Як відомо, 7 грудня 2015 року Національний інститут стратегічних досліджень презентував першу фундаментальну працю про проблеми повернення Донбасу й Криму. Це аналіз подій, що уже відбулися, їх причин і прогноз на найближчі роки. Автори пропонують кілька шляхів возз’єднання України, але на кожному з них доведеться заплатити свою ціну.
Зауважимо, що під час презентації аналізувалися всі можливі шляхи й сценарії зміцнення національної безпеки країни. Зокрема, цікавість присутніх викликало питання «Вектор Ньюз» про спекуляції на Будапештському меморандумі й на розмовах про недоцільність ядерного роззброєння, які періодично виникають у політикумі.
Директор Національного інституту стратегічних досліджень Володимир Горбулін розповів, у якому контексті відбувалося роззброєння: «Якось сьогодні всі забувають, якою була ситуація в 1992-94 роках. А ми до 1994-го заборгували Росії 2,5 млрд доларів за газ і за ТВЕЛи. І все перебування Чорноморського флоту до 2017 року фактично мало бути безкоштовним, бо в такий спосіб ми віддавали борги. Це економічне й політичне тло. А тепер по суті. Ми ніколи не розробляли ядерні заряди, вони розроблялися в районі Уралу. Тут були два конструктори. Один займався пошуком найбільш потужного ядерного еквівалента, а другий — системою керування ядерним зарядом».
За словами академіка, ми були просто постачальниками ядерних ракет. 12-е управління Міноборони СРСР привозило ці заряди й установлювало на наші стратегічні ракети. Їх було тоді 130 СС-19 і 46 СС-24 (це розробка дніпропетровського КБ Південний, найкраща твердопаливна ракета у світі). Усі вони були націлені винятково на США. І несли польотні завдання, які дозволяли окреслити прямокутник над Сполученими Штатами 2000 км на 1000 км. «Тобто, однієї ракети СС-24 вистачило б, щоб знищити все східне узбережжя США. Але ці ракети були зовсім не здатні летіти як ракети малої чи середньої дальності. Вони всі були міжконтинентальними. Подумати, що ми в найближчі роки будемо воювати зі США, міг тільки божевільний, — вважає експерт. — Але найголовніше, що до 1993 року частина бойових зарядів вичерпала термін бойового чергування. Їх треба було міняти. Деякі почали виділяти тепло. У нас не було на той момент жодного фахівця, який міг би ці роботи виконати, розробники знаходилися в Челябінську».
Строк бойового чергування інших зарядів мав підійти до кінця на початку 2000-х. Якби ми залишили ракети в себе, треба було б кожні два роки проводити регламентні роботи. Тобто знімати бойовий блок і в нього лізти. І ми, знов-таки, не могли цього робити. І утилізувати ці блоки ми не могли (і сьогодні не можемо). Є дві країни, які це успішно роблять, Росія й США. І так вийшло, що вони обидві були зацікавлені, щоб Україна роззброїлася. США — щоб не мати націлених на себе 176 ракет. А Росія хотіла бути монополістом у цій справі й мала на те технічне обґрунтування. Ми могли перетворити себе хіба що на могильник ядерних відходів.
«Ракета СС-24 несла 10 бойових зарядів. Еквівалент кожного – 0,44 мегатонни. На Хіросіму й Нагасакі впало 0,022. Тобто кожна наша ракета несла в 200 разів більше. Давайте згадаємо, скільки людей загинуло в Хіросімі, і подумаємо, хто міг взяти на себе політичну відповідальність продовжувати тримати в себе таку кількість ядерних зарядів. жодних підстав для цього не було, ні технологічно, ні політично. Ми б стали ворогом усього світу. Періодичне бажання володіти ядерною зброєю майже ніколи не поєднується з розумінням, яка це величезна відповідальність. Планету Земля дуже легко знищити», — певен Володимир Горбулін.
