За час правління Володимира Путіна число діячів російської культури, які вважають патерналізм явищем виключено позитивним, зросло в рази. Вони переконані, що система стосунків, за якої Кремль забезпечує потреби діячів мистецтва в обмін на певну модель поведінки, має переваги над концепцією «вільного мистецтва». «Мистецтво вимагає жертв», – невпинно повторюють вони, виправдовуючи служіння владі заради досягнення успіхів у реалізації творчих планів.
Тож новина про те, що Голова Слідчого комітету РФ (Слідкому) Олександр Бастрикін і художній керівник державної бюджетної установи культури «Державна академічна капела Санкт-Петербурга» Владислав Чернушенко 17 листопада 2018 року підписали угоду про співробітництво, російське суспільство аж ніяк не обурила.
Чорнила на їхніх підписах ще не встигли просохнути, як інформація про цю «вікопомну подію» з’явилася на офіційному сайті головного слідчого відомства Російської Федерації. Відтак, не важко здогадатися, кому насправді належить ініціатива документального закріплення співпраці російських слідчих зі служителями муз.
Навіщо ця угода знадобилася колишньому старості студентської групи юридичного факультету Ленінградського державного університету, де Олександр Бастрикін навчався разом з Володимиром Путіним, можна лише здогадуватись. Можливо підстаркуватий 65-річний чиновник нарешті вирішив проявити своє трепетне ставлення до музики, яке він приховував з юнацьких років, коли ще грав на бас-гітарі у студентському вокально-інструментальному ансамблі?
А може Олександр Бастрикін у такий спосіб вирішив покаятися перед представниками ленінградської богеми за гріхи, допущені під час роботи секретарем Ленінградського міському й обкому комсомолу? Зокрема, за нібито дієву участь у виключенні з комсомолу легендарного лідера «Акваріуму» Бориса Гребєнщикова «за політично неграмотний» виступ у березні 1980 року на рок-фестивалі «Весняні ритми» у Тбілісі.
Так чи інакше, уславлений колектив, створений ще 1479 року Іваном ІІІ як хор півчих дяків, знову набув статусу «придворного», оскільки Олександр Бастрикін на прізвисько «Староста» входить до найближчого оточення Володимира Путіна.
Між тим, адміністратори сайту «Державна академічна капела Санкт-Петербурга» (http://www.capella-spb.ru/ru/afisha/concerts) чомусь обійшли увагою цю подію. Утім, не слід вважати їхнє рішення вмотивованим. Скоріш за все, мова йде про елементарну неуважність підлеглих, бо Владислав Чернушенко, підписавши у березні 2014 року «Колективне звернення діячів культури Російської Федерації на підтримку політики Президента РФ Володимира Путіна в Україні і у Криму», навіки затаврував себе вірним слугою Кремля.
Відтак, після підписання угоди із Слідкомом РФ наступним логічним кроком має стати перегляд історії Капели. Зокрема, варто зректися деяких історичних «скреп» з Україною. Насамперед, викреслити з офіційних документів згадку про те, що свого часу визначальний вклад у становлення Придворного хору і Імператорської придворної півчої капели внесли українці. Адже негоже сучасним росіянам знати, що 1738 року згідно з указом Імператриці Анни Іоанівни для потреб Придворного хору у колишній столиці Війська Запорізького місті Глухові була відкрита спеціальна школа. І що саме там народилися й отримали початкову музичну освіту майбутні керівники Імператорської придворної півчої капели Максим Березовський й Дмитро Бортнянський, які вважаються творцями класичного типу російського концерту (без інструментального супроводу). А видатний знавець вокального мистецтва капельмейстер капели Михайло Глінка, котрий ревно ставився до підбору і навчання півчих, влітку 1838 року привіз з України 19 виключно обдарованих юнаків, серед них був і Семен Гулак-Артемовський – актор, композитор, автор першої української опери.
Крім цього, взяті Капелою зобов’язання проводити разом із Слідкомом «спільні пам’ятні і ювілейні заходи, розвивати різні форми підтримки і реалізації творчого потенціалу у навчальних і освітніх організаціях Слідчого комітету Росії», ймовірно спричинять внесення суттєвих коректив до її репертуару. Як би складно не було відразу ж знайти романтичні рими до слів «слідчий», «арешт», «тюрма», «барига» чи «урка» (хіба що «слідак» – «..дак»), невдовзі зі сцени концертного залу Капели на всю країну залунають кантати, ораторії й інші хорові твори про звитяжні подвиги працівників Слідчого комітету РФ в анексованому Криму, на Донбасі чи у Сирії.
Звичайно, не обійдеться й без здравиць на адресу Путіна й Бастрикіна, схожих на пісні, які у 30-50-ті роки минулого століття співали на офіційних концертах:
Мы к зорям будущего уверенно идем».
А оскільки у свій репертуар Державна академічна капела Санкт-Петербурга традиційно включає фольклорні твори, слід очікувати у їхньому виконанні таких перлів народної творчості, як «Пісня астраханських пенсіонерів».
Хоча, навряд чи вона стане популярнішою за всесвітньовідомий хіт «Путін – х@ло! Ла-ла-ла-ла-ла».
Борис Дніпров
