Спочатку кілька офіційних рядків: “21 вересня 2015 року у Варшаві відкрилося Засідання по реалізації заходів для питань людського виміру (HDIM) — найбільша щорічна європейська конференція з питань прав людини й демократії. Вона проводиться Бюро по демократичним інститутам і правам людини ОБСЄ (БДІПЛ). Це платформа для 57 держав — учасників ОБСЄ, партнерів, організацій громадянського суспільства, міжнародних організацій і структур ОБСЄ, на якій відслідковується реалізація домовленостей з питань людського виміру, обговорюються пов’язані з цим проблеми, відбувається обмін прикладами позитивних практик і виробляються рекомендації для подальших поліпшень“.
Додамо, що цей захід триватиме майже два тижні, і участь у ньому візьмуть Івіца Дачич, голова ОБСЄ, Ламберто Заньєр, Генеральний секретар ОБСЄ, Михаель Георг Лінк, директор БДІПЛ, Дуня Міятович, представник ОБСЄ з питань свободи засобів масової інформації, Астрід Торс, Верховний комісар ОБСЄ у справах національних меншин й інші шановні особи.
Тепер про головне для нас: тема України, як очікується, буде однією з пріоритетних на Засіданні. Що ж, цей факт мав стати серйозним стимулом для нашої дипломатії, щоб у рамках такої авторитетної організації, як ОБСЄ, вкотре засвідчити сувору прихильність України до зобов’язань по дотриманню прав людини й привести досить доказів про їх порушення на нашій території сусідньою державою, яка вдерлася до нас. Тим більше, що на обговорення, як видно з анотованого порядку денного, буде винесене також питання про забезпечення загальної свободи релігії або переконань, і раз так, то тема про переслідування віруючих на окупованих українських районах пролунає обов’язково.
Ось на проблемі ігнорування релігійних прав хотілося б зупинитися. Її актуальність стає очевидною, як тільки лідери «Донецької народної республіки» починають заявляти про свої духовні переваги. Досить згадати, як у травні минулого року на Донбасі з’явилася очолювана Гіркиним «Руська православна армія», яка «вогнем і мечем» заклала принципи політики «ДНР» у сфері релігії. Уже пізніше «глава ДНР» Олександр Захарченко «дохідливо» виклав ці принципи, уклавши їх у дуже просту схему. “Я православний, ходжу в церкву, для мене єдина церква Московського патріархату. Як глава “держави” визнаю чотири основні конфесії, які мають бути на цій землі. Це православ’я, римо-католицизм, мусульманство й іудаїзм”, — заявив він. При цьому Захарченко пригрозив боротися із сектантством, до якого він відніс усі християнські релігії, що не підпадають під формулу «Московський патріархат». А це й Київський патріархат, і Українська автокефальна православна церква, і Греко-католицька церква, тисячі прихильників яких проживають на сході країни. Саме про порушення прав цих людей будуть говорити на Засіданні ОБСЄ у Варшаві.
Слід сказати, що із закликом бути терпимими до поглядів віруючих, які відвідують інші храми, ніж керівники «ДНР/ЛНР», не раз зверталися до них духовні особи України, багато про це говорять і на зборах Всеукраїнської Ради церков і релігійних організацій. Велику роботу в цьому напрямку проводить Інститут релігійної свободи (Київ), який протягом усього часу окупації веде кропіткий збір документальних даних про переслідування віруючих на українських землях, контрольованих сепаратистами. Разом з Міжнародним партнерством за права людини, що діють у Брюсселі, і українською правозахисною організацією «Центр Громадянських Свобод» Інститутом була підготовлена Доповідь «Коли Бог стає зброєю». Доповідь містить факти, свідчення жертв і очевидців релігійно мотивованих переслідувань, які здійснюють збройні представники «народних республік» на сході України.
Комісія США по міжнародній релігійній свободі (United States Commission on International Religious Freedom) у своєму щорічному звіті, представленому у Вашингтоні 30 квітня 2015 року, заявила, що незаконна військова окупація Криму й підтримка бойовиків-сепаратистів на Донбасі з боку Росії обумовили появу релігійних переслідувань на цих окупованих територіях України. У звіті Комісії США вказується, що в тих регіонах Донбасу на сході України, контрольованих підтримуваними Росією сепаратистами, церковні громади євангельських християн (протестантів) і Української православної церкви Київського Патріархату стали об’єктами насильства й дискримінації, а їхні молитовні, храми й інша власність конфіскуються проросійськими бойовиками, закриваються або знищуються. Повідомляється, що чотирьохтисячна «Руська православна армія» займалася цими релігійними переслідуваннями. До речі, на окупованих територіях залишаються десятки конфіскованих «владою народних республік» храмів, молитовень, духовних навчальних закладів, реабілітаційних центрів. Самі віруючі не можуть потрапити туди, а багато з цих будинків використовуються як військові склади. На жаль, перераховані дані не знайшли свого відбиття у звітах Спеціальної моніторингової місії ОБСЄ в Україні. Також про релігійні утиски на тимчасово окупованих територіях на сході України не було вказано в першій Щорічній доповіді «Про стан свободи релігії або переконань», яка була підготовлена групою Європейського парламенту з питань свободи релігії або переконань і релігійної терпимості й представлена 3 червня 2015 року в Брюсселі.
Але ж зобов’язання ОБСЄ, закріплені, зокрема, у Віденському документі, Документі Копенгагенскої наради Конференції по людському виміру НБСЄ 1990 року й Рішенні Ради міністрів ОБСЄ № 3/13, прийнятому на 20-й зустрічі в Києві, передбачають, що держави-учасники будуть сприяти колективним проявам права вищезгаданих об’єднань на свободу релігії або переконань, включаючи право засновувати й містити вільно доступні місця богослужінь або зборів. Зрозуміло, ці факти лише підсилюють значення Варшавської конференції, де до широкої міжнародної громадськості можна донести відомості, не оприлюднені з невідомих причин Спеціальною моніторинговою місією ОБСЄ. Але Засідання легким бути не обіцяє. Уся справа в тому, що в Росії дуже серйозно готувалися до нього, а основну вагу підготовчих заходів взяли на себе дві організації – Російська православна церква й Міністерство закордонних справ РФ. Церква залучила різні родинні структури, добре відомі своїм наступальним потенціалом й ідеологічною спрямованістю. Це й Міжрелігійна рада Росії, й Імператорське Палестинське Православне Товариство, і Всесвітній Руський Народний Собор, і інші. На базі російського МЗС проведені зустрічі й наради, на яких дипломати й представники церкви обговорили порядок взаємодії й роботи під час Варшавської конференції, тези виступів. Більше того, ІППТ в рамках Засідання ОБСЄ проведе паралельний захід – обговорення по темі «Нетерпимість і дискримінація щодо віруючих: нові погрози». Тут російська делегація оприлюднить «факти переслідувань в Україні віруючих і служителів канонічної православної церкви», із чого випливає, що головними цілями для критики стануть «розкольники» і «уніати», під якими в РПЦ мають на увазі Київський патріархат і греко-католиків.
Треба сказати, що для росіян зустріч у Варшаві – це спроба взяти реванш. Адже на минулому такому заході, проведеному ОБСЄ у Відні менше трьох місяців тому, представники європейських країн підтримали українську позицію. Але для міжнародних відносин три місяці – чималий строк. Тому, дивлячись на інтенсивну підготовку російською стороною до поїздки у Варшаву, логічно було б припустити, що в Україні, яка прагне відстоювати свою незалежність і цілісність, з подвоєною енергією готувалися до зустрічі, на якій дали б гідну відсіч спробам спотворити істину. Але чомусь цього не трапилося. Хтось чув про зустрічі в українському Міністерстві закордонних справ із приводу забезпечення загальної свободи релігії або переконань напередодні Варшавської зустрічі? Або про фінансування поїздки українських експертів у сфері релігії у Варшаву? Отож. Українську сторону 30 вересня, коли буде обговорюватися тема релігійної дискримінації, буде представляти невелика група ентузіастів, людей, по-справжньому відданих своїй справі, які збираються прибути до місця зустрічі за гроші приватних спонсорів. І все-таки потрібно сподіватися, що позиція нашої країни буде знову підтримана світовим співтовариством. Тому що правда за нами.
Віктор Стоян, спеціально для “Вектор ньюз”
