Війна А.Яценюка з В.Гонтарєвою в 2014-2015 г. забулася після того, як сам Арсеній Петрович узимку 2016 р. пішов спочатку в оборону, а потім у добровільно-примусову відставку. Причиною тієї війни була відмова Гонтарєвої і Нацбанку давати гроші Кабміну по дзвінку Яценюка, – тобто почалася звичайна практика для Європи, де Нацбанк — це не «гаманець» прем’єра, а окрема від уряду госпрозрахункова структура.
Після відставки Яценюка всі відразу забули про Гонтарєву й чинені нею «жахи». Втім, у червні 2016 р. сайт «Головком» зненацька згадав: у часи режиму Януковича Валерія Гонтарєва була головою ради директорів компанії «Інвестиційний Капітал Україна» (ICU), яка в листопаді-грудні 2013 р. купила в «Ощадбанку» на 10,7 млрд грн. облігацій, випущених Міністерством фінансів. Купила не для себе, а для семи компаній Сергія Арбузова, тодішнього глави Нацбанку. Тобто була посередником в угоді Арбузова із самим собою, який як чиновник випустив облігації позики й потім через Гонтарєву купив їх як приватна особа. Зробити це прямо клан Арбузова не хотів, очевидно, побоюючись клану Януковича, із яким не міг поділити Гостинний двір, – його руїни третій рік стоять на Контрактовій площі Києва як пам’ятник московсько-донецькій окупації.
У результаті цієї операції ICU одержала свій відсоток за посередництво. Одержав реальні гроші Мінфін за облігації чи ні, – невідомо, інтуїція підказує, що навряд. Зате клан Арбузова одержав «боргову розписку» від України на 10,7 млрд грн. Але Арбузов може тільки повісити її в рамочці у своєму московському особняку й зітхати: шансів перетворити її на гроші – нуль. Хіба що, якщо москалі привезуть Януковича в Київ на танку, і то не факт. Причина: після революції хтось компетентний, не виключено, що Гонтарєва, дав інформацію про цю операцію Шокіну, і Печерський райсуд заморозив рахунки всіх семи фірм Арбузова, які купили облігації.
При цьому «Головком» повідомив про факт транзакції Арбузов – Гонтарєва – Арбузов, не зробивши аналіз, зате зробивши висновок: Гонтарєва «мила» гроші для «родини Януковича», що повторив «Цензор». Але резонансу не вийшло: червень, спека, напружувати мозок складно, і в результаті на форумі «Цензора» два десятки звичних коментарів: “зрада”, “усі тирять” і “куди дивиться прокуратура”. Заклик повісити Гонтарєву й розстріляти виконробів із грабарями, які побудували особняк «Межигір’я», не з’явився.
У жовтні про Гонтарєву згадали двоє чоловіків. Сергій Тарута, не зовсім удалий екс-губернатор Донецької області, назвав її «бездарною главою Нацбанку», і як депутат зажадав відставки. Його підтримав від імені Асоціації українських банків Олександр Сугоняко, колись відомий соціал-демократ тих часів, коли їх лідером був той самий Медведчук. До того ж, історію, повідану «Головкомом» у червні, стали тиражувати як нову.
І ось 18 жовтня на Гонтарєву у Верховній Раді обрушилася «важка артилерія» в особі Юлії Тимошенко без коси й комплексів.
Тимошенко початла з епізодів звільнення двох талановитих, за її словами, конструкторів із КБ «Южмашу» у Дніпрі, які тепер виїдуть за рубіж, за який – не уточнила, і звинуватила в цьому Гонтарєву, бо в тієї нібито «червона кнопка» від економіки України. На щастя або на нещастя, але такої кнопки не існує, а винятково талановитих суддів, прокурорів, навіть працівників науки й культури, чиї таланти яскраво виявилися у фінансовій сфері, звільняють постійно, але займається цим не Нацбанк і не Гонтарєва. Резюме від «Батьківщини» і Тимошенко: “Батьківщина гине”, і врятувати її може тільки звільнення Гонтарєвої.
Вимога Тимошенко «люструвати» Гонтарєву за «люстрирацію» нею 80 банків, підтримав і головний люстратор країни Єгор Соболєв зі школи люстраторів Лещенка й Наема, який колись ощасливив Україну своїм переселенням із РФ. Він проникливо побачив зв’язок між фінансовими операціями Гонтарєвої у листопаді-грудні 2013 р. з Порошенком, і закликав їх розслідувати. Результатом цих виступів стало звернення групи депутатів до Порошенка як до президента із закликом вивчити Гонтарєву під мікроскопом і рекомендація Верховній Раді пильно глянути на неї. Як і очікувалося, у Верховній Раді знову замаячіла тема дострокових парламентських і президентських виборів, у якій Гонтарєвій відведена роль пробного каменю й «дівчинки для розминки». Але в Гонтарєвої є й особисті заслуги, насамперед, зміна з листопада методики Нацбанку розрахунків курсу гривні. Суть зміни: «вуличний курс» перестають брати до уваги й будуть орієнтуватися тільки на торги на валютній біржі. Ця невиразна зміна дозволить блокувати тиск, який чинять на «вуличний ринок» резиденти РФ, які активно скуповують на ньому валюту, і може стати інструментом зменшення розриву в цінах і зарплатах між Україною і ЄС. Рівень розриву наочно демонструє курйоз, коли влітку Великобританія відмовила у візі депутатові Володимиру Арьеву через його зарплату 7 тис. грн. Зарплата міністра в Україні 22 тис. грн. (730 євро) дорівнює зарплаті «старшого двірника» у Литві — дві мінімалки по 350 євро.
Усунути розрив у цінових поясах України і ЄС можна двома способами: піднявши курс гривні й підтягши ціни й зарплати до рівня ЄС. Зміна методики розрахунків курсу дозволяє Нацбанку почати робити перше. Використовувати другий важіль – завдання уряду Гройсмана, що запланував на 2017 р. підвищення зарплат бюджетників. Але не тільки його. Порошенко в День захисника України натякнув приватному бізнесу: відрахування з фонду зарплат знизили, але підвищення зарплат в очікуваних розмірах не відбулося. Це й сигнал профспілкам: настав час поспілкуватися з олігархами на цю тему. Але в Україні є олігархи, і немає профспілок, які могли б поцікавитися в ДЕТЕК і у газових компаній, які встановили ціну на український газ за ціною газу на причалі в Роттердамі, як би й зарплати наблизити до Роттердама.
Різкого вирівнювання цінових поясів між Україною і ЄС в 2017 р. очікувати не слід, буде лише деякий рух у цьому напрямку, але це зовсім не потрібно Тимошенко. Їй потрібно, щоб “Батьківщина гинула”, а Юлія Володимирівна обіцяла її врятувати, якщо їй дадуть повноваження прем’єра, а краще президента, і розширять їх до безмежжя, як було в Януковича, який де-юре відповідав за все й ні за що де-факто. У цих своїх прагненнях Тимошенко усе більше нагадує Януковича в спідниці. Але однієї готовності Тимошенко стати диктатором мало, щоб ним стати. Потрібна ще як мінімум група підтримки й спосіб одержати такі повноваження. Якщо зі способом ясно: це дострокові президентські, або хоча б парламентські вибори, і чим швидше, тим краще, – час працює проти Тимошенко, то із групою підтримки є проблеми. Однієї «Батьківщини» мало, потрібні союзники й гроші.
Із грішми цікава історія. Глава Агентства з питань запобігання корупції Наталя Корчак 22 вересня повідомила, що фінансування з держбюджету на партійну діяльність в 2017 р. одержать: Народний фронт – 25 млн 136 тис. грн., БПП – 24 млн 772 тис., Самопоміч – 12 млн 462 тис. і “ляшківці” – 8 млн 45 тис. грн. Суми за кількістю місць у парламенті. Це позбавить Народний фронт грошей Яценюка, а Самопоміч – від грошей Садового. Опоблок із трибуни гордо від грошей відмовився, назвавши свою відмову економією держбюджету, але офіційно заяви про відмову на той момент не подав. «Батьківщина» не відмовлялася, але й заявки не подала — очевидно, Тимошенко не виключає можливість використовувати цю тему для піару. Звідки гроші в Опоблоку – відомо, але на які кошти збирається вести активну діяльність «Батьківщина»?
Замаячіле як у Європі держфінансування й «замерзання» рейтингів усіх партій на низькому рівні, у ляшківців навіть стійка тенденція до його падіння, стало причиною, чому єдиним надійним союзником Тимошенко в терміновому просуванні дострокових виборів восени виявився тільки Опоблок. У результаті поки маємо тиху парламентську осінь і “леді Ю”, яка в компанії з Опоблоком намагається її підірвати нападками на Гонтарєву. Але відкритий союз із Опоблоком – самогубство для Юлії Тимошенко й розкол в «Батьківщині», якого вона побоюється. Острах розколу – це й одна із причин, чому «Батьківщина» не поспішає подати заявку на держфінансування й піти із залежності від каламутних грошей. Імовірність розколу в «Батьківщині» ще не очевидна, але цілком можлива, навіть якщо не брати до уваги Надю Савченко, яка «гуляє сама по собі». Лінія розколу ділить партію Тимошенко на тих, хто вже зараз хоче попрацювати на Батьківщину, і на тих, хто обіцяє зайнятися цим, коли Юля стане хоча б прем’єром.
Для Опоблоку такий відкритий союз теж проблема: доведеться пояснювати своєму виборцеві, чому він має повісити портрет Тимошенко поруч із портретами Путіна, Сталіна й Миколи II. Завдання вкрай складне, ЦК ВКП(б) в 1939 р. було набагато легше пояснити членам партії свій союз із Гітлером, – їхньої думки просто не запитували, але незалежна Україна – це не СРСР.
Тому Тимошенко з Опоблоком доводиться грати складну інтригу навколо Гонтарєвої й Нацбанку з далеких підступів – через Таруту, Сугоняку і Єгора Соболєва, і заодно шукати, з ким «Батьківщині» пристойно вступити у відкриту коаліцію у випадку, якщо пощастить продавити дострокові парламентські й президентські вибори. У союзниках може виявитися реанімований Яценюк як лідер Народного фронту, якщо зацікавити його місцем прем’єра, за умови, що Тимошенко президент. «Роялем у кущах» у цій могутній купці може стати Віктор Ющенко. Він регулярно пропонує себе на роль глави Нацбанку, і його рейтинг 0,5 % — підмога для «нової» команди Тимошенко, коли у всіх рейтинги стабільно невисокі.
Це лише вершина айсберга складної інтриги, де вгадується почерк Медведчука, який мав репутацію їхнього корифея, але ситуація може скластися так, що в результаті Юлія Володимирівна сама буде не рада достроковим парламентським виборам.
