Чи відбудеться запланований на 2016 рік Всеправославний собор, підготовка до якого почалася понад п’ятдесят років тому? Це питання цікавить дуже багатьох. Але відповіді на нього поки немає. Щоб розібратися в тому, що ж відбувається за лаштунками підготовки до собору, зробимо короткий екскурс у минуле.
Християнський світ, який розділився в ХІ столітті на католиків і православних, ні на йоту не наблизився до єдиної для всіх його послідовників конфесії. І в недалекому майбутньому це навряд чи можливо – врісши в державну систему управління країн, на території яких вони діють, багато церков повністю виправдовують статус «національних». А це значить, що межі свободи їхніх дій визначаються політиками. Останніх зрозуміти можна: ну, хто погодиться, щоб організація, яка об’єднує часом половину населення країни, вела б свою власну лінію. Тому за гучними вчинками релігійних лідерів нерідко проглядаються інтереси груп осіб, яких узвичаєно називати «політичною елітою».
Саме під цим кутом і слід розглядати підготовку до Всесвітнього собору. Здалося б, за сторіччя в православ’ї нагромадилося стільки питань, що обговорити їх на спільних зборах вищих церковних керівників і прийняти рішення – мета, до якої, напевно, мають прагнути всі. Але насправді все не так.
Останні десятиліття пройшли під прапором боротьби двох патріархатів – Константинопольського (або Всесвітнього), розташованого у Фанарському провулку турецького міста Стамбула, і Московського, який розташувався на Даниловському валу російської столиці.
Періоди відносного затишку чергувалися з різкими загостреннями. Сьогоднішнє православ’я – це умовне об’єднання п’ятнадцяти помісних (тобто самостійних) церков, які своїми юрисдикціями ділять практично увесь світ. Головним «по честі» (а не по адміністративному положенню, як у Католицькій церкві – Папа Римський; у світовому православ’ї немає адміністративної ієрархії, усі церкви при прийнятті рішень рівні між собою, є лише ступінь «честі») є Всесвітній патріарх. Зараз це Варфоломій. Однак протягом тривалого часу він перебуває в стані прихованого конфлікту з Московським патріархом Російської православної церкви. Сьогодні ним є Кирило. Всесвітній патріархат – це європейська по своєму менталітету й побудові церковна модель, готовність до компромісів і екуменізму. Духовні пріоритети Московського – ідея «Руського світу», у центрі якого Російська імперія, і ортодоксальний погляд на суспільство. Боротьба між цими двома системами – це, по суті, багатовікова боротьба між Росією й Західним світом.
При цьому приблизно половина православних помісних церков знаходяться під впливом РПЦ. Проведення Всеправославного собору – це спроба Варфоломія змінити розстановку сил. Адже саме на соборі Варфоломій планує добитися того, щоб підняти свій статус і залишитися не просто світовим православним авторитетом, але й одержати, крім цього, певні важелі впливу. У Москві цього, звичайно, допустити не хочуть, оскільки розуміють, що після успішного проведення собору Варфоломій зверне свій погляд на Україну й почне робити практичні кроки, щоб створити там незалежну від Першопрестольної церкву. Саме тому керівництво РПЦ, таке зацікавлене в збереженні свого впливу на українське православ’я, постарається не допустити успіху конкурента. Але відкрито виступити проти собору буде нелогічним – він обумовлений історично. До того ж, здоровий глузд підказує московським ієрархам, що публічна обструкція собору глав світового православ’я призведе врешті до протилежного результату – Варфоломій відчує себе вільним від будь-яких зобов’язань щодо РПЦ. Що тоді зашкодить Варфоломієві перейти від дипломатично витриманих натяків на можливість надання українському православ’ю незалежності до рішучих кроків по її оголошенню? У такому випадку можна не сумніватися, що конфесіональна карта України зміниться за лічені місяці й від Московського патріархату залишиться тут небагато. У РПЦ це добре розуміють і вирок собі підписувати не квапляться.
Звідси й спроби приспати пильність Константинопольського патріарха – ніхто, мовляв, від собору не відмовляється, питання лише в тому, що потрібно доробити документи, ось доробимо й відразу оголосимо дату собору. Варфоломієві нічого не залишається, як робити вигляд, що він вірить чесним намірам московських архієреїв. Поки вірить … Але щоб підтримувати цю ілюзію, уже недостатньо заяв, які надходять лише з російської столиці, — Фанар чекає оприлюднення позицій інших церков: як вони бачать перспективи собору? А може, не згодні з його відстрочкою? Тоді можна діяти більш сміливо, закликаючи РПЦ припинити блокувати підготовку до такого важливого заходу. Але якщо в унісон з Першопрестольною виступлять інші церкви, то Варфоломій зобов’язаний прислухатися. А це вже ситуація інша. Значить, якщо Москва хоче підтримки в цьому, досить делікатному питанні, то хтось із досить шанованих у православному світі авторитетів має виступити із заявою про необхідність переносу собору. Хто? По це ми вже довідаємося в найближчий час.
Віктор Стоян, спеціально для “Вектор ньюз”
