У ветеранів спецслужб, які свого часу займалися організацією протидії тероризму, не виникає жодних сумнівів, що арештом Володимира Рубана і Надії Савченко співробітники Служби безпеки попередили терористичний акт, наслідки якого для України могли б стати катастрофічними. Виходячи з оприлюднених матеріалів це їм вдалося зробити на високому професійному рівні.
Впевнений, що судовий процес покаже нашому збудженому суспільству, що для СБ України, яка захищає державу, яка перебуває під зовнішньою агресією, не існувало іншого шляху, аніж схопити Рубана «на гарячому» і вже після цього у законний спосіб заарештувати Надію Савченко.
Зараз подальша доля Героя України, народного депутата України Надії Савченко знаходиться в руках української Феміди. Немає сумнівів, поки триватиме судовий процес, Кремль і певні політичні сили в Україні прагнутимуть максимально використати його для компрометації влади і правоохоронної системи держави. Відтак, не варто тішити себе ілюзіями, що опоненти чинної влади в Україні і за кордоном будуть боротися «за Надію Савченко». Для них вона лише ефективний інструмент дестабілізації обстановки в державі, ретранслятор розроблених в Кремлі темників про громадянську війну на Донбасі, необхідність діалогу з лідерами ДНР/ЛНР тощо. Тим більше, що у своїй полум’яній риториці, завдяки своїй природній інтуїції та досвіду роботи у парламенті, вона вдало використовує критику системних проблем нашого сьогодення: корупцію вищих ешелонів влади, військовий конфлікт на Донбасі, невдачі реформ, подальше зубожіння населення тощо.
Утім, суд навряд чи злякають гучні викривальні заяви Надії Савченко чи її епатажні вчинки. Побаченого й почутого останніми днями про підозрюваних і від них особисто достатньо, аби прогнозувати винесення обвинувального вироку. У всяк випадку, так 23 березня 2018 року вирішив Шевченківський суд, обравши Надії Савченко найсуворішу міру запобіжного заходу у вигляді арешту без можливості внесення застави.
Від історії з Савченко і Рубаном суттєво постраждали імідж України, а також авторитет владних інституцій, які робили все можливе для того, щоб залучити міжнародні організації, впливових лідерів цивілізованого світу для участі у заходах із її звільнення з російської в’язниці. Ї хто б не стверджував, що «українська тема» в російських ЗМІ, нібито вже набила оскомину й пересічного росіянина мало хвилює, факти свідчать про зворотне – Кремль буде максимально використовувати будь-який інформаційний привід для компрометації української влади. А тут такий подарунок: легендарний Герой України насправді виявилася терористом або психом.
Але найбільше шкода українців, які тисячами виходили на майдани з вимогою «Свободу Савченко». Очевидно, вони й зараз не хочуть розлучатися з «світлим і пухнастим» образом Надії, як символу нескореної України. Утім, судячи з перебігу подій навколо затримання Савченко й обрання їй запобіжного заходу, інтерес суспільства до процесу над нею поступово спадає. Так що шансів зберегти позитивний образ української Жанни Д’арк у неї залишається небагато.
Утім, поки що ця новина є топовою, через що газети, телевізійні екрани, радіо ефір і особливо соціальні мережі рясніють коментарями політиків, політологів, юристів, колишніх співробітників спецслужб, які ставлять під сумнів наявність складу злочину у діях Савченко й Рубана. Не маючи доступу до матеріалів слідства, вони вважають за можливе заявляти про нібито малозначність матеріалів, «голий умисел», провокування злочину тощо. Хочеться нагадати таким «корифеям боротьби з тероризмом», що для провокування Першої світової війни вистачило всього двох пострілів, якими сербський гімназист Гаврила Принцип вбив ерцгерцога Франца Фердинанда та його дружину герцогиню Софію Гогенберг. А Йосип Сталін скористався вбивством з ревнощів лідера ленінградських комуністів Сергія Кірова для того, щоб спочатку розправитись із своїми колишніми соратниками по більшовицькій партії, а потім розгорнути в СРСР масові політичні репресії.
За таких умов Службі безпеки варто було б, для початку, створити аналітичну групу, або оптимізувати чи активізувати роботу наявних підрозділів, з моніторингу, систематизації й аналізу критичних випадів на адресу України у зв’язку з початком судового процесу над Надією Савченко і Володимиром Рубаном. Як ззовні, так і з боку різних політичних сил України. За першими ж результатами цієї роботи запропонувати Адміністрації Президента утворити міжвідомчу групу з відпрацювання заходів з доведення до населення України і світової громадськості об’єктивної інформації про процес над Надією Савченко. Звичайно, слід робити це професійно, комплексно, усіма доступними способами, але «кулаком, а не розчепіреними пальцями», поетапно (спеціалісти знають, що це таке), із залученням креативних менеджерів, уникаючи звинувачень суду і прокуратури у розголошенні таємниці слідства.
Навіть поверхневий аналіз дає підстави умовно розділити такі нападки на декілька груп.
Перша – «політизована»:
– арештом і обвинувальним вироком Президент прагне усунути Савченко з політичної арени як небезпечного конкурента на наступних виборах Глави держави;
– арештом Савченко Президент намагається «заткнути їй рота», бо та має високий рівень підтримки суспільства і користується довірою в європейських інституціях;
– арештом Савченко Президент, який втрачає політичний рейтинг, нібито зацікавлений у продовженні воєнного конфлікту на Донбасі, прагне відволікти увагу суспільства від нагальних проблем, зокрема підвищення тарифів, відставки Гонтаревої тощо;
– публічний розгляд справи Савченко-Рубана в суді має на меті «опустити» динамічно зростаючий політичний рейтинг Юлії Тимошенко, яка на попередніх виборах до Верховної Ради України включила Савченко до виборчого списку ВО «Батьківщина» першим номером. Про це заявляв керівник фракції БПП у Верховній Раді України Антон Герасимов: «Політичну відповідальність за мандат Савченко несе «Батьківщина» й особисто Юлія Тимошенко».
Друга – «псевдопрофесійна», зводиться до поширення сумнівів у професіоналізмі СБ України, Генеральної прокуратури, недовіри до достовірності й достатності матеріалів для висунення підозр Савченко і Рубану у вчиненні злочинів проти держави:
– «Загроза владі від Савченко нульова, бо організувати, і тим більше здійснити державний переворот за допомогою масових терактів, не маючи ні ресурсів, ні організації, крім довгого язика – просто смішно» (Степан Хмара);
– «Савченко заявляє, що не збиралася нікого підривати й вбивати, а людей вербувала для того, щоб показати владі, що таке можливо. Цю версію спростувати буде складно, особливо прокурору без юридичної освіти» (Ренат Кузьмін);
– «Докази, які вони здобули відносно Надії Савченко шляхом проведення негласних слідчих розшукових дій чи оперативно-розшукових заходів, не можуть бути визнані судом допустимими, бо вони здобуті з порушенням прав і свобод людини, народного депутата» (Олексій Баганець).
Третя – «провокаційно-наклепницька», суть якої зводиться до того, що арешт Савченко здійснений під тиском ФСБ РФ або навіть це спільна операція СБУ з російськими спецслужбами з метою сприяння Порошенку у збереженні президентської влади:
– про це неодноразово стверджувала сама Надія Савченко;
– «… спецслужби РФ і наше СБУ добре скористалися її авантюристичним характером і амбіціями, аби навіяти їй комплекс величі і місію рятівника нації і дуже активний інструмент – невтомний язик. Сукупність цих рис у Наді, спецслужби використали для нагнітання жахів і постаратися, за допомогою страху завадити наростанню мирних організованих протестів проти антиукраїнського, грабіжницького режиму Порошенка. Тобто, Савченко, не розуміючи того, зіграла на користь кліки Порошенка і кремлівських сценаристів, бо для Кремля Порошенко – подарунок» (Степан Хмара).
Четверта – «аматорсько-медична»:
– «Коли Надія повернулась додому, переживши колосальний стрес, знущання, голодування, страх – треба було наполягати на тривалій психологічній реабілітації. Як людину, мені її безмежно жаль. Просто вона опинилася не на своєму місці в цьому житті» (Юлія Тимошенко);
– «Я думаю, що це проблема її психічного здоров’я» (Володимир Гройсман).
– «Надії Савченко доведеться пройти примусове психіатричне обстеження» (Антон Геращенко);
– «Цій людині потрібна психіатрична допомога … не можна її судити в такому стані …» (Сергій Пашинський).
П’ята – «дошкульна», покликана засвідчити недолугість політиків, які опинились при владі після Революції Гідності:
– Політичні сили, які один поперед одного прагнули залучити Савченко до своїх лав, а тапер зрікаються терористки, недостойні довіри;
– Президент, який після звільнення з російської в’язниці нагородив Савченко Зіркою Героя України, а зараз заарештував – зрадник.
Для відпрацювання пропозицій щодо спростування висунутих звинувачень по кожній з груп варто залучити фахових експертів. Наприклад, дипломати, бізнесмени, громадські діячі, колишні правоохоронці з Чилі, Іспанії, Росії, Вірменії краще за вітчизняних фахівців могли б прокоментувати й довести до аудиторії прогностичну інформацію про катастрофічні наслідки для України застосування тероризму як крайньої форми політичної боротьби. А спеціалісти в галузі вітчизняної історії могли б вдало прокоментувати проблему позбавлення Надії Савченко звання Героя України за рішенням суду. Тим більше, що для цього вже створений прецедент визнання судом незаконними указів Президента України Віктора Ющенка про присвоєння звання Героя України Степану Бандері й Роману Шухевичу. За необхідності, вони могли б також провести історичну паралель з позбавленням звання Героя Радянського Союзу понад 100 учасників Другої світової війни за вчинення злочинів.
Від чого хотілося б застерегти, так це від приниження людської гідності Надії Савченко, насамперед, популяризації думки щодо її психічного захворювання. По-перше, бажано щоб медичні діагнози в Україні продовжували ставити лікарі, а не політики чи працівники спецслужб. Тим більше, що підозра у психічній неповноцінності Савченко суперечить висновкам вчених Федерального медичного дослідницького центру психіатрії і наркології імені П.Сербського (Москва) про її підсудність. По-друге, не варто так брутально компрометувати чинного Героя України. Для цього немає законних підстав, не кажучи вже про моральний бік таких суджень. Чим би не закінчилась історія з Надією Савченко ніхто не може звинуватити її в нещирості, закинути відсутність мужності, пасіонарності, дорікнути їй у наявності прагнення отримати особисту вигоду. Тим паче, головною зброєю Савченко є голодування, а цей важливий чинник не слід недооцінювати.
І наостанок. Жанр політичного ток-шоу, започаткований ще в 60-ті роки минулого століття американським журналістом Філом Донах’ю, до реальної політики не має жодного відношення. Де б не проводились політичні ток-шоу – у Вашингтоні, Брюсселі, Москві, Лондоні, Парижі чи Києві, вони є і залишатимуться шоу. Їх рейтинговість залежить від професійної кваліфікації ведучих та рівня відомості запрошених для участі в них гостей – політиків, бізнесменів, журналістів, спортсменів чи артистів. Через це участь співробітників СБУ, Генеральної прокуратури, чи будь-якого правоохоронного органу України у політичному ток-шоу має бути виправданою. Оскільки обстановка на таких заходах не передбачає варіантів для проведення аргументованої дискусії, керівник чи делегований представник правоохоронних органів повинен бути готовий опинитися в ролі «хлопчика для побиття». Однак при цьому, на відміну від інших учасників таких заходів, він не має права на поразку. Втім, сказане аж ніяк не означає категоричну відмову від участі в ток-шоу досвідчених працівників спецслужб, у тому числі ветеранів, які мають досвід і впевнено себе почувають перед телекамерами, готові до жорсткої полеміки в агресивному середовищі.
Борис Дніпров
