальною юрисдикцією» Слідчого комітету РФ.
А враховуючи успішну практику розслідування його співробітниками кримінальних справ проти покійників, можна буде також пред’явити звинувачення Чаадаєву, Пушкіну, Лермонтову, Достоєвському, Некрасову, Чернишевському, Тургенєву та іншим видатним патріотами Росії, які у своїх творах відверто висловлювались щодо окремих негативних якостей росіян. Згадаймо хоча б біль Чернишевського: «Жалкая нация. Снизу доверху все рабы». Або выдчай Некрасова від очікування повернення в Росію з подорожей країнами Європи: «Подъезжая к Кенингсбергу, я приблизился к стране, где не любят Гуттенбергов и находят вкус в говне».
Виступаючи 1 вересня 2015 року перед вихованцями і педагогами освітнього центру для обдарованих дітей «Сиріус», Путін несподівано заговорив про єдність народу і громадську злагоду, згадавши трагічні сторінки вітчизняної історії: «Уроки смут, революцій, громадянської війни попереджають, наскільки згубні для Росії будь-які розколи». Виходить для таких згадок у Президента РФ з’явилися підстави і Путін, як досвідчений політик, добре розуміє неминучість того, що настане час, коли Росія нарешті позбавиться своїх непомірних імперських амбіцій і знову повернеться на шлях прогресу та демократичного розвитку. Як скоро це відбудеться, мирно чи внаслідок стихійних кривавих бунтів, в результаті змови жадібних олігархів чи патріотично настроєних військових, з Путіним чи без нього – важко сказати. Однак цей день неминуче прийде.
Борис Дніпров, аналітик
