Туреччина й Росія пообіцяли не починати війну через збитий військовий літак. Але все-таки союзники Туреччини по НАТО й увесь інший світ замислилися, чому Туреччина наважилася на такий серйозний ризик.
Турецький уряд наполегливо заявляє: «Не говоріть, що ми вас не попереджали!»
Незначні порушення повітряного простору – звичайна справа в усьому світі, і, як правило, на такі випадковості дивляться крізь пальці. Але Туреччина вже кілька разів викликала російського посла й висловлювала претензії як із приводу російських військових літаків, помічених над територією Туреччини, так і тих, що стосуються бомбардувань сірійських районів поблизу турецького кордону. Як заявив президент Ресеп Тайїп Ердоган у середу ввечері (і пізніше підтвердив прес-секретар Пентагона), до того, як турецький F-16 збив російський Су-24, турецька сторона кілька разів наказувала російському літаку змінити курс.
«Особисто я давно очікував чогось подібного, бо за останні місяці таких інцидентів [порушень росіянами повітряних кордонів] було дуже багато, – повідомив в інтерв’ю заступник міністра оборони Туреччини Ісмаїл Демір. – Наші правила використання озброєння були гранично зрозумілі, до того ж будь-яка суверенна держава має право захищати свій повітряний простір».
Хоча це може бути й правдою, аналітики стверджують, що в пана Ердогана були більш глибокі мотиви дати дозвіл турецькому пілотові відкрити вогонь. Серед них – крах надій на взаєморозуміння з Росією по низці питань, крім сірійського. Йдеться й про те, як діяти щодо Сирії, і про міцні етнічні зв’язки Туреччини з туркменськими селищами саме поблизу від місця катастрофи літака, що потрапили недавно під російські авіаудари.
Турки мовчки закипали з тих пір, як два місяці тому РФ почала воєнні операції проти сірійських повстанців, поламавши плани Анкари скинути уряд президента Башара аль-Ассада. Турки були змушені стримати свої апетити й погодитися всього лише на місце за столом майбутніх переговорів про долю Сирії, сказав Сонер Чагаптай, турецький аналітик у вашингтонському Інституті Близькосхідної політики.
«Для цього треба була б присутність у Сирії повстанців, підтримуваних Туреччиною. І, думаю, Туреччина стурбована тим, що російські авіанальоти на їхні табори в Північній Сирії шкодять майбутнім інтересам Туреччини в цій країні, – пояснює Чагаптай. — Це також висловлення агресивної позиції Туреччини в сірійській громадянській війні з метою запобігти поразці підтримуваних турками повстанців, щоб ті змогли утримати займані ними території й одержали право голосу у визначенні майбутнього Сирії».
Разом з тим, доля конкретних повстанців, яких росіяни бомбили в горах Баїрбуждака (де й був збитий винищувач), важлива для турків не тільки з політичної точки зору. Президент Ердоган у своєму виступі 24 листопада, зокрема, акцентував на етнічних зв’язках, заявивши: «Ми суворо засуджуємо авіанальоти, метою яких є райони, населені баїрбуджакськими туркменами, – у нас там родичі, наша рідня».
26 листопада турецький прем’єр-міністр Ахмет Давутоглу, відмітаючи пояснення росіян про те, що вони борються проти загального ворога – Ісламської держави, заявив: «Ніхто не може виправдовувати атаки на сірійських туркменів, використовуючи як привід боротьбу з Ісламською державою».
За словами Чагаптая, ці бомбардування створюють політичні проблеми для пана Ердогана. «Упродовж декількох днів до інциденту багато газет, особливо проурядові видання, майоріли заголовками, що описують страждання туркменів – народу, близького до анатолійських турків, – сказав він. – Думаю, уряд відчував, що в інтересах внутрішньої політики має якимось чином послабити напруженість, яка виникла через російські бомбардування туркменських поселень у Північній Сирії».
Російські авіанальоти на туркменські поселення мали стати головним питанням у переговорах з міністром закордонних справ РФ Сергієм Лавровим на переговорах, які були призначені на 26 листопада, але були скасовані після того, як збили літак.
Те, як Ердоган акцентує на допомозі туркменам, має ще один – внутрішньополітичний –підтекст. Політична партія Ердогана всіляко підкреслювала свою турецьку етнічну самосвідомість і сунітську мусульманську віру під час кампанії перед виборами, які відбулися 1 листопада, під час яких вона конкурувала з однієї партією, що представляє інтерес
и курдської меншості, а також із ще однією, яка виступала за збереження в Туреччині світського суспільства й державного устрою.
Президент Ердоган одержав на цих виборах важливу перемогу, забезпечивши собі можливість провести в майбутньому через парламент зміни в конституцію й змінити парламентську форму правління на президентську.
Ще одна складність у тому, що між Туреччиною й Сирією давно існують розбіжності з приводу визначення кордону в тому самому районі, де був збитий Су-24, а Росія вже колись надавала в цьому питанні підтримку Сирії. Це турецька провінція Хатай — вузька смуга, яка глибоко врізається в територію Сирії.
Провінція – «плавильний тигель» для етнічних турків і арабів. Вона також неоднорідна в релігійному відношенні: у ній живе безліч мусульман, а також чимало християн. Це недивно, бо на території Хатай знаходиться біблійне місто Антіохія.
Крім того, досить непроста політична історія цієї провінції. Після Першої Світової війни Хатай, за рішенням Ліги Націй, передали Франції як частину її мандату над Сирією. Етнічні турки очолили відділення провінції від Сирії й проголошення в 1938 році незалежної республіки. А вже в наступному році ця республіка приєдналася до Туреччини.
З тих пір Сирія періодично замислювалася, щоб повернути Хатай. «Якщо ви подивитеся на сірійські карти, то ця провінція – ця територія – позначена як частина Сирії», – повідомив Елтай Атли, фахівець у сфері міжнародних відносин у Босфорському університеті (Туреччина).
Коли Хатай вийшла з-під французького мандата над Сирією, її кордони не охопили всіх етнічних турків у регіоні; безліч туркменів опинилися на території сучасної Північної Сирії. Розділеним кордоном родинам протягом багатьох десятків років після виходу провінції зі складу Сирії було складно не тільки возз’єднатися, але й просто зустрітися. Викликана цим напруженість почала була слабшати перед Арабською весною, але в останні роки, коли Туреччина почала вимагати відсторонення Ассада, тертя поновилися.
Той факт, що Росія давно висловлює підтримку претензіям Сирії на Хатай, робить питання ще більш хворобливим для турків, а інцидент із російським літаком набуває ще більшої ваги, – вважає Джеймс Ф. Джеффрі, колишній посол США в Туреччині, а тепер – співробітник Інституту близькосхідної політики у Вашингтоні.
Він поставив питання, чи випадково російський літак залетів у повітряний простір спірної провінції, чи Росія, враховуючи заплутану історію Хатай, навмисно дозволяє своїм літакам вторгатися на її територію під час воєнних операцій.
«Туреччина стомилася від спроб Росії залякати її», – сказав він.
Російська й Оттоманська імперії сторіччями боролися за владу над регіоном від Балкан до Чорного моря. Пережитки цього кривавого суперництва проявляються й нині. Це відбивається в глибокій заклопотаності Туреччини російською анексією українського Криму, – сказав Мурат Есилтас, керівник проекту по вивченню питання безпеки у Фонді політичних, економічних і соціальних досліджень (великому дослідному центрі в Анкарі, що має тісні зв’язки в уряді).
Зараз Туреччина має справу з набагато більшою територією за Чорним морем, окупованою російськими військами. Багато турків незадоволені ставленням влади РФ до кримських татар, які розмовляють мовою тюркської групи й виступають проти анексії Криму Росією. Більшість кримсько-татарських політичних лідерів були вимушені покинути батьківщину. На цьому тижні татари довго не допускали ремонтні бригади до загадковим чином висаджених опор електромагістралі, що спричинило майже повне відключення електроенергії на всьому півострові.
«Туреччина хоче захистити територіальну цілісність України», – сказав Есилтас. Вона вже надала економічну допомогу Україні, але дотепер не хотіла вступати в конфронтацію з Москвою, бо РФ – один із найбільших імпортерів турецьких товарів, а також постачальник трьох п’ятих обсягу природного газу, споживаного Туреччиною.
Але коли президент РФ Володимир Путін, говорячи про збитий у вівторок Су-24, заявляє: «Ми не допустимо повторення таких злочинів» і попереджає про «серйозні наслідки», слід насамперед замислитися: а що ж далі?
У четвер РФ заявила, що розгорне на своїй авіабазі біля Латакії новітню систему ПВО – мобільний зенітно-ракетний комплекс С-400. Але поки більшість експертів (у тому числі Ердоган у своїх коментарях) применшують можливість загострення конфронтації, багато хто вважає, що найбільші втрати через інцидент 24 листопада понесуть туркмени.
Хоча два члени екіпажу змогли катапультуватися з палаючого винищувача, одного з них застрелили із землі, поки він спускався на парашуті. Вертоліт спецназу, що вилетів до місця катастрофи, теж був збитий – місцевими наземними військами. Як повідомив Кремль, другого льотчика врятували російські спецназівці.
Деякі експерти застерігають, що Путін, щоб помститися, може підсилити нальоти на туркменів.
«Вони – реальна мішень, – сказав Джеффрі. – Він може просто знищити їх».
Кейт Бредшер,
New York Times
