Москвичів важко здивувати пристрастю автохтонних, але здебільшого іногородніх градоначальників до ідолопоклонства, зведення пам’ятників духовним наставникам, які не мають прямого відношення до історії столиці.
Наприклад, ще й досі навпроти Большого театру височить 160 тонний монумент основоположнику революційної теорії перетворення світу Карлу Марксу, відомий в народі завдяки влучній фразі Фаїни Раневської як «холодильник з бородою».
Приймаючи 1961 року рішення спорудити його у Москві, комуністичні вожді проігнорували той історичний факт, що їхній головний ідеолог жодного разу не ощасливив це місто своїм перебуванням. Вони навіть заплющили очі на ретельно приховувані від рядових членів КПРС цинічні висловлювання класика про середньовічну Росію. Нагадаємо, у роботі «Секретна дипломатія XVIII сторіччя», вперше опублікованій в СРСР уже в перебудовний час, Карл Маркс характеризував Росію таким чином: «Колискою Московії було криваве болото монгольського рабства, а не сувора слава епохи норманів». На його думку, Росія є не що інше, як перетворена Московія, яка виникла після розпаду Золотої Орди. Карл Маркс був упевнений, що політика Росії продовжувала політику Орди, а не політику Давньої Русі – держави з центром у Києві. І він був не самотній. Видатний український історик Михайло Грушевський вважав Україну, а не Московію єдиною повноправною спадкоємицею Київської Русі, або як її тепер називають у Росії – Давньоруської держави.
Після краху комуністичної ідеї, для реалізації мрії про відродження Російської імперії, Володимиру Путіну знадобилася нова парадигма, здатна пояснити росіянам, чому вони повинні звикати жити під загрозою нової «холодної війни», терпіти економічні санкції за анексію Криму, тисячами втрачати своїх співгромадян на Донбасі й у Сирії. Нічого іншого, крім реанімації відомої з ХІХ століття «теорії офіційної народності», коротким девізом якої був вислів «Православ’я. Самодержавство. Народність», у Кремлі придумати не змогли. Її модернізована версія у вигляді концепції «РуЅЅкого мира» з «духовними скріпами», ідеєю «Новоросії», маніякальним бажанням «захистити російськомовне населення» в будь-яких куточках планети тощо, була запропонована росіянам як «нова національна ідея». Це стало можливим багато в чому завдяки ініціативам історика Наталії Нарочницкой – довіреної особи Володимира Путіна на виборах Президента РФ у 2012 році, а також активної підтримки Російської православної церкви (РПЦ). Тому рішення Путіна спорудити на Боровицької площі біля стін московського Кремля пам’ятник Святому рівноапостольному Великому князю Володимиру Святославовичу виглядає цілком логічно. Це подія, всупереч вищезазначеній думці Карла Маркса про походження Московії, покликана символізувати єдність сучасної Росії з епохою Давньоруської держави, а зовсім не з Золотою Ордою.
Запрошення на церемонію відкриття монумента керівників держави і провідних російських політиків, у тому числі лідера КПРФ Геннадія Зюганова, підкреслювало світський характер заходу. І якщо б не політичний підтекст цієї події, будь-який православний віруючий мав би вітати його. Адже значення акту Хрещення Русі Володимиром для духовного розвитку слов’янських держав настільки велике, що сама думка про недоцільність зведення в Москві монумента князю виглядає блюзнірською. І не біда, що Володимир, померши у своїй резиденції під Києвом 1025 року, ніяк не міг відвідати Москву, перша згадка про яку датована навесні 1147 року. Стоять же більше десяти пам’ятників йому в інших країнах світу. Найстаріший із них споруджений 1853 року в Києві, на дев’ять років молодший за нього монумент у Новгороді. Є статуї у Володимирі, Івано-Франківську, Санкт-Петербурзі, Севастополі, заплановано спорудження монумента у Калінінграді. На гроші української діаспори споруджені пам’ятники Хрестителю Русі в Лондоні й Торонто, православні християни в Польщі, Аргентині, Італії також мають можливість вклонитися статуї князя Володимира.
Але, після перегляду хронікально-документальних кадрів церемонії відкриття монумента князю Володимиру, у багатьох в Україні виник стан неприйняття й навіть протесту. Головна причина такого ставлення до цієї події полягає в тому, що воно стало черговим доказом торжества в Росії точки зору академіка-більшовика Михайла Покровського на історію «як політику, обернену в минуле». Під керівництвом таких «державників» як міністр культури РФ Володимир Мединський, усі найбільш значущі історичні події там піддаються переосмисленню і пропагуються російським школярам у суворій відповідності з «Історико-культурним стандартом», розробленим Російським історичним товариством у відповідності з дорученням Президента РФ.
До анексії Криму Володимир Путін не наважувався ставити під сумнів, здавалося б, назавжди канонізовану версію про місце, де київський князь Володимир хрестив Русь. Ще три роки тому, 27 липня 2013 року, беручи участь у заходах з нагоди 1025-річчя Хрещення Русі, Президент РФ стверджував, що саме в Києві, у Дніпровській купелі був зроблений цивілізаційний вибір не тільки для України, але й для всієї Святої Русі. Однак після захоплення Криму, який раптом набув, за словами Путіна, сакральне значення для Росії, ситуація змінилася кардинальним чином. За рішенням придворних кремлівських істориків, купіль Хрещення Русі була перенесена з Києва до стародавнього Корсуня (Херсонесу), за місцем ймовірного хрещення князя Володимира, а «Київ – мать городов русских», опинився в тіні. З цією ж метою в російських підручниках з історії стала більш активно, ніж раніше, популяризуватися теорія «центру Російської державності, який зміщується». Нібито спочатку був Новгород, потім Київ, а потім Москва, яка тимчасово наділяла повноваженнями столиці Санкт-Петербург.
***
Людина слабка і, як будь-який смертний, Президент РФ Володимир Путін, напевно, неодноразово замислювався про вічне. Саме тому мета споруди біля кремлівських воріт пам’ятника однойменному з ним державному діячеві Давньої Русі породжує масу чуток і недвозначних аналогій. На сьогоднішній день соціальні мережі розриває жарт, що відтепер у Москві «один Володимир лежить, другий стоїть, а третій править». При цьому всі усвідомлюють, що актуальність цього жарту має тимчасові рамки і рано чи пізно одному з двох Володимирів доведеться змінити своє вертикальне положення на горизонтальне. І прогноз явно не на користь спорудженого монумента.
Як би це не здавалося дивним, у відкритті пам’ятника князю Володимиру в Москві є позитивний для України момент. Після здачі в архів проекту «Новоросія» в Кремлі, мабуть, остаточно змирилися з тим, що Україна і Росія – різні країни, де проживають люди з відмінною ментальністю. Тому, незважаючи на повторювані заяви Володимира Путіна про те, що українці і росіяни один народ, був зроблений ще один крок, який демонструє громадянам Росії і України бажання російської влади дистанціюватися від спільного минулого і духовних реліквій, які об’єднують народи цих країн. Тепер, на святкування чергової річниці Хрещення Русі та інших ювілейних дат РПЦ, беззмінному на посаді Президента РФ Володимиру Путіну або іншим володарям Кремля вже не потрібно їхати в Київ. Принаймні стає більш реальною надія, що маніякальна пристрасть Президента РФ зберегти контроль РПЦ над Києво-Печерською, Почаївською, Святогорською лаврами та іншими православними святинями, тепер уже не буде домінувати серед приводів для збройної агресії проти України.
***
Відкриття величного монумента князю Володимиру в Москві не перша і, судячи з усього, не остання спроба увічнити пам’ять про нього в Росії. З 1997 по 2002 рр. ВАТ «Москвич», більше відоме як «Автомобільний заводі імені Ленінського комсомолу» (АЗЛК), випустило близько 1500 автомобілів «Москвич-2142 «Князь Володимир» з двигуном «Renault F3R» французького виробництва та обладнаних оптикою німецької фірми «Хелла». Однак створене за Сталіна 1930 року підприємство, яке вважалося в радянський час флагманом вітчизняного автомобілебудування, не пережило економічних реформ і було ліквідовано вже за Путіна 2010 року.
Після такої невдачі в Кремлі вирішили присвоювати імена популярних історичних персонажів більш довговічним передовим зразками зброї. Слідом за серією атомних підводних човнів (АПЧ) «Олександр Невський», «Володимир Мономах», «Юрій Долгорукий» 2009 року в Росії почалася робота над створенням АПЛ стратегічного призначення 4-го покоління «Князь Володимир». Характерно, що її початкова назва – «Святитель Миколай», в честь Миколая Угодника, Миколая Чудотворця, визнаного святим, як у православ’ї, так і в католицизмі. Але потім ім’я Святого Миколая на борту АПЛ мабуть визнали недостатньо патріотичним через схожість з образом доброго Санти Клауса, який роздає дітям різдвяні подарунки. Тому 2012 року Володимир Путін брав участь у церемонії закладки АПЛ уже з назвою «Князь Володимир».
У Кремлі люблять проводити історичні паралелі з сучасністю, тому, прийнявши логіку його чиновників, неважко розгадати їхній єзуїтський задум. Адже навіть за межами Росії добре відомо, що князь Володимир обертав своїх співгромадян у християнство не тільки добровільно, але і примусово. А його вірні слуги – Путята і Добриня хрестили Новгород «вогнем і мечем», проливши немало крові колишніх співвітчизників лише на тій підставі, що ті не бажали приймати християнство, залишаючись язичниками. Виходить, що, наслідуючи князя Володимира Святославовича, Президент РФ Володимир Володимирович має намір прищеплювати сучасним іновірцям ідеї «РуЅЅкого мира» за допомогою 16 (за іншими даними 20) ракет Р-30 «Булава» (SS-NX-30), що стоять на озброєнні АПЛ «Князь Володимир».
Спуск АПЛ «Князь Володимир» на воду відбудеться у березні 2017 року, а до складу Північного флоту вона увійде в 2018 році, в рік 1030-річчя Хрещення Русі.
