Як відомо, можливо під свято Св. Миколая, більшість членів Колегії виборщиків США віддали свої голоси обраному президенту США Дональду Трампу. Тим самим нівелювавши ще більше примарні надії прихильників демократів на перемогу Х. Клінтон. Вже навіть найзапеклішим політичним скептикам стає зрозуміліше – Дональд Трамп це нова політична реальність США та один із непересічних гравців світової геополітичної «шахової партії». Не буду говорити про Д.Трампа як «популістську політичну мильну бульбашку» – це покаже час. Але те, що його подальші політичні кроки, кадрові призначення матимуть часто діаметральну специфіку ніж, яка в нього була на час президентської передвиборчої кампанії – це факт, який має не просту на перший погляд специфіку. Один із них це призначення очільника однієї з впливових світових та американських енергетичних корпорацій – ExxonMobil голови ради директорів і генерального директора – Рекса Тіллерсона. Не буде зайвим акцентувати увагу, що до призначення очолювана ним дочірня компанія ExxonMobil, була зареєстрована на Багамах і створена для ведення справ з Російською Федерацією.
Не простий новий держсекретар США
Як цілком імовірний варіант, Р.Тіллерсон був призначений, не лише тому, що має належність до «корпоративного середовища» і великого американського бізнес-лобі, на підтримку якого розраховуватиме Президент Дональд Трамп в майбутньому. А те, що в силу свого призначення зумів налагодити тісну і навіть взаємовигідну співпрацю із РФ на тлі Обамівської антиросійської риторики.
Згідно матеріалів журналістського розслідування німецького видання Sueddeutsche Zeitung, що хоча Рекс Тіллерсон, вже екс-голова нафтової компанії ExxonMobil і став наступним держсекретарем США, проте, навіть сенатори-республіканці критикують Тіллерсона за близькість до Росії і Володимира Путіна. Той факт, що він використовував податковий рай Багамських островів для свого бізнесу в Росії, лише посилить критику. Зокрема видання акцентує уваги, що держсекретар був з 1998 року генеральним директором компанії Exxon Neftegas Limited. А його ім’я фігурує в документі про реєстрацію компанії на Багамах, який є частиною так званого багамського архіву, який опинився у розпорядженні Sueddeutsche Zeitung. Свою частку в компанії мала і російська “Роснефть” – державна компанія РФ, яка контролюється впливовим Ігорем Сєчіним, дуже близьким до Путіна. Компанія Exxon Neftegas Limited, очолювана Тіллерсоном, принаймні до травня 2001 року брала участь в нафтогазовому проекті “Сахалін-1” на східному узбережжі Росії.
Німецьке видання зазначає, що саме на Сахаліні ExxonMobil пробурив нафтові та газові свердловини. В компанії в свою чергу уточнили, що зареєстрували Exxon Neftegas Limited на Багамах перш за все “через простоту та передбачуваність законів країни, а не для зниження податків у країні, де працює компанія”. Також німецьке видання нагадало, що “Роснефть” потрапила у список російських компаній, проти яких застосовуються економічні санкції за агресію РФ проти України.
Але ми маємо розуміти, що на тлі популяризації глобальної ліберальної ідеології, все більшу роль відіграє питання можливих шляхів гібридизації світового політичного процесу.
Попередня оцінка політичної місії Тіллерсона в контексті світової геополітики
Помилковим, на мою думку, буде твердження, що призначення Тіллерсона це беззаперечна і однозначна перемога Росії. Це є правдою лише частково. Хоча зараз росіяни, можливо і сам пан Сєчин цьому не аби як радий. Для мене все більше очевидно, що на тлі холоднокровності Трампа по відношенню до Росії та її геополітичних марень, призначення Тіллерсона є свідченням кількох ймовірних цілей нового президента США в умовах нового витка гібридизації міжнародних відносин: по-перше, зберегти політичну й надолужити економічну кооперацію з росіянами на тлі не квапливого форсування зменшення санкцій чи їх перегляду; по-друге, втримати росіян в «сирійському котлі». Цілком ймовірно, що однією з геополітичних місій «агента» Тіллерсона буде максимально ускладнити сирійську авантюру Путіна на тлі завірянь єдиного з росіянами антиІДІЛівського фронту. Можливо американці просто на перших порах підіграють Путіну аби своєму виборцю надали «докази», що закордоном російські громадяни гинуть і витрачаються мільйони рублів не просто так, а за ідею миру і добра у всьому світі, як їх розуміють політичні мешканці Кремля. Надалі вони працюватимуть на вихолощення російських ресурсів через сирійську кампанію і унеможливлять самовільний вихід Росії із сирійської війни без втрат за президентства Трампа. Трамп людина з бізнес середовища і він прекрасно розуміє, що Росія є впливовим політичним гравцем, знищити якого буде надто витратно, але сприяти деактивізації його ефективності є досить доречним варіантом; по-третє, Дональду Трампа потрібна людина, яка буде говорити зі світом не лише з позиції національних інтересів США, як їх розуміє сам Трамп, а й та політична фігура, яка будучи людиною з корпоративним мисленням буде говорити зі Світом з позиції корисності для американців. Це стосується і ЄС, який стоїть на порозі кількох електоральних турбулентностей – у Франції, ФРН, Нідерландах, а також України та її євроатлантичної інтеграції.
І що Україні від Тіллерсона як держсекретаря США?
Українській владі, політикам і парламентарям не варто очікувати, що пан Тіллерсон буде приділяти надмірну увагу до логіки українських політико-економічних криз та проблем державотворення. Ймовірною політичною зміною курсу в риториці Тіллерсона по Україні буде, з одного боку критика діючої влади в слабкій антикорупційній політиці, небажанні сприяти реалізації мінського процесу, а з іншого боку, як і його шеф, Тіллерсон на публіку буде виказуватиме прихильність державній цілісності України, проте в різній мірі говоритиме, що доля української держави має творитися роками і завдяки лише відповідальності влади і громадян перед цим процесом в самій Україні.
Варто очікувати, що українське питання буде наріжним і в контексті діалогу «НАТО-США», за якого північноатлантичний блок ратуватиме за тиск на Росію з метою виконання нею мінських угод. Натомість, як я говорила вище, Держдеп США закликатиме НАТО «протверезіти» і тиснути не лише на РФ, а й Україну.
Чи відвідає пан Тіллерсон Україну і чи почують українські парламентарі і урядовці «політповчання» як це раніше робив його попередник Керрі найближчі рік-два? Відповідь однозначна – категорична ні. Можливими є його зустрічі з українським вищим керівництвом в контексті ООН, НАТО, нормандського формату. Втім, українські політики, які прийшли з бізнес середовища, мають зрозуміти, що продавати національні багатства, з тимчасовою метою заручитись підтримкою з новою владою у Вашингтоні не є раціональним варіантом на довгострокову перспективу, хоча як попередній крок може бути як лакмусовий папірець для американських корпорацій.
