Фаховий рівень обговорення проміжних (!!!) результатів Міжнародного суду ООН в Гаазі, який 19 квітня 2017 року вдруге розглядав резонансний позов України до Росії, вкотре засвідчив гострий дефіцит кваліфікованих спеціалістів з питань міжнародного права на вітчизняних телеекранах, шпальтах друкованих і електронних видань.
І це попри те, що в Україні чимало авторитетних вчених в галузі міжнародної юриспруденції, юристів-практиків й досвідчених дипломатів, спроможних дати професійний коментар важливим подіям зовнішньополітичного життя.
Утім, редакції популярних ЗМІ останнім часом віддають перевагу енергійній молоді, яка «завжди готова» висловитись з будь-яких питань.
Щойно був оголошений вирок цієї найавторитетнішої міжнародної судової інстанції, як Володимир Путін відразу ж поспішив увімкнути на повну потужність свої інформаційно-пропагандистські війська. Як завжди у таких випадках, тон коментарям задало МЗС РФ, яке впевнено лідирує у конкурсі на звання головного рупора кремлівської пропаганди, яка за масштабом і рівнем дезінформації почала вже випереджати північно-корейську. Відмінність полягає лише у тому, що МЗС РФ поширює у світі путінську ідеологію «РуSSкого мира», а північні корейці пропагують ідеї «Чучхе», основоположником яких був дід сучасного диктатора Кім Чен Ина – «Великий Лідер Кім Ір Сен». Очільники МЗС РФ Сергій Лавров, Марія Захарова та наступник Віталія Чуркіна на посаді представника Росії в РБ ООН Володимир Сафронков настільки «збагатили» дипломатичний сленг новими «перлами», що конкуренцію їм на пострадянському інформаційному просторі може скласти, хіба що, колишній кримський прокурор Наталя Поклонська. Ось у чому, не дочекавшись остаточного (!!!) судового рішення, спробували переконати своїх співвітчизників чиновники російського зовнішньополітичного відомства: «Суд визнав, що претензії України до Росії по Міжнародній конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму безпідставні, відповідно, умови для введення тимчасових заходів відсутні». Цю тезу в Україні відразу ж підхопили представники українських опозиційних партій. У своїх «авторських» коментарях вони навіть перевершили розроблені у Кремлі темники: «Гаага – ганьба і поразка України, … справа не має жодної перспективи тощо».
Читайте також: Екс-регіонал у Генштабі, або чому зміни в Україні не ефективні
Утім, якщо риторику політиків опозиційного табору ще якось можна пояснити, то капітулянтські оцінки деяких представників «незалежного експертного середовища» засвідчили живучість у них комплексу хуторянської меншовартості.
Чому аргументи української сторони на сьогоднішній день були визнані у Гаазі недостатніми для введення вже зараз відповідних санкцій, з’ясується після ретельного аналізу тексту вироку. Хоча, видається неправдоподібним, що члени Міжнародного суду виявилися настільки наївними й повірили аргументам представника РФ про «видобування» сепаратистами танків, «Градів» та інших зразків новітньої зброї у надрах шахт Донбасу.
Ймовірно, надані Україною докази фінансування тероризму, дійсно не відповідають високим стандартам Міжнародного суду ООН. Очевидно також, що на рішення суду негативно вплинула та обставина, що за українським законодавством самопроголошені «ДНР» і «ЛНР» до цього часу не визнані терористичним організаціями в Україні.
Судді Міжнародного суду вочевидь поінформовані про існування декількох заяв та звернень українського парламенту до лідерів держав світу (постанови Верховної Ради України від 22 листопада 2014 року № 1596-VІІ, від 22 липня 2014 року № 1597 – VІІ, від 04 лютого 2015 № 145 – VІІІ), де самопроголошені «ДНР» і «ЛНР» названі терористичними організаціями. Але їм відомо також і про те, що в Україні до цього часу не розроблений механізм визнання організацій терористичними, тому юридичної сили ці документи не мають.
Відтак, за формальними ознаками «ДНР» і «ЛНР» апріорі не можуть займатися терористичною діяльністю й отримувати із РФ фінансову та матеріальну підтримку для її проведення.
Як наслідок, допоки українська влада з різних причин ніяк не наважиться назвати своїми іменами те, що відбувається на Донбасі, деякі суди першої інстанції, вирішують це питання по своєму. Так, у січні 2015 року колегія суддів Слов’янського міськрайонного суду назвала «ДНР» «терористичною організацією». У вироку також фігурували «громадяни РФ, які діють з корисливих міркувань та з мотивів неприйняття діючої влади в Україні».
Читайте також: Про що говорять черги за закордонними паспортами
Легалізувавши ці словосполучення у своєму рішенні, у багатостраждальному Слов’янську був створений один із перших в Україні судових прецедентів. Утім, ініціативу Слов’янського міськрайонного суду не підтримав Зарічний суд міста Суми. Своїм рішенням від 28 квітня 2016 року він виправдав колишнього офіцера СБ України, котрий мав намір працевлаштуватися у «Міністерство державної безпеки ДНР» на тій підставі, що самопроголошені республіки Донбасу не є терористичними організаціями.
У прийнятій постанові Зарічний суд вказав, що: «Жодним нормативно-правовим актом не визначено список організацій Донецької або Луганської областей, які були б визнані терористичними хоча б однією державою або міжнародною організацією, як і відсутні рішення міжнародної судової інстанції або остаточні рішення Верховного Суду України про визнання ДНР або ЛНР терористичними організаціями, що повинні мати преюдиціальне (зобов’язує суди приймати без перевірки доказів факти, раніше встановлені іншими судовими рішеннями) значення». З огляду на таку позицію української влади США, Канада, країни НАТО, Євросоюзу також не поспішають визнавати «ДНР» і «ЛНР» терористичними організаціями, що дає підстави російським політикам і ЗМІ спекулювати на цю тему.
Утім, не слід вважати, що Україна у боротьбі з російською агресією кинута напризволяще. Країни демократичного світу із самого початку конфлікту на Донбасі надавали й продовжують надавати правову допомогу Україні у протидії російській агресії. Зокрема, про досить високий рівень співробітництва Генеральної прокуратури України та вітчизняних спецслужб із європейськими партнерами свідчить такий красномовний факт.
Читайте також: Трампу потрібна Україна. П’ять аргументів
30 червня 2015 року Охоронна поліція Естонської Республіки (ЕР) передала співробітникам Служби безпеки України громадянина Естонії Володимира Полякова для притягнення його до кримінальної відповідальності за участь у діяльності «ЛНР».
Голова СБУ Василь Грицак у відкритому листі подякував естонських колег за сприяння у затриманні і видачі цього небезпечного злочинця. І було за що. Як згодом стало відомо пресі, протягом 2014 року Поляков двічі приїздив на окуповану РФ територію Луганської області, де брав активну участь у діяльності бойових підрозділів «ЛНР». При спробі на початку 2015 року втретє в’їхати в «ЛНР» через територію Росії він був затриманий правоохоронним органами Естонії.
Характерною в контексті соціально-психологічного портрету «добровольців-інтернаціоналістів», які беруть участь у конфлікті на Донбасі на боці «ДНР» і «ЛНР», є особистість Полякова. Виходячи з відкритої інформації естонських ЗМІ (газета «Eesti Päevaleht» за 13 серпня 2015 року), 35-річний бойовик з паспортом ЕР раніше чотири рази мав проблеми з законом.
Вперше суд покарав Володимира Полякова у 20-річному віці за самовільне залишення військової частини. Наступного разу він опинився на лаві підсудних 2006 року за звинуваченням відразу ж у двох злочинах – крадіжці і незаконному володіння зброєю. Через два роки Поляков вже вчинив злочин, кваліфікований як вбивство з необережності. Однак цього разу він уникнув покарання, завербувавшись до Іноземного легіону Франції. Після повернення 2011 року в Естонію, Полякова затримали і відправили до в’язниці. Відсидівши там 7 місяців, він звернувся до суду з клопотанням випустити його на свободу під електронний нагляд.
Суд задовольнив прохання Полякова, який до 2014 року проживав в Естонії, займався бізнесом, працював кур’єром. Матеріалами справи доведено, що у червні 2014 року, вперше відвідавши Луганськ, Поляков вступив до незаконних збройних формувань «ЛНР», брав безпосередню участь у бойових діях, в одному з боїв отримав поранення в руку, у подальшому охороняв військові об’єкти, конвоював військовополонених.
Процес видачі Полякова був показовим не тільки тому, що тривав декілька місяців і пройшов усі стадії, передбачені естонським законодавством. Він став чи не першим прецедентом видачі українському правосуддю громадянина країни Євросоюзу, який у складі незаконного збройного формування брав участь у терористичній діяльності на території частини окупованого Росією українського Донбасу.
Правовими підставами для видачі Полякова Україні були Європейська конвенція про видачу правопорушників 1957 року, Договір між ЕР і Україною про правову допомогу і правовим взаємовідносинам у цивільних і кримінальних справах, Кримінально-процесуальний кодекс ЕР. На бездоганну правомірність рішення про видачу Полякова вказує те, що судами вищих інстанцій – Талліннським окружним і Верховним Судом Естонії двічі розглядались апеляції на вирок Хар’юського повітового суду, а справа перебувала під щільним контролем громадянського суспільства колишньої прибалтійської республіки СРСР, яка за 25 років зробила величезний крок вперед на шляху історичного розвитку.
Читайте також: Чи наважиться Москва на анексію Донбасу?
Одна з обставин цього процесу заслуговує на більш пильну увагу фахівців. Виходячи з матеріалів справи, адвокати Полякова будували захист, наполягаючи на тому, що він не може бути виданий Україні, оскільки за Мінськими домовленостями Київ взяв на себе зобов’язання помилувати або амністувати бойовиків.
Відтак, на їх думку, Україна не вправі вимагати його видачі. Однак естонський суд дійшов висновку, що видача Полякова Україні є обґрунтованою, відповідає принципам правової держави і не суперечить міжнародному праву.
Остаточну крапку у справі Полякова за поданням Міністерства юстиції поставив Уряд ЕР, прийнявши рішення: «Видати Полякова Україні з правом звинувачувати його в участі в організації терористичної організації, що в Україні кваліфікується за частиною І статті 258-3».
Тим самим Естонія подала приклад іншим державам Євросоюзу, а також створивши Україні сприятливі умови для використання цього факту як доказ у Міжнародному суді ООН, принаймні надання Російською Федерацією своєї території для незаконного переміщення терористів.
Оголошуючи проміжний вердикт Міжнародного суду ООН, суддя підкреслив, що це рішення не обмежує Україну у подальших діях щодо звинувачення Росії у порушенні Міжнародної конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму.
Він наголосив, що розгляд цієї справи продовжується, оскільки на даному етапі не йдеться про непідсудність Росії Міжнародному суду ООН, а мова йде лише про невиконання Україною вимог для запровадження санкцій.
Тобто, Україна не позбавлена права подавати нові докази на підтвердження винуватості Росії. Виходить, що ті вітчизняні експерти, котрі заголосили про ганебну поразку України в Гаазі, у паніці «впали на коліна ще до пострілу»?
Читайте також: Чому українська влада ніколи не засудить винуватців розколу України?
Вся боротьба попереду, а тому слід зробити правильні висновки з допущених помилок і, з урахуванням високих стандартів Міжнародного суду ООН, зосередитись на зборі додаткових доказів участі Росії у фінансуванні терористичної діяльності «ДНР» і «ЛНР».
Військовий конфлікт на Донбасі давно інтернаціоналізувався. У складі незаконних збройних формувань самопроголошених «ДНР», «ЛНР» воюють громадяни республік СНД, країн Євросоюзу, є навіть приклади участі у бойових діях бойовиків з Південної Америки. Виходячи з цього, для формування додаткової доказової бази варто було б активізувати співпрацю Генеральної прокуратури, СБ, СЗР, ГУР МО України із зарубіжними партнерами щодо виявлення за кордоном і притягнення до відповідальності іноземців, які брали і беруть участь у військовому конфлікті на Донбасі.
Дійсно, правоохоронні органи і судова система іноземних держав по різному реагуює на такі факти. Казахстан, наприклад, попри членство в ОДКБ і традиційно тісні стосунки з Росією, рішуче карає своїх громадян, які воювали за фейкову «Новоросію», кваліфікуючи їхні дії не як «терористична діяльність» чи «найманство», а як «участь в іноземних збройних конфліктах».
Таким же чином реагують у Молдові, аналогічну позицію не так давно зайняв Президент Білорусі Олександр Лукашенко, закликавши КДБ республіки розібратися з тими, хто воював на Донбасі або має намір взяти участь у збройному конфлікті в Україні. Висновок напрошується сам по собі – скрупульозний аналіз судових рішень по справах цієї категорії при правильному опрацюванні може дати позитивний результат для Міжнародного суду ООН в Гаазі.
