Два тижні тому, 25 листопада 2015 року, на популярних відеохостингах «Youtube», «Dailymotion», «Vimeo» з’явився майстерно зроблений у стилі голлівудського блокбастера англомовний відеоролик тривалістю 4 хвилини 14 секунд. За змістом він мало відрізнявся від матеріалів, які масово поширюються в Інтернеті пропагандистами «Ісламської держави» («ІД»), яка ще недавно мала назву «Ісламська держава Іраку й Леванту» («ІДІЛ») і позиціонувала себе вірним союзником «Аль-Каєди». У ньому стверджувалося, що створений «ІД» на території Сирії й Іраку «Всесвітній халіфат» (теократична держава на чолі з халіфом – примітка автора), «за розмірами вже більший ніж Великобританія, у вісім раз перевищує площу Бельгії й у 30 разів територію Катару». Авторський текст супроводжував кадри, як героїчно захищає «Халіфат» його могутня армія, заснована на вченні пророка Мухаммеда. Диктор стверджував, що саме вірою вона кардинально відрізняється від армій США й інших країн, які воюють «в інтересах великих компаній і содомітів». Очевидно, з метою поповнення рядів бойовиків автори фільму переконували глядача в тому, що «ІД» у боротьбі з «невірними» не бачить різниці між арабами й не арабами, між чорними й білими й т.п.
Головна відмінність цього відеоролика полягала в тому, що в ньому вперше йшлося про нібито існування, очолюваної Іраном, Туреччиною й Росією «глобальної коаліції дияволів» у складі 60 держав світу. На підтвердження сказаного автори продемонстрували таблицю з державними прапорами учасників цієї «коаліції». Так, серед прапорів країн, до цього часу не втягнених у громадянський конфлікт у Сирії (Мальта, Мексика, Молдова, Японія й інші), по зрозумілим тільки авторам фільму критеріям зненацька з’явився синьо-жовтий прапор України. Суворий голос за кадром грозив «спаленню у вогні війни з «ІД» усім учасникам «коаліції дияволів». Враховуючи, що відео містить відверті терористичні погрози, воно було вилучено й заблоковано адміністраторами хостингів у той же день.
Провідні інформаційні агентства, коментуючи зміст цього «відеошедевра», виявили обережність. Стриману позицію продемонструвала також польська «Газета Виборча» («Gazeta Wyborcza»). І хто знає, якби це авторитетне видання не займало перший рядок у рейтингу найбільш цитованих польських ЗМІ, можливо, наш читач так і не довідався б про згадування України у відеоролику ісламістів. А так, варто було «Gazeta Wyborcza» розмістити на своєму сайті таблицю з прапорами, вітчизняні журналісти відразу ж підхопили її, супроводжуючи голосними заголовками — «Україна ввійшла в перелік «ворожих країн» ІДІЛ», «ІД» оголосила Україну ворогом», «Україна – ворог «Ісламської держави» і т.п. Здавалося, що для повноти вражень не вистачало хіба що підзаголовка «Нарешті!» Сенсація потрапила на благодатний ґрунт.
Наші «акули пера» відразу ж відшукали в Інтернеті інформацію, що 18 листопада 2015 року, за два дні до появи скандального фільму, на сторінках 12-го номера офіційного інформаційно-пропагандистського журналу «Ісламської держави» «Дабик» («Dabiq») Україна вже згадувалася в контексті протистояння Росії й США в Сирії: «…воюючи зі своїми західними конкурентами в Україні, вона (Росія) вирішила вступити в ще один конфлікт із Заходом, цілячись по … союзникам Америки в Шаме (арабська назва Сирії)». Цього виявилося досить для поширення в українському медійному просторі песимістичних прогнозів і критичних заяв із приводу ефективності створеної в Україні системі антитерору, а також «страшилок» про катастрофічні наслідки для України у випадку нападу на неї «Ісламської держави».
На жаль, жодна з вітчизняних спецслужб офіційно не прокоментувала інформацію скандального відеоролика, ухилившись, таким чином, від закономірного питання громадянського суспільства, чи дійсно Україна виявилася під прицілом бойовиків «Ісламської держави»?
Серед фахівців міністерств і відомств, що безпосередньо здійснюють боротьбу з тероризмом або беруть у ній участь, не знайшлося жодного, хто б узявся розібратися й проінформувати громадськість, чи справі лідери «ІД» мають безпосереднє відношення до створення й поширення цього відео? Звичайно, використовуючи винятково матеріали Інтернету, підтвердити авторство відеоролика проблематично, хоча окремі деталі його режисури й монтажу дають підстави для деяких сумнівів.
По-перше, на заставці фільму фігурує фірмовий знак створеної в 2014 році радикальними ісламістами медіа-групи «Аль-Хаят Медіа Центр» («Al Hayat Media Centre»), інформаційна продукція якої орієнтована на західну аудиторію. Ця піар-компанія на замовлення функціонерів «ІД» раніше вже готувала матеріали англійською, німецькою, російською й французькою мовами. Однак, цього разу пропагандисти «Ісламської держави» несподівано виявили невластиву їм скромність, яка взагалі суперечить законам рекламного жанру. Так, логотип офіційного інформаційного органа «Ісламської держави» журналу «Дабик» («Dabiq») з’явився у фільмі лише на частки секунди, а вихвалянню образу халіфа «Всесвітнього халіфату» Абу Бакр аль-Багдади або ж його найближчих соратників було приділено непристойно мало часу.
По-друге, відеоролик про «глобальну коаліцію дияволів» з’явився в Інтернеті в переддень позапланового візиту Президента Франції Франсуа Олланда в Москву для зондування в Кремлі перспектив створення «великої антитерористичної коаліції» проти «ІД» за участю США й Росії. Як відомо, на відміну від США, цю ідею активно підтримує Президент РФ Володимир Путін. Ціною колосальних фінансових і неминучих людських втрат у Сирії він намагається вирватися з-під економічних санкцій і з міжнародної ізоляції, куди він загнав Росію внаслідок анексії Криму й військової агресії на Донбасі.
Якщо ж відкинути конспірологічні версії й сприймати інформацію відеоролика як достовірну, слід зосередитися на аналізі ймовірних підстав для включення України в перелік учасників «глобальної коаліції дияволів». Відразу ж слід зауважити, що предметом статті не є аналіз причин, умов, проміжних результатів і перспектив Антитерористичної операції на Донбасі. Вона розглядає лише деякі питання організації протидії проявам міжнародного тероризму з боку організацій ісламістського напрямку.
Вважається, що одержати достовірні відомості про об’єкти злочинних зазіхань «Ісламської держави», про час, місце й способи здійснення чергових терактів можна лише за умови агентурного чи технічного проникнення в її керівні ланки. Як свідчить світова практика розслідування злочинів терористичного характеру, такою інформацією володіє обмежене коло осіб. Як правило, це лідери терористичних організацій і замовники, на чиї гроші функціонує та чи інша структура. Оскільки недавні криваві події в Парижі, підрив бойовиками «ІД» російського пасажирського літака А-321 у небі над Єгиптом, теракт у Каліфорнії для спецслужб Франції, Росії, США, а також їхніх союзників стали повною несподіванкою, слід зробити сумний, але об’єктивний висновок – надійні розвідувальні позиції серед керівників «ІД» відсутні. Очевидно, їх недостатньо також і серед осіб, які здійснюють контроль над основними джерелами фінансування діяльності «ІД», які розподіляють надприбутки від торгівлі нафтою, що добута з контрольованих терористами родовищ Сирії й Іраку. А це, за словами помічника міністра фінансів США по протидії фінансування тероризму Деніела Гейзера — до 40 мільйонів доларів щомісяця. Однак єдності в питаннях, хто саме є кінцевим споживачем, організовує й контролює поставки сірійських вуглеводнів, а також платить за них чималі гроші, не було й немає навіть серед держав-лідерів боротьби з «ІД».
Держдепартамент США був змушений запропонувати 5 мільйонів доларів кожному, хто може представити достовірну інформацію про реальні джерела й схеми фінансування «Ісламської держави». Після збитого в небі над Туреччиною російського СУ-24 ситуація стала ще більш заплутаною, продемонструвавши чи то відсутність достовірної інформації про канали фінансування «ІД», чи то маніпулювання нею. Президент Росії Володимир Путін прямо звинуватив у цьому Туреччину, але її, у досить різкій і категоричній формі спростував Президент Реджеп Ердоган. Незабаром турецький лідер пообіцяв довести, що найбільшим покупцем добутої терористами «ІД» нафти є Президент Сирії Башар Асад, який потім перепродує її Росії на легальному ринку. У таких умовах, використовуючи лише доступну інформацію з відкритих джерел, можна хіба що будувати версії реальності загроз Україні з боку «ІД» й інших міжнародних терористичних організацій.
Донедавна вважалося, що «Україна не належить до держав з високою ймовірністю здійснення на їхніх територіях міжнародними терористичними організаціями терористичних актів або терористичних зазіхань проти їхніх представництв за кордоном». Такий висновок у 2013 році об’єктивно відбивав реальність і був зафіксований у прийнятій і чинній дотепер «Концепції боротьби з тероризмом».
На перший погляд, гіпотетичні звинувачення керівників «Ісламської держави» на адресу України й зараз мають вигляд надуманих. Наша країна не є членом Європейського Союзу й Північноатлантичного Альянсу, тому не входить до складу антитерористичної коаліції, яка діє під керівництвом США в Сирії й Іраку проти «ІД». Збройні Сили України не беруть участі у воєнних операціях на підконтрольних «ІД» територіях. Україна не надає свій повітряний простір для нанесення авіаударів по позиціях «ІД» і не займається поставками військової техніки й спорядження державам-членам коаліції. Можливо, після зустрічі Президента України Петра Порошенка з Віце-президентом США Джозефом Байденом формат і масштаби допомоги будуть розширюватися. Принаймні, про це 07 грудня 2015 року заявляв Петро Порошенко: «Я підтвердив панові віце-президентові нашу готовність, готовність України надавати максимальну підтримку коаліційним силам у Сирії. Україна є й буде пліч-о-пліч із антитерористичною коаліцією». Але це в майбутньому, та й за умови схвалення конкретних кроків Президента в цьому напрямку Верховною Радою України. А поки що участь України в боротьбі з «ІД» обмежується наданням гуманітарної допомоги учасникам проамериканської коаліції.
Виходячи зі змісту вищезгаданої публікації журналу «Дабік» («Dabiq»), керівництво «Ісламської держави» прекрасно інформоване, що сучасний стан двосторонніх україно-російських відносин виключає будь-яке співробітництво між військовими відомствами, спеціальними службами й правоохоронними органами Києва й Москви. А категоричний осуд Петром Порошенком спроб Володимира Путіна долучитися до коаліції західних держав для спільної боротьби з «Ісламською державою» як повноправнимй партнер ще раз підтвердив принципове небажання України вступати в будь-які союзи з Росією: «Ми чітко заявили, що ті держави, які підтримують тероризм, не мають права брати участь у боротьбі з тероризмом. Не буває поганих терористів і прийнятних терористів. Чіткий висновок — усі вони є терористами, і не можна під гаслом боротьби з тероризмом очиститися від порушень міжнародного права або одержати міжнародну індульгенцію». Разом з тим, та агресивність, яку продовжує проявляти «Аль-Каєда», і нелюдська жорстокість, із якою заявила про себе «Ісламська держава» в 2013 – 2015 роках, ще раз підтвердили, що в умовах світової глобалізації жодна країна, навіть найпотужніша, не може бути застрахованою від терористичних загроз із боку міжнародного тероризму. Саме тому потенційну загрозу для України з боку міжнародних терористичних організацій слід уважати досить реальною й мотивованою, виходячи з природи міжнародного тероризму, який продемонстрував здатність пристосовуватися до будь-яких умов. Збереження «Аль-Каєдою» своїх регіональних організаційних ланок після знищення американськими спецназівцями її багаторічного лідера Усами бен Ладена, а також створення «Ісламської держави» показали світу об’єктивність процесу еволюції міжнародного тероризму. На зміну терористичним організаціям зі стрункою владною вертикаллю, чітко вибудуваними державами-спонсорами тероризму, каналами фінансування, прийшли організації мережного типу, без прив’язки до конкретних країн і управлінської ієрархії.
Як уже було сказано, попередницею «ІД» була організація, що носила назву «Ісламська держава Іраку й Леванту», утворена в 2006 році шляхом злиття одинадцяти радикальних ісламістських угруповань Іраку на чолі з місцевим підрозділом «Аль-Каєди». До 2014 року «Ісламська держава» продовжувала активно співробітничати з «Аль-Каєдою», успадкувавши від неї традиції й принципи діяльності. Враховуючи досвід і наслідки участі Збройних Сил України в багатонаціональній антитерористичній коаліції проти «Аль-Каєди» під керівництвом США в Іраку (2003 – 2008), припущення, що Україна дійсно розглядається лідерами «Ісламської держави» одним із пріоритетних об’єктів терористичних зазіхань, не здасться таким уже примарним. Досить згадати хоча б запобігання теракту відносно Посольства України в Лівані в 2004 році. Цей злочин ретельно готувалося членами регіонального гнізда «Аль-Каєди» з метою помститися за смерть бойовиків, які загинули під час бойових зіткнкнь із підрозділами Збройних Сил України на території Іраку. І це далеко не єдиний прояв невдоволення лідерів «Аль-Каєди» проамериканською позицією України. Успішна протидія українських спецслужб злочинній діяльності міжнародної терористичної організації «Харакат Аш-Шабааб Аль Муджехіддин», яка є сомалійською філією «Аль-Каєды і добуває кошти піратським промислом у районі Африканського Рогу, також поставила Україну в один ряд з її активними супротивниками.
Новітні інформаційні технології в повному обсязі використовуються лідерами міжнародних терористичних організацій для активної діяльності по пропаганді теорії й практики тероризму. Масштаби поширення в Інтернеті ідеології тероризму й інструктивних матеріалів про технології підготовки й здійснення терористичних актів збільшилися в рази. Під їхнім впливом усе більше вихідців з різних країн світу почали виїжджати в Ірак, Сирію, Афганістан й інші вибухонебезпечні регіони для участі в «Джихаді» — священній війні проти іновірців з метою поширення ісламу. Слідом за Президентом РФ Володимиром Путіним, Главою його Адміністрації Сергієм Івановим і керівником зовнішньополітичного відомства Сергієм Лавровим Голова ФСБ РФ Олександр Бортников був змушений визнати розширення масштабів цього процесу. Виступаючи в жовтні 2015 року на 39-му засіданні Ради керівників органів безпеки й спецслужб країн СНД, він заявив, що на території Сирії й Іраку в складі міжнародних терористичних організацій «Ісламська держава» і «Фронт ан-Нусра» («Джабхат ан-Нусра») воюють бойовики з Росії, Грузії, України й колишніх радянських республік центральноазіатського регіону. Аналогічну інформацію зробив також надбанням гласності народний депутат України, командир полку «Азов» Андрій Белецький, який 26 листопада 2015 року заявив, що на стороні «Ісламської держави» воює близько 200 кримських татар. Якщо це відповідає дійсності, то не складно здогадатися, як вони реагують на заяви українських політиків, що засуджують терористичну діяльність «Ісламської держави».
Відкритість кордонів України й лояльний міграційний режим традиційно використовується лідерами міжнародних терористичних організацій для транзитного переміщення своїх однодумців територією нашої країни й для переховування від переслідування правоохоронних органів інших держав. Характерно, що пропагандистський фільм з’явився в Інтернеті незабаром після вдалої операції Служби безпеки України по затримці в Чернігівській області члена терористичного угруповання «МУХАДЖИРИН-ВАЛЬ-АНСАР», яка входить до складу «Джабхат ан-Нусра». За повідомленням Прес-служби СБУ, арештований бойовик, є вихідцем з однієї з республік колишнього СРСР. У 2013-2014 роках він брав участь у сірійському конфлікті, після чого ховався від правосуддя, намагаючись із підробленим паспортом потрапити в країни Близького Сходу. Однак затримання цього бойовика є далеко не одиничним фактом використання терористами території нашої країни в злочинних цілях. 8 грудня 2015 року прес-служба Генеральної прокуратури України інформувала громадськість про передачу до суду обвинувального акту відносно громадянина України й громадянина Азербайджану, які сприяли діяльності «Ісламської держави» в Україні. Протягом 2013 – 2015 років їм вдавалося матеріально й фінансово підтримувати членів «ІД», надавати їм місця тимчасового проживання, паспорти й інші документи.
Поява відеоролика за часом також збіглася з міжнародним скандалом, який виник після затримки 20 листопада 2015 року в Кувейті злочинного угруповання в складі 5 сирійців і одного підданого Кувейту. Його члени були звинувачені в поставці переносних зенітно-ракетних комплексів (ПЗРК) FN-6 китайського виробництва з України через Туреччину для «Ісламської держави». Як відомо, МО України відразу ж категорично спростувало причетність нашої держави до цієї незаконної угоди, висловивши припущення, що ПЗРК могли бути відправлені в Сирію з території ДНР/ЛНР або в часи режиму Януковича. Однак скандал знову продемонстрував актуальність давньої проблеми України — ефективності системи державного експортного контролю над міжнародними передачами товарів військового призначення й подвійного використання.
Тим часом, аналізуючи наслідки антитерористичних заходів усередині окремих країн, фахівці зіштовхнулися з парадоксом — чим активніше та чи інша держава бере участь у боротьбі з міжнародним тероризмом на глобальному рівні, тим більш реальними стають ризики й загрози її власній національній безпеці. Це змушує світове співтовариство, крім традиційних, шукати більш досконалі форми об’єднання зусиль на міждержавному рівні, переглядати співвідношення фундаментальних прав людини з посиленням відповідальності за причетність до терористичної діяльності, удосконалювати взаємодію з недержавними структурами, залучати до співробітництва представників громадянського суспільства і т.д.
Україна, поставивши перед собою завдання інтеграції в глобальний безпечний простір, має також постійно коректувати свою антитерористичну систему відповідно до нових викликів і загальновизнаних підходів до проблем запобігання терористичної загрози. Прийшов час, нарешті, скасувати або внести зміни в прийняте похапцем Рішення РНБО від 25 травня 2012 року «Про заходи щодо посилення боротьби з тероризмом в Україні», суттєво доповнити «Концепцію боротьби з тероризмом», розробити за участі міжнародних експертів, учених-террологов, фахівців-практиків і представників громадянського суспільства пропозиції по вдосконаленню загальнодержавної системи протидії міжнародному тероризму. Альтернативи цьому немає.
Борис Днєпров, аналітик
