14 березня 2016 року президент Росії В.Путін провів зустріч із очільником МЗС Росії С.Лавровим і міністром оборони країни С.Шойгу. Результатом зустрічі стало рішення про припинення російської військової операції в Сирії через те, що її головна мета досягнута. Також було сказано про виведення більшої частини російської техніки й військових, починаючи з 15 березня.
Цілком природно, що перед ухваленням такого рішення російський президент по телефону проінформував про це президента Сирії Б.Асада, який високо оцінив допомогу РФ своїй країні в боротьбі з тероризмом і в розв’язанні внутрішньосирійського конфлікту.
На думку, аналітиків, на перший погляд, це справді має вигляд і підноситься як жест доброї волі, спрямований на активізацію мирного врегулювання в Сирії. Але річ у тому, що мирний процес як слід іще навіть не почався, і було б дивно виходити з гри на цій стадії. Тому є тільки два можливі пояснення. Перший варіант. Росія визнала, що у військовому плані досягла максимуму можливого. Тоді це майже поразка, тому що ІДІЛ (організація, яка заборонена в Росії) не знищений, бойовики — вихідці з Росії й СНД — живі-здорові, терористична загроза нітрохи не зменшилася. Другий варіант. Під «основними силами» мають на увазі лише ті війська, які на цьому етапі не дуже-то й потрібні. Тобто багато шуму з нічого. Втім, можливий ще й третій варіант: Путін і вводив війська тільки для того, щоб їх вивести, або інакше — продемонструвати силу без бажання воювати насправді.
Проте світове співтовариство переважно позитивно оцінило рішення Путіна, охарактеризувавши його як таке, яке дозволить досягти успіху на міжсирійських переговорах у Женеві, хоча виявило при цьому деяку стриманість і скепсис. На думку аналітиків, рішення про виведення було не таким уже й несподіваним у контексті російсько-американських лютневих домовленостей про припинення бойових дій у Сирії й поновлення сирійського діалогу на переговорах у Женеві за допомогою посилення тиску на своїх союзників, які в них беруть участь. З одного боку, президент Обама прагне досягти політичної перемоги в Сирії перед тим, як покинути Білий дім, а президент Путін намагається послабити, а то й зовсім зняти, європейські й американські економічні санкції проти своєї країни, які були накладені на Росію у зв’язку із ситуацією по Криму й південному сході України. До речі, саме цим і пояснюється посилення тиску на своїх союзників з боку Обами, який недавно розкритикував позиції Саудівської Аравії й Туреччини в питанні по Сирії в інтерв’ю виданню «Атлантик». У свою чергу, рішення Путіна про виведення є ніби продовженням погодженої з Обамою спільної позиції по сирійському питанню.
Не менш цікаво й те, що рішення російського президента вибило ґрунт із під ніг не тільки в його супротивників на Заході й близькому Сході, але також і в самої сирійської опозиції, яка стверджувала, що введення російських військ перешкоджає мирному розв’язанню конфлікту й змінює розстановку сил у регіоні. Водночас рішення про виведення здивувало й союзників РФ в особі сирійців і іранців, трохи послабивши їх незговірливість, яку вони виявляли на женевських переговорах, використовуючи фактор військового втручання Росії. Путін, по-перше, показав, що проблему треба вирішувати негайно. А по-друге, він віддав перевагу домагатися перемог політичними методами за допомогою домовленостей зі США, що, на думку аналітиків, у майбутньому також допоможе зближенню Ірану й Саудівської Аравії.
Путін прекрасно розуміє, що політичне розв’язання сирійського конфлікту схилить на його сторону країни Перської затоки й навіть сирійську опозицію, а також дозволить перехопити ініціативу по рішенню сирійської проблеми з рук Вашингтона. Але Москва не хоче втрачати свого впливу в регіоні, який вона має через свій союз із Тегераном і Дамаском. Як повідомляється в офіційній заяві Москви з приводу виведення російського контингенту із Сирії, «поставлені перед військовими завдання в основному були досягнуті», однак загроза війни залишається, що має на увазі продовження боротьби проти Ісламської держави, але вже не проти сирійської опозиції. У такий спосіб Путін хоче спробувати втягнути в мирні переговори й інших представників сирійської опозиції, і в першу чергу, курдів.
Крім того, зовсім невідома кількість і якість виведених підрозділів, хоча ясно одне, що військовий аеродром у Хмейміме й морська база в Тартусі залишаються за Росією. Залишаються також підрозділи ведення радіоелектронної й повітряної розвідки для ведення спостереження за умовами дотримання перемир’я й пересування загонів Ісламської держави. І у зв’язку з цим виникає питання: чи будуть враховуватися всі ці об’єкти при укладанні більш широкої мирної угоди по Сирії за участі Росії, США, деяких регіональних учасників в особі Ірану, Саудівської Аравії, Туреччини й інших країн? А це можливо тільки за умови одержання Путіним гарантій з боку США.
Серед можливих причин «раптового» виведення російського військового контингенту із Сирії деякі експерти бачать і можливість державотворення! Але це за умови, що після проведення виборів у країні буде ухвалене рішення про федеративний устрій держави, і США погодяться із цим фактом.
Безсумнівно й те, що рішення Москви про виведення військового контингенту із Сирії пов’язане з упевненістю Кремля, що у відповідь на це Захід піде на поступки по Україні в контексті перегляду економічних санкцій щодо РФ. Надалі Росія, звичайно ж, може змінити своє рішення, особливо якщо побачить, що її зусилля ніяк не вплинули на позицію її супротивників. Саме з цією метою росіяни й не залишають свої військові бази в Сирії назовсім. Хоча масове повернення російських військ у Сирію здається малоймовірним.
У результаті, хоч соціальні мережі досить бурхливо відреагували на виведення російських військ (“Бюджет закінчився”, “Так ІДІЛ ще ніхто не кидав”, “У Путіна передчасна евакуація”), слід зауважити, що одна з головних цілей Путіна (“іміджева”), яку він переслідував перед початком військової операції в Сирії, все-таки була ним досягнута. Він таки змусив Захід говорити про себе, хоча мріяв, звичайно, говорити на рівних. Крім того, Сирія стала шикарним сучасним полігоном для демонстрації можливостей нинішньої, нехай і не найгрізнішої, але все ще страшної російської зброї. За неповних два місяці операції проти забороненої в Росії «Ісламської держави» об’єктами пильної уваги експертів і ЗМІ стали російські бомбардувальники, крилаті ракети, дрони, підводні човни й ракетні катери.
Так чи інакше, але, схоже, тепер на Сирію очікують такі знайомі Україні заклики до федералізації, а також Женева-2, Женева-3 і так далі.
Матеріал підготував Марсель Бондарчук, “Вектор ньюз”
