Коли до сирійського торговця зброєю Абу Алі, добре знаного постачальника боєприпасів повстанцям, які воюють з ІДІЛ, прийшли два польових командири-джихадисти, той вирішив: йому кінець. Натомість йому сунули в руки папірець, на якому було надруковано: «Ця особа має право купувати і продавати всі види засобів озброєння на території Ісламської держави». Абу Алі згадує: «Там навіть печатка була – «Мосульський центр». (Мосул – місто на півночі Іраку, із червня 2014 року окуповане бойовиками Ісламської держави – прим. перекладача.)
Коли торік джихадисти захопили Східну Сирію, Абу Алі, як і всі ділки сирійського чорного ринку, боявся, що його просадять за ґрати чи взагалі виженуть з країни. Проте бойовики Ісламської держави Іраку та Леванту (ІДІЛ), навпаки, залучили торговців зброєю у складну систему постачання, яка забезпечує потреби найбагатшого джихадистського терористичного угруповання світу в озброєнні на всій території самопроголошеного «халіфату», що утворився за рахунок половини Сирії та третини Іраку.
«Вони купують як скажені. Купують щодня: вранці, вдень, уночі», – розповідає про попит серед терористів на боєприпаси Абу Алі. Він, як і решта торговців, які «працюють» на підконтрольній ІДІЛ території, з якими розмовляв FT, попросив, аби його називали вигаданим ім’ям.
Коли ІДІЛ улітку 2014 року захопила друге за важливістю іракське місто Мосул, в її руках опинилася зброя вартістю кількасот мільйонів доларів. І відтоді в кожному бою, де перемагали джихадисти, вони щоразу захоплювали амуніцію. В їхньому арсеналі – американські танки «Abrams», гвинтівки M16, 40-міліметрові гранатомети MK-19 (відбиті в іракської армії) та російські 130-міліметрові гармати польової артилерії (захоплені в сирійської армії).
Та незважаючи на це, стверджують дилери, ІДІЛ постійно потребує набоїв. Найбільшим попитом користуються патрони для автоматів Калашникова, середньокаліберних автоматів і 14,5- та 12,5-міліметрових зеніток. ІДІЛ також купує активно-реактивні гранати і снайперські патрони, хоча й у менших кількостях.
Обсяги багатомільйонного ринку озброєння в ІДІЛ важко оцінити в точних цифрах. За інформацією, отриманою від бійців і торговців зброєю, лише збройні зіткнення, що відбувалися раніше цього року вздовж ліній фронту біля міста Дейр-ез-Зор на північному сході Сирії (і це тільки одне з багатьох полів бою ІДІЛ!), потребували боєприпасів щонайменше на 1 мільйон доларів щомісяця. У ще 1 мільйон доларів обійшовся в грудні минулого року тижневий штурм аеропорту поблизу згаданого міста.
Потреба ІДІЛ в боєприпасах відображає її бойову тактику: угруповання покладається на заміновані автомобілі, пояси шахідів та саморобні вибухові пристрої як під час наступу, так і при відступі. Але у короткотривалих зіткненнях, коли бойовики використовують «калашнікови» та закріплені на автомобілях кулемети, вони за один-єдиний день можуть витрачати десятки тисяч набоїв. Бійці стверджують, що боєприпаси на лінії фронту постачаються щодня цілими вантажівками.
Аби забезпечити безперебійне надходження боєприпасів, ІДІЛ провадить складну логістичну діяльність, що, за словами бойовиків, з огляду на її важливість, контролюється вищою військовою радою, яка входить до складу командування угруповання. Схожим чином ІДІЛ контролює торгівлю нафтою – основне джерело свого прибутку.
Та найкращим каналом отримання озброєнь є… вороги ІДІЛ. Проурядова міліція в Іраку продає частину амуніції на чорному ринку, з якого вона потрапляє до дилерів – постачальників ІДІЛ.
Найбільше бойовики ІДІЛ покладаються на своїх суперників у сирійській тристоронній війні між силами президента Башара аль-Ассада та повстанцями, які намагаються подолати й Ассада, й ІДІЛ. І в цьому життєво важливу роль відведено сирійським торговцям зброєю. Абу Алі втік, коли йому наказали приєднатися до цієї діяльності, а от Абу Омар, шістдесятирічний ветеран чорного ринку, поринув тоді в торгівлю «з головою».
«Ми можемо купувати у режиму (ассадівського – прим. перекладача), в іракців, у повстанців… Та якби ми навіть в ізраїльтян купували, їм (джихадистам – прим. перекладача) було б начхати – аби зброя була», – розповідає Абу Омар журналістові Financial Times. Сидячи в барі в Туреччині, він за склянкою віскі переповідає, як продавав контрабандну зброю ІДІЛ. Абу Омар покинув цей бізнес у серпні, коли зрозумів, що ІДІЛ, як сам каже, «жорстокий».
Командири ІДІЛ забезпечують проштамповані документи кожному торговцеві, кандидатуру якого офіціально схвалили два члени підрозділів безпеки угруповання. А тоді висувають умову: ділок може вільно пересуватися і провадити свій бізнес – за умови, що ІДІЛ стає його єдиним покупцем.
Супротивники джихадистів не надивуються їхній здатності надзвичайно швидко перекидати з місця на місце під час боїв величезні обсяги боєприпасів. У Північному Іраку, наприклад, курдські бойовики якось захопили документи, серед яких були папери стосовно поставки зброї та боєприпасів для боїв, які щойно закінчилися.
«Боєприпаси відправили їм машиною впродовж 24 годин після замовлення!», – розповідає один із працівників іракської спецслужби, який побажав залишитися невідомим.
Бойовики й дилери стверджують, що така оперативність забезпечується комунікаційними системами джихадистів. Пересувний «комітет», призначений вищою військовою радою в Іраку, тримає постійний контакт із «збройними центрами» в кожній провінції, а ті, у свою чергу, приймають замовлення від військових емірів.
Інформаційний обмін між емірами та «центрами» іноді чують на радіочастотах PMR-діапазону (на якому працюють рації) їхні вороги. Курдські повстанці із іраксько-сирійського кордону збираються навколо радіоприймача, налаштованого на частоту ІДІЛ, та слухають, як бойовики замовляють «кебаб», «курячу тікку» та «салат». «Кебаб, напевно, – важкий кулемет, – пояснює Абу Ахмад, командир повстанців із Східної Сирії, який боровся з ІДІЛ, але влітку мусив утікати до Туреччини. – Салат може означати боєприпаси до «калашникових». Ви отримуєте розривні та бронебійні набої – мікс, такий собі салат».
Абу Омар розповідає, що спілкувався з «центрами», використовуючи мобільний текстовий сервіс WhatsApp. Кожні кілька днів пересувний комітет випускає для «центрів» прайс-листи для замовлення набоїв та гранат, що користуються найвищим попитом. «Центр», до якого звертався Абу Омар, надсилав йому текстовими повідомленнями всі оновлення цих прайс-листів. Дилери кажуть, що їхня комісія варіювалася від 10 до 20%.
Як розповів FT Абу Ахмад, у міру того як підтримувана американцями коаліція відтісняє ІДІЛ від турецького кордону, відрізаючи при цьому потенційні канали надходження контрабанди, ціни на озброєння зростають. Аби збільшити конкуренцію і трохи збити ціни, ІДІЛ випустила додаткові ліцензії на торгівлю зброєю, часом змушуючи кількох дилерів змагатися за одне й те саме замовлення, – поскаржився один контрабандист.
Більшість озброєння надходить із Сирії. Нині вона – джерело зброї для більш широкої «аудиторії». Групи повстанців отримують від своїх прибічників з країн Перської затоки через турецький кордон боєприпаси цілими вантажівками. Корумповані повстанці продають частину місцевим торговцям. Прикордонні провінції Ідліб та Алеппо нині стали найбільшим чорним ринком у країні, кажуть місцеві.
Після п’яти років війни про якусь ідеологію вже не йдеться, розповідає Абу Ахмад: «Деякі (дилери) навіть щиро ненавидять ІДІЛ. Проте це не має значення, коли йдеться про отримання прибутку».
Дилери використовують мережу водіїв та контрабандистів, аби переховувати боєприпаси у вантажівках, що перевозять цивільні товари, такі як овочі чи будівельні матеріали. «Вантажівки їздять туди-сюди як скажені. Вони завжди використовують (як прикриття) те, що поза підозрою, – каже Абу Ахмад. – Часто використовуються автоцистерни для пального, тому що вони мають вертатися на територію ІДІЛ порожніми».
Ще одним із джерел постачання озброєнь на чорний ринок, зокрема у таких районах, як південна частина провінції Ас-Сувайда, є… Москва і Тегеран. Боєприпаси, призначені для військ Ассада, теж переполовинюються кінцевими отримувачами. «Вони полюбляють російські вироби, – каже Абу Омар про джихадистів. – Щоправда, іранські теж куплять, але тільки задешево».
У регіоні, де можливостей для бізнесу замало, покласти край такій торгівлі надзвичайно складно. Щоразу, коли якийсь торговець зброєю кидає свій бізнес і тікає, на його місце приходять інші, відчайдушно прагнучи заробити.
«Нині все, що цікавить людей, – це гроші. Байдуже, хто ти… Не байдужий їм лише долар», – каже Абу Омар.
Бомби ІДІЛ
Бомби, які «прославили» ІДІЛ, – це та частина ланцюжка постачання угруповання, яку найтяжче розірвати.
Експерти британської Групи вивчення питань збройних конфліктів (CAR, Conflict Armament Research), що співпрацювали з Радою безпеки Курдистану в Іраку, відстежуючи озброєння ІДІЛ, стверджують, що ІДІЛ купує і використовує для виробництва бомб практично будь-що.
«Ми бачили все – від мобільних телефонів і рацій «Motorola» до пристроїв для відкриття гаражних воріт і комп’ютерних мікросхем», – розповідає Джеймс Бівен, директор CAR, який займається пошуками озброєння та вибухівки ІДІЛ на полишених полях бою за сприяння Ради безпеки Курдистану в Іраку.
Багато з товарів, які купує угруповання (наприклад, електроніка, що переробляється на детонатори для вибухових пристроїв), на вигляд такі безневинні, що їх перевезення майже неможливо контролювати. Інші матеріали, наприклад оксид алюмінію чи мінеральні добрива, що їх терористи, як виявили фахівці CAR, часто закуповують за кордоном, цілком легально використовуються у видобувній чи сільськогосподарській діяльності.
І ці матеріали надходять з усіх куточків світу, каже один із іракських посадовців: «Просто ткніть навмання пальцем у карту – звідти вони теж щось завозять».
Щоб уся ця «сировина» дісталася до Ісламської держави, використовується мережа посередників. Найбільший – Туреччина. CAR виявила, що деякі турецькі компанії купують матеріали, що використовуються для знесення будівель та у видобувній промисловості, і перепродають їх своїм клієнтам, які, у свою чергу, потайки передають їх угрупованню джихадистів.
Асортимент матеріалів, до яких таким чином отримує доступ ІДІЛ, дає уявлення про те, наскільки складно перекрити потік постачання. FT виявила випадок із бізнесменом з міста Аксакале (південь Туреччини). Він зник чотири місяці тому, коли було виявлено, що він купував сантехнічні труби та добрива і, за словами його підлеглих, пересилав до ІДІЛ.
CAR також отримала документальні підтвердження випадків, коли хімічні сполуки й товари для агрономії (такі як добрива) потрапляли в руки джихадистів через Ліван та Ірак. Угруповання використовує ці матеріали для виробництва бомб. Так, фахівці CAR разом з іраксько-курдськими військами знайшли закинутий підпільний цех, де було стільки вибухівки, що її б вистачило, аби заповнити половину шестиметрового транспортного контейнера.
Абу Ахмед, командир повстанців, який воював з бойовиками ІДІЛ упродовж року, каже, що угруповання має навіть цехи для виготовлення броні на автомобілі-бомби.
«Вони мають бути впевнені, що смертника не застрелять, поки він підганяє замінований автомобіль до своєї цілі, – каже він. – Хоча сам я майже ніколи не бачив, щоб терористи ставили броню на автомобілі, на яких вони справді їздять».
Еріка Соломон й Ахмед Мхіді, The Financial Times
Переклад з англійської «Вектор Ньюз»
