Роздратованість, яку все важче приховувати Володимиру Путіну під час відповідей на питання про перспективи розвитку Криму, змушує засумніватися у твердості його переконань. Після чергової емоційної заяви Президента РФ 3 вересня 2016 року на пленарному засіданні Східного економічного форуму у Владивостоці про те, що: «Народ Криму рішення прийняв і проголосував. Питання історично закрите. Повернення до колишньої системи не існує взагалі. Жодного», – підозри щодо цього тільки посилилися. На тлі прогресуючої патологічної брехні все частіше проявляється схильність Путіна переконувати самого себе і своїх співвітчизників гаслами на кшалт компартійного агітпропу періоду брежнєвського застою. Тоді, зневірені у марксизмі чиновники від ідеології, повсюдно розвішували плакати з ленінською цитатою про те, що: «Вчення Маркса всесильне, бо воно вірне». Ось така істина, яка не потребує доказів! Відразу обмовлюся, думки критиканів Карла Маркса, котрі жодного разу не тримали в руках його творів, не поділяю. Більш того, намагаюся періодично нагадувати сучасним всезнайкам про те, що у фойє економічного факультету Оксфордського університету розвішані портрети понад 30-и великих вчених-економістів. А над ними височіють портретні зображення трьох геніїв економічної науки – Адама Сміта, Карла Маркса і Джона Мейнарда Кейнса. Аналогія з гаслами виникла виключно через збіг градуса категоричності, заснованої не так на логіці і реальних аргументах, як на догмах і брехні!
Раніше вважалося, що імперії анексують чужі території з метою створення сприятливіших умов для успішного розвитку економіки, зміцнення міжнародного авторитету і власної безпеки. Так вчиняв СРСР, «захищаючи рубежі своєї Батьківщини» від імперіалістичної Японії на території Монголії, кроячи державний кордон і захоплюючи у Фінляндії її споконвічні землі, вводячи війська в Афганістан, силою зброї втручаючись у справи суверенних держав Африки, Азії, Центральної та Латинської Америки. Однак анексія Криму та військова агресія РФ в український Донбас виглядають нелогічно і не вписуються в теорії «світової революції» або «завоювання життєвого простору». Путін явно прорахувався. Замість дружній і нейтральної України він отримав ворожого сусіда, орієнтованого на членство в НАТО. Про реалізацію в Україні ідей «Русского мира», покликаних скріпити союз двох слов’янських народів, на найближчу історичну перспективу можна забути. Задумані в Москві амбітні інтеграційні проекти за участю України канули в Лету. У відповідь на злам Кремлем створеної десятиліттями системи міжнародної безпеки, Росія отримала конфронтацію з США і Євросоюзом, які застосували жорсткі санкції, що погіршили і без того складне економічне становище країни. І, судячи з останніх санкційних рішень США, арсенал заходів Вашингтона з «примусу Москви до миру» далеко не вичерпаний. Слабкі ознаки виходу Росії з політичної ізоляції з’явилися лише після того, як РФ під приводом боротьби з міжнародним тероризмом втягнулася у багаторічний братовбивчий конфлікт в Сирії. При цьому Кремлю дарма, що на російських цвинтарях поруч з безіменними похованнями тисяч жертв «гібридної війни» на Донбасі з’явилися сотні могил російських солдатів, загиблих у далекій арабській країні.
Після безславного краху проекту «Новоросія» з усіх фантомних дивідендів «Російської весни» 2014 року у Росії залишилася хіба що шалена радість від включеного Криму. Тому зроблена Путіним у Владивостоці заява була адресована, насамперед, до жителів півострова, які 18 вересня цього року вперше братимуть участь у виборах до Державної Думи РФ. На заклик Меджлісу більшість кримських татар бойкотуватимуть участь в них. Але, попри їхній мирний протест, немає жодних сумнівів у тому, що явка виборців і «правильний підрахунок голосів», покликаних легітимізувати результати березневого 2014 року псеводореферендуму про приєднання Криму до Росії, будуть забезпечені. На випадок перемоги, відфільтрованим окупаційною владою кандидатам у депутати Державної Думи РФ від Криму, незалежно від політичних вподобань, вже уготовані в Москві комфортне службове житло, пристойне грошове утримання та інші земні блага. Аби вони раптом не надумали під приводом захисту навколишнього середовища, пропаганди ідей пацифізму або з інших причин виступати проти планів Кремля з перетворення Криму в оснащений ядерною зброєю «авіаносець, що не тоне».
За даними директора Центру досліджень армії, конверсії та озброєння Валентина Бадрака, на території Криму протягом двох років російської окупації кількість ракет збільшилася вдвічі. «На території Криму з’явилися ракетні комплекси« Іскандер-М », ці ракети можуть досягти берегів Румунії, Болгарії, Туреччини. Головне, що Кремль хоче розмістити на авіабазі в Гвардійському ракетоносці ТУ-22М3 – це літаки дальньої авіації, здатні нести і ядерні озброєння, їх радіус бойового дії становить майже 2,5 тис. км », – зазначає В. Бадрак. А оскільки засоби доставки зброї масового ураження в Криму вже розміщені, для залякування США і його союзників по НАТО залишилося завезти на його територію ядерні боєприпаси. При цьому думка кримчан з приводу екологічної загрози і власної безпеки ігнорується. Міністр закордонних справ РФ Сергій Лавров в інтерв’ю російському «Інтерфаксу» від 15 грудня 2015 роки вже попередив світову громадськість про те, що Росія має право розмістити в окупованому Криму ядерну зброю. Незабаром з’ясувалося, що головний російський дипломат, який заслужив у своїх підлеглих прізвиська «Кінь» або «Сумна коняка», був поінформований про конкретні кроки з підготовки до розміщення в анексованому Криму ядерної зброї.
Волонтери з міжнародної спільноти «InformNapalm» встановили, що найбільш імовірним місцем можливого зберігання російських ядерних боєприпасів може бути секретний об’єкт «Феодосія-13», відомий також як «Підприємство поштовий ящик 105», розташований поблизу Судака, в урочищі Кизилташ (Червоний камінь). До 1994 року там функціонував секретний об’єкт, призначений для зберігання ядерних зарядів. Згідно з даними «InformNapalm», станом на вересень 2016 роки вже визначені місця їх зберігання і розквартировані військові частини, які будуть обслуговувати смертоносну зброю. Це підрозділи військ національної гвардії Російської Федерації та Радіаційної хімічного та біологічного захисту Збройних Сил РФ (РХБЗ).
Інформацію про дислокацію підрозділів на об’єкті «Феодосія-13» вдалося отримати завдяки військовослужбовцям Північно-Кавказького регіонального командування росгвардіі Ільясу Хайрулліну і його товаришеві по службі Івану Ісарову.
Військовослужбовці військ РХБЗ куди обережніші росгвардійців і фотографії режимного об’єкта в соціальні мережі не викладають, але свою присутність видали емблемою військ, викладеною з фарбованого каменю на території об’єкта «Феодосія-13».
Найбільш послідовною силою, яка виступає проти російської анексії Криму, є кримські татари. Не випадково Володимир Путін у розпал «Кримської весни» шляхом шантажу і погроз намагався схилити на свій бік Мустафу Джемілєва. Напередодні відправки в Крим «зелених чоловічків» Президенту РФ очевидно доповідали, як оцінював протестний потенціал національно-визвольного руху кримських татар Юрій Андропов, котрий понад 15 років очолював КДБ СРСР. Той добре орієнтувався в проблемах кримських татар, входив до складу створеної для їх вирішення спеціальної комісії Політбюро ЦК КПРС, особисто зустрічався з лідерами кримсько-татарського руху. Аналізуючи ризики для розміщених в Криму стратегічно важливих об’єктів військово-промислового комплексу СРСР, він протягом багатьох років шукав найбільш прийнятні варіанти повернення цього депортованого народу на історичну батьківщину. Ю.Андропов виступав проти відновлення ліквідованої в 1945 році Кримської Автономної Радянської Соціалістичної Республіки в складі Української РСР. Хоча калмикам, чеченцям, інгушам, карачаевцям, балкарцям право на національні автономії у складі РРФСР було повернуто ще у 1957-1958 роках. Ставши в 1982 році Генеральним Секретарем ЦК КПРС і очоливши СРСР, він навіть задумав позбавити Крим статусу області у складі Української РСР.
Ось як про це згадує колишній сподвижник першого і останнього Президента СРСР Михайла Горбачова, потім його опонент Анатолій Лук’янов, який у 1983 році працював першим заступником завідувача Загальним відділом ЦК КПРС: «Андропов пропонував передати Крим в загальносоюзне підпорядкування, дав доручення підготувати проект відповідного Указу Президії Верховної ради СРСР. Такий проект був підготовлений і винесений на обговорення Політбюро ЦК КПРС, але як і слід було очікувати, цей закон викликав різке неприйняття Першого секретаря ЦК Компартії України Щербицького. Природно, можна не сумніватися, якби йому було відпущено долею більше часу, Юрій Володимирович знайшов би можливість вирішити це питання …». Виходячи з інтерв’ю журналу «Новое время страны» відомого російського політолога Дмитра Орєшкина, який працював у ті роки в Інституті географії АН СРСР, Ю.Андропов допускав можливість розчинення Кримської області Української РСР у складі Ростовської області або Краснодарського краю РРФСР. Тому ліквідація Путіним Кримського федерального округу і включення Криму до складу Південного федерального округу є не що інше, як реалізація старого плану Ю.Андропова. Тим більше, що кордони Південного федерального округу з адміністративним центром у Ростові-на-Дону збігаються з зоною відповідальності Південного військового округу, штаб якого також знаходиться в цьому місті.
Виходить, що від волевиявлення жителів Криму 18 вересня поточного року мало що залежить. В результаті реалізованих Кремлем перетворень перед кримськими «ходоками з чолобитною» до Москви, навіть майбутнім депутатам Державної Думи РФ, в Ростові-на-Дону зведений нездоланний частокіл бюрократії. А вирішення будь-яких питань соціально-економічного розвитку Криму надалі потребуватимуть додаткового узгодження з командуванням Південного військового округу і керівництвом всесильного Міністерства оборони РФ.
У США і НАТО не забули торішнє зізнання Володимира Путіна про те, що при плануванні анексії Криму він розглядала можливість застосування ядерної зброї у разі збройного протистояння з боку західних країн. Однак до сих пір Президент США Барак Обама утримується від підтримки настійних вимог американських законодавців розмістити поблизу Криму тактичну ядерну зброю. Втім, як йдуть справи насправді, ми не знаємо, оскільки це секретна інформація і широкій громадськості вона не доступна. Тим більше, що ця обставина аж ніяк не стримує стратегічні носії США і НАТО від перенацілювання на військові об’єкти в Криму. Так що ті мешканці Криму, які за радянською традицією, під впливом російської пропаганди, побоюючись можливих переслідувань, або з інших мотивів 18 вересня 2016 року прийдуть на виборчі дільниці, повинні розуміти, що, беручи участь у виборах в Державну Думу РФ, вони зміцнюють окупаційну владу, збільшуючи тим самим загрозу безпеці для прийдешніх поколінь.
Борис Дніпров, спеціально для “Вектор ньюз”
