На цьому тижні відбувся офіційний візит президента Росії Путіна до Анкари. Туреччина стала першою країною, яку російський лідер відвідав після чергового переобрання, легітимність якого викликає сумнів у зв’язку з проведенням голосування в окупованому Криму. Туреччина не визнає анексії Криму і на словах підтримує кримських татар, проте візит Путіна був обставлений, як вкрай важливий і, навіть, історичний. Причиною такого пафосу стала не тільки домовленість про максимальне прискорення постачання протиповітряних комплексів С-400, але і участь двох президентів у церемонії відкриття будівництва атомної станції в Аккую, основним підрядником якого виступає російський «Росатом».
Як заявив міністр енергетики Туреччини, зять Ердогана Албайрак, «атомна станція в Аккую є найбільш важливою подією в реалізації 63-річної мрії» про розвиток атомної енергетики у Туреччині. 3 квітня Ердоган і Путін по скайпу спостерігали за тим, як «перша циглина» була покладена у фундамент майбутньої станції, яка має бути прийнята до експлуатації у 2023 році, на століття заснування Турецької республіки. Важко сперечатися з тим, що будівництво Аккую є непересічною подією, що змінить обличчя Туреччини, як в економічному плані, так і в соціальному, як неможливо сперечатися з суверенним правом цієї країни здійснювати проекти у галузі атомної енергетики. Проте, цей проект викликає цілу низку серйозних питань, які не можуть не турбувати сусідів ТР по Чорноморському регіону.
Перш за все, контракт на будівництво Аккую був укладений у 2010 році після особливим чином проведеного тендера, умови якого від самого початку вкрай ускладнювали участь компаній інших країн, крім Росії. «Росатом» виграв тендер за умови, що Росія будує Аккую при 100% фінансуванні з російського боку (а це 20 млрд. доларів), а Уряд ТР зобов`язується викуповувати електроенергію за тарифом 12.35 доларів за 1 кіловат-годину на протязі 15 років. Проте, минулого року з`ясувалося, що у «Росатому» коштів немає, тому 49% акцій були продані консорціуму з трьох турецьких холдингів, з яких два вже цього року вийшли з проекту тому, що не змогли узгодити технічні деталі контракту. Таким чином, станом на сьогодні фінансування Аккую ще не гарантоване, проте «Росатом» запевняє громадськість, що знайде інших турецьких партнерів. Враховуючи, що вісім років знадобились «Росатому» тільки на те, що отримати необхідні дозволи і ліцензії, такі заяви викликають певний сумнів.
По-друге, турецька влада визнає, що у країні просто фізично немає необхідної кількості фахівців для роботи на 4 блоках АЕС. За попередніми оцінками, там працюватимуть 3500 персоналу, а російська сторона взяла на себе підготовку лише 248 турецьких студентів, з яких лише 35 вже отримали дипломи бакалаврів. Саме тому два роки назад був ініційований проект по навчанню турецьких фахівців у галузі атомної енергетики в Україні, який нині реалізується. Але якщо, як планується, станція буде прийнята в експлуатацію у 2023 році, темпи підготовки фахівців, насамперед у практичній площині, мають бути щонайменше подвоєні.
По-третє, турецька сторона завжди уникала відповіді на питання, які є вкрай важливими з точки зору ядерної безпеки. Зрозуміло, що постачання ядерного палива буде здійснюватися росіянами, але яким саме маршрутом і як унебезпечити цей процес, поки що невідомо. Так само немає ясності з тим, яким чином буде здійснюватися поводження з радіоактивними відходами і відпрацьованим паливом. Найбільш логічний транспортний маршрут через Босфор очевидно вимагатиме вкрай жорстких методів захисту, як проти технічних аварій, так і терористичних нападів.
По четверте, Аккую будується у безпосередній близькості до Кіпру та курортних регіонів півдня Туреччини. У випадку техногенної аварії, яку неможливо передбачити, радіоактивне забруднення може не тільки зашкодити країні ЄС, але і завдати значної шкоди Анталії. Наразі залишається невідомим, чи беруться до уваги відповідні екологічні стандарти і норми, які застосовуються у США, в Європі та Японії по відношенню до прогнозування і моделювання можливих екологічних катастроф.
Туреччина, без сумніву, потребує вирішення проблеми забезпечення зростаючої національної економіки електроенергією. Відключення світла є, на жаль, нормою у період пікових навантажень як влітку, так і зимою. Аккую має постачати до 10% електроенергії, якої потребує національна економіка. Крім того, планується будівництво другої АЕС, у Сінопі, на цей раз у співпраці з Францією і Японією. Проте питання, що стосуються ядерної безпеки, залишатимуться актуальними і для цієї АЕС. Туреччина стає атомною, і це означає якісно новий рівень розвитку країни, який передбачатиме істотне змінення виробничої культури, розвиток наукових і прикладних досліджень у галузі атомної енергетики, підвищення рівня освіти у цій сфері. Вкрай важливо, щоб атом, який прийде на турецьку землю, залишався мирним. Україні, яка все ще переживає Чорнобиль, це відомо краще за всіх.
Сергій Корсунський, український дипломат,
Надзвичайний та Повноважний Посол
