29 і 30 вересня здалося: це ось-ось відбудеться. Розстріл авіацією Росії автоколони з гуманітаркою для обложеного Алеппо стає тією останньою краплею, яка переповнить чашу терпіння Білого дому. З’явилися порівняння цього розстрілу зі збитим РФ Боїнгом MH-17, результати міжнародного розслідування по якому саме в ці дні публікували світові ЗМІ.
На екстреному Радбезі ООН вистачало гнівних і слушних звинувачень на адресу РФ і її сателіта Асада. Політичний менеджмент, аналітики й «мережі» бурхливо обурювалися хамством і цинізмом в ООН Чуркіна й Башара Джафарі, який представляє Асада, – той награно голосно розсміявся на запитання журналістів про бомбардування лікарень в Алеппо й залишив його без відповіді. Уряди США, Швеції, Німеччини, Франції й інших країн вимагали від РФ і Асада припинити бомбардувати Алеппо. МЗС Туреччини вголос міркував про можливість позбавити РФ права «вето» і реформу Радбезу ООН і дійшов невтішного висновку: статут ООН написаний так, що скасування вето п’яти країн можливо тільки за бажанням цих п’яти країн, сподіватися на яке не варто, бо РФ і Китай відмовлятися від цього привілею явно не мають наміру. МЗС Туреччини заявив про своє бажання демократизувати ООН, але визнав: зараз це малореально, і ООН стала настільки ж неефективною, як колись Ліга Націй.
Марія Захарова із МЗС РФ 29 вересня видала таємницю переговорів: Джон Керрі пригрозив – США можуть дати Сирійській вільній армії ракетні комплекси й швидко припинити бомбардування Алеппо й Ідліба. В інтерпретації Захарової це звучало так: США в істериці й хочуть озброїти терористів в Алеппо. Так МЗС РФ відреагував на заяву Керрі про можливе припинення США обміну з РФ військовою інформацією з Сирії й про припинення спільного пошуку способу, як прибрати Асада невійськовим шляхом. Заява Захарової означала: Кремль готовий, або робить вигляд, що готовий, до такого розвитку подій, і була всіляко приправлена звичайною кремлівською пропагандистською тріскотнею. Мовляв, в Алеппо засіла хунта фашистів, яку підтримують США, але антифашисти з Росії й ассадисти їх звідти виб’ють. Обізвати сирійських демократів «хунтою фашистів» Захарова не могла за статусом, тому й назвала їх «терористами». Але те, що не могла собі дозволити Захарова, уже місяць дозволяють собі російські сайти на кшалт «Політнавігатора» й інших клонів «Русской весны». Там прямо пишуть: в Алеппо фашисти, родичі «київської хунти», і закликають палестинців їхати боротися з ними, недоречно згадуючи громадянську війну в Іспанії. Це свідчить: в Асада із солдатами погано – Іран і Хезболла втрачають до нього цікавість і скорочують підтримку, а РФ гнати в Сирію натовпи своєї піхоти поки не з руки.
Захаровій не дозволено опускатися до рівня «Політнавігатора», а Лаврову вже не дозволяють опускатися до рівня Захарової, у якої в МЗС РФ роль «дівчинки на підтанцьовках». Не тільки в буквальному значенні, щоб «Калинку» станцювати. Роль Захарової – озвучити слова, від яких потім можна легко відмовитися й грубіянити, не озираючись, як Жириновський: пообіцяти все розбомбити, помити російський чобіт в Індійському океані, Дніпрі або Євфраті, і за годину про це забути. Лавров видавав схожі перли в 2014 р. і в першій половині 2015 р., але до кремлівських дійшло: так не можна, – функції хвастощів і справжніх переговорів треба все-таки поділити між різними персонажами, – ось і «заблищала» прима-балерина Захарова, яка за слова не відповідає.
Захаровій, до речі, 29 вересня дали «станцювати» по повній програмі, а потім почалися власне робочі переговори по телефону між Керрі й Лавровим на тему: буде велика «дуель» у Сирії між спецназами США й РФ чи ні?
Але ця «дуель» почалася набагато раніше: із авіаудару РФ 22 липня по базі англо-американського спецназу в місті Ат-Танф біля тихого сирійсько-йорданського кордону. РФ навіть не вибачилася, а «включила дурня» і повторювала: за даними нашої розвідки, на базі сидів ІДІЛ. «Союзники» по боротьбі з ІДІЛ образилися на таку поведінку Москви, але виду не подавали й повідомили: їхні бійці покинули базу ще до удару аерокосмічних сил РФ і на тому закрили тему. Патріотів РФ у «мережах» довго розпирало від гордості за Росію, яка, нарешті, «наваляла америкосам». 18 вересня авіація коаліції нанесла три удари по автоколонах ІДІЛ у районі міста Дейр-Ез-Зор, і четвертий по автоколоні ассадистів, які, за даними Москви, втратили близько 200 солдатів убитими й пораненими. Вашингтон вибачився й повідомив, що ті й інші знаходилися занадто близько, і ВПС США призупинили операцію, коли РФ почала скаржитися, що американці вцілили не в тих. Незважаючи на вибачення Держдепу, МЗС РФ ще довго горлав про «злочин американської вояччини» і Захарова «танцювала» по повній. Причину її «диких танців» пояснили «мережі» Росії – під Дейр-Ез-Зором поцілили не тільки по ассадистам, але й по військовим із РФ. По легенді «мереж», воєнспеци Росії саме допитували полонених з ІДІЛ, але їхню бесіду перервала бомба чи ракета «Made in USA». А оскільки російської піхоти в Сирії, як і на Донбасі, офіційно немає, то й не можна вбити тих, кого немає. Тому Захарова й МЗС РФ були приречені плакати за ассадистами, але не могли визнати загибель росіян. До того ж за пару днів до цього під тим же Дейр-Ез-Зораном був збитий літак ассадистів, якщо точніше, то Росії. У початій РФ «дуелі» США зробили свій постріл.
«Дуель» на цьому можна було б вважати закінченою, якби не зростання прагнення Москви зберегти соціалістичну монархію Асада військовим шляхом. Асад і Кремль не тільки зірвали перемир’я на Курбан-Байрам, але й Женевську угоду про поступову й мирну ліквідацію Асада, відому як «дипломатичне вирішення «сирійської кризи». Кремль і Асад почали масштабний наступ на Алеппо й на півночі Сирії проти сирійських демократів, одним із епізодів якого й став розстріл авіацією РФ автоколони ООН з гуманітаркою. Почасти це було й другим «пострілом» РФ у тій «дуелі». «Пострілом» холостим, бо ж боєприпасів у автоколоні ООН не виявилося, – підвело перенесення власної психології на інших. Кремль вважав: якщо він возив на Донбас снаряди гумконвоями, то це робить і ООН. За що й був покараний екстреним засіданням Радбезу ООН.
Але, маючи право «вето», РФ може ігнорувати будь-які засідання ООН. Тому Керрі й довелося пояснювати Лаврову: США можуть передати Сирійській визвольній армії ракети проти авіації, не проводячи це рішення через Конгрес, як із летальною зброєю Україні. Сирійці за рецептом Кремля можуть купити їх в «воєнторзі» Туреччини, Ізраїлю, Саудівської Аравії, і взагалі «воєнторгів» на Близькому Сході багато. Після цього приховувати втрати аерокосмічних сил РФ у Сирії стане неможливо. Тому Кремль для початку й випустив проти Держдепу Захарову, а потім відкрив телефонні переговори Лаврова з Керрі, які закінчилися 1 жовтня. Результат їх невідомий, але, судячи з того, що «Нью-Йорк Таймс» 2 жовтня опублікувала аудіозапис скарг Керрі, в адміністрації Обами ідею військових ударів по Асаду підтримують усього 3-4 людей, то команди «Вогонь!» Обама не дасть.
Можливі два варіанти. Перший: Керрі таки «приструнив» Кремль, і тепер через «Нью-Йорк Таймс» відіграє назад свої слова про можливий розрив США контактів із РФ по Сирії, – у Керрі немає своєї «дівчинки Маші», якій дозволено говорити майже все. Другий: Керрі й Лавров ні про що не домовилися, ситуація пущена на самоплив і адміністрація Обами цими скаргами Керрі залишила за собою свободу маневрів, поки не прийме остаточне рішення, що робити далі. Другий варіант має таке ж право на реальність, як і перший, судячи з того, що з 4 по 7 жовтня Кремль несподівано вирішив загнати 40 млн росіян у бомбосховища в плані тренування. Директор департаменту цивільної оборони МНС РФ Олег Мануйло вже 2 жовтня став заспокоювати: це не війна, а планові тренування по ГО, бо з 1991 р. росіяни в бомбосховища не спускалися. Настав час згадати радянську молодість і потренуватися.
Якщо судити по відмові банди Плотницкого 2 жовтня відійти від мосту через Сіверський Донець у Станиці Луганській й розмінувати міст, а також по збільшенню з 1 на 2 жовтня інтенсивності обстрілів російськими коллаборантам позицій ВСУ, то можна чекати й зриву домовленості по відводу збройних сил у трьох пунктах. Ситуація схожа на зрив у Сирії перемир’я від 12 вересня й усіх Женевських домовленостей. Відмінність лише в тому, що Кремль намагався вийти з Мінських домовленостей ще перед самітом G-20 у Китаї, але йому це поки не вдалося. Стратегія Кремля – по черзі загострювати ситуацію то в Сирії, то в Україні, то «погратися» над Балтикою — не може бути нескінченною й уже привела росіян до того, що їм доведеться спускатися в бомбосховища. Цікаво, куди врешті може завести РФ така політика Путіна?
Сергій Климовський, спеціально для “Вектор ньюз”
