Зранку 8 лютого, коли Верховна Рада України безуспішно намагалася налагодити роботу, заступник керівника фракції «Блок Петра Порошенка» Олексій Гончаренко, шкодив біля амбасади ФРН. Він добре усвідомлював масштаби скандалу, який викличе його хуліганська витівка в день дипломатичного прийому з нагоди відзначення 25-річчя дипломатичних зносин між Україною і Німеччиною. А тому в «Фейсбуці» і перед телекамерами видавав її за власну ініціативу. Найбільше були шоковані таким доісторичним способом наскального вираження особистих емоцій поважного (по посаді!!!) парламентаря фахівці з міжнародного права, ветерани дипломатичної і військової служби, які продовжують перейматися питаннями міжнародної політики. Відразу ж у них виникло запитання, а хто уповноважив це «юне обдарування» на такі зухвалі дії. Інтригу ще більш заплів український МЗС, викликавши головного дипломата Німеччини Ернста Рейхеля для пояснень з приводу його заяви про можливість проведення виборів на Донбасі без виведення російських військ. Синхронна реакція представників законодавчої і виконавчої влади, гаряче підтримана народними депутатами України і вітчизняними медіа, дала підстави вважати її, якщо не узгодженою з Президентом України, то принаймні такою, що відповідає його внутрішнім переконанням.
МЗС ФРН виклик прийняло й не стало відрікатися від експромтів свого посла в Україні. Після одноденної паузи офіційний представник МЗС ФРН Мартін Шефер оприлюднив реакцію зовнішньополітичного відомства Німеччини. У ній стверджується, що у словах посла немає офіційних суперечностей з позицією Берліна. При цьому Мартін Шефер запевнив: «…ніхто в уряді не сумнівається, що для сепаратистів на Донбасі існує логістична, фінансова і військова допомога з Росії». Він також наголосив на незмінності позиції уряду Німеччини, «спрямованої на те, щоб повернути Україні суверенітет над всією її територією». Добре німецькі дипломати хоч втримались від нагадувань про неоднозначність тлумачення Мінських домовленостей про умови передачі російсько-українського кордону під контроль українських прикордонників і виборах в ОРДЛО.
Скандал, якого можна було б уникнути, був вичерпаний лише після того, як Глава держави Петро Порошенко змушений був публічно засудити вчинок народного депутата України. Щоправда, це зовсім не вплинуло на Олексія Гончаренка, котрому явно не дано зрозуміти, що символізує Берлінська стіна і чому її фрагмент виставлений у Києві поблизу німецького посольства. Він і досі відмовляється каятися й далі наполягає на своїй правоті.
Можна було б «проїхати» цей інцидент, якби не ризики для України, якими знехтував чи виникнення яких, можливо, навмисно ініціював Олексій Гончаренко. Його запевнення у відсутності ідейних натхненників і покровителів цієї акції звучать непереконливо. У те, що це всього лише звичайнісінька спроба Олексій Гончаренка стати зіркою телеекрану без участі в шоу, виїзду на Донбас та блокування економічної зони АТО, також не віриться. Отож питання, проти кого ж насправді була спрямована провокація біля будинку посольства Німеччини й кому вигідний дипломатичний скандал між Україною і Німеччиною в такий непідходящий для цього час, має бути ретельно досліджене.
Як відомо, підрив процесу європейської інтеграції є одним із пріоритетних напрямів сучасної зовнішньої політики Кремля. Натхненні «Брексітом» і змінами політичних симпатій французів напередодні президентських виборів, російські інформаційно-пропагандистські війська активізувались з метою змінити настрої німецьких виборців перед парламентськими виборами, які відбудуться у Німеччині 27 вересня 2017 року. Для дискредитації і відсторонення від влади незручного для Москви Федерального канцлера Німеччини Ангели Меркель, яка й далі послідовно відстоює ліберальні цінності, толерантність, права людини, використовується весь наявний у Росії арсенал: насамперед, німецько-російський форум, Петербурзький діалог, різноманітні партії і рухи, російські та закордонні ЗМІ, а також конкретні продажні політики. Неважко зрозуміти, що Володимир Путін розраховує у такий спосіб якщо не скасувати, то принаймні істотно пом’якшити санкції, введені проти Росії за анексію Криму і розв’язання війни на Донбасі.
Будь-хто в Україні, навіть школяр, знає, що іноземний Надзвичайний і Повноважний Посол має статус представника інтересів своєї держави за кордоном, виступає її своєрідним символом. А Олексій Гончаренко вже аж ніяк не політик-початківець, за свій порівняно молодий вік і нетривалу політичну кар’єру він уже встиг змінити декілька партій («Партія зелених України», «Союз» – 2005, «Партія регіонів – 2005–2014, «Блок Петра Порошенка» – з 2014 року). Виражаючи в такий брутальний спосіб неповагу до німецького посла, він прекрасно усвідомлював, що принижує насамперед керівництво ФРН і особисто її Федерального канцлера Ангелу Меркель. Станом на сьогодні, лідер блоку ХДС/ХСС, попри міграційну кризу, проблеми тероризму і біженців, залишається найбільш популярним політиком країни. Водночас, як свідчать результати опитування, проведеного соціологічним інститутом «Emnid» на замовлення тижневика «Bild am Sonntag», рейтинг головного опонента блоку ХДС/ХСС – Соціал-демократичної партії Німеччини (СДПН) за тиждень з 26 січня по 2 лютого зріс одразу на 6 відсотків – до 29, скоротивши таким чином відставання від блоку ХДС/ХСС до 4 відсотків. А найбільш імовірний конкурент Ангели Меркель на посаду Федерального канцлера Мартін Шульц зрівнявся за популярністю з нею. Обидва політики набрали по 41% голосів опитаних респондентів. Окрім СДПН, з критикою чинного Канцлера активно також виступають активні союзники Кремля – німецькі «ліві» і праворадикальні сили. Отже, будь-які дії, спрямовані на пошук додаткових аргументів для дискредитації Ангели Меркель, аналогічних київському вибрику Олексія Гончаренка, вигідні її політичним конкурентам у Німеччині та керівництву Росії.
Російські ЗМІ мало не найбільше раділи з приводу інциденту поблизу німецького посольства, проводили паралелі з обливанням червоною фарбою Генерального консульства Польщі у Львові та іншими актами вандалізму. Якби Олексій Гончаренко не проявив себе таким чином, в Україні навряд би хто згадав про те, що донедавна він був у Москві «своєю людиною» і дотримувався зовсім протилежних поглядів, аніж зараз:
– з 2002 по 2005 рік він навчався в Академії народного господарства при Уряді Російської Федерації, де здобув другу вищу освіту;
– 2005 року його обрали головою Одеської міської організації партії «СОЮЗ», метою політичної діяльності якої було входження України в міждержавний союз з Росією і Білоруссю, федерально-земельний устрій і «рівноправний статус» української і російської мов;
– 2005 року Олексій Гончаренко разом з іншими членами партії «СОЮЗ» влився в Партію регіонів і був обраний депутатом Одеської міськради. Першим же рішенням, яке йому вдалося «провести», став пункт Регламенту, згідно з яким «мовою Одеської міськради, її виконавчих органів і для офіційних оголошень, поряд з українською мовою, є російська»;
– попри порівняно невисокий представницький статус у Партії регіонів, запрошувався на політичні шоу, які проводилися на російському телебаченні.
У будь-якій правовій державі політична відповідальність є необхідним чинником політичної діяльності. Там діють закони, функціонують громадські і державні інститути, приймаються спеціальні процедури, метою яких є залучення до політичної відповідальності на усіх рівнях. На жаль, в Україні така система майже не функціонує. За фактом хуліганських дій біля посольства Німеччини прокуратура Києва розпочала кримінальне провадження. Хоча всі прекрасно розуміють, що на час виконання Олексієм Гончаренком депутатських повноважень, він є особою непідсудною, а Верховна Рада навряд чи проголосує за зняття з нього недоторканності. А невдовзі й термін давності спливе, чи якась болячка «причепиться» (не доведи Господи) до обвинуваченого, яка унеможливить притягнення його до відповідальності.
Процедура відкликання народного депутата в Україні не відпрацьована. А механізм позбавлення депутатського мандата через з’їзд партії БПП «Солідарність», як це сталося із Миколою Томенком і Єгором Фірсовим, може бути задіяний за наявності політичної волі керівництва цієї політичної сили. Виходить, що Олексію Гончаренку вдасться-таки уникнути покарання і він далі очолюватиме пропрезидентську фракцію аж до закінчення терміну роботи Верховної Ради нинішнього скликання?
