Довгий час у Радянському Союзі був популярним вираз: «Історія ділиться на три періоди – допетровський, петровський і дніпропетровський». Він підкреслював значну роль, яку відігравали вихідці з Дніпропетровщини в управлінні імперією.
Фундатором дніпропетровського клану в Москві вважається уродженець Кам’янського (донедавна Дніпродзержинська) Леонід Ілліч Брежнєв. Одні називають період його правління КПРС і СРСР з 1964 по 1982 рік «золотою епохою розвиненого соціалізму», інші – «застоєм». Істина ж десь посередині. Одне безспірне – стагнація СРСР багато в чому була зумовлена станом здоров’я лідера колишньої наддержави. Унаслідок отриманої під час війни контузії, перенесених 1952 року інфаркту міокарду і 1976 року клінічної смерті, в останні роки свого життя Леонід Брежнєв страждав багатьма хворобами. Атеросклероз судин головного мозку, астенія (нервово-психічна слабкість), медикаментозна залежність поступово перетворили колись енергійного політика на немічного дідка, нездатного без папірця вимовити на публіці хоча б декілька слів. Через свої болячки колись красень-життєлюб і улюбленець жінок, який випромінював впевненість і міг годинами цитувати напам’ять вірші Сергія Єсеніна, став посміховиськом, героєм анекдотів. Наприклад, виступає Брежнєв на засіданні Політбюро: «Хто сказав, що я читаю з папірця? Ха, рисочка, ха, рисочка, ха, рисочка, ха».
Ці анекдоти народжувались не на рівному місці. Курйозні випадки, які подекуди виникали з хворим главою СРСР були часом навіть комічніші за народну творчість. Один з найбільш відомих стався 1982 року в Азербайджані, коли Генеральний секретар переплутав папки і перед багатолюдним партійно-господарським активом республіки в прямому ефірі почав читати доповідь, яка призначалась для закритого засідання Бюро ЦК Компартії Азербайджану: «Шановні друзі! Вчора ми вручили Баку орден, а сьогодні поговоримо про недоліки». Ситуацію спас лідер азербайджанських комуністів Гейдар Алієв. Як ні в чому не бувало, він вийшов з президії, забрав у помічника Генсека необхідний текст, підійшов до дещо спантеличеного доповідача, обійняв його і вкотре завірив Брежнєва, як азербайджанський народ радий вітати в Баку дорогого гостя. Під шум оплесків Алієв акуратно поміняв тексти доповіді. Можливо, мало б хто зрозумів, що відбувається, якби не сам Брежнєв, стоячи прямо перед чутливими мікрофонами і об’єктивами телекамер, голосно запитав: «Я щось не те прочитав?». Слід віддати належне, аудиторія вибухнула доброзичливими оплесками, а сам Леонід Ілліч сприйняв цей казус спокійно і навіть з гумором. У подальшому «дорогий і любимий» справився з доповіддю, допустивши лише одну помилку – назвав нафтовиків Азербайджану «нафтовиками Афганістану».
Утім, навіть попри серйозну травму, отриману 1982 року під час трагічного випадку на Ташкентському авіазаводі, Леонід Брежнєв, долаючи фізичну біль, до останніх днів свого життя з’являвся на публіці. Відчуваючи відповідальність перед партією і народом, він зачитував з папірця тексти, спростовуючи у такий спосіб чутки про свій відхід у краще життя.
Президентство Леоніда Кучми, прем’єрство Павла Лазаренка, Валерія Пустовойтенка, Юлії Тимошенко, не кажучи вже про з десяток віце-прем’єрів України засвідчили, що Дніпропетровщина залишається справжньою кузнею кадрів на найвищі посади в державі. Ось і цього року одним з фаворитів виборчої кампанії Президента України став також виходець з Дніпропетровщини Володимир Зеленський, якого довгий час заздалегідь «розкручувала» його команда підтримки в образі «народного президента» з популярного телевізійного серіалу «Слуга народу». Але головною родзинкою передвиборчої боротьби стало не це, а обрання його штабом, здавалось би, маразматичної тактики – ретельного приховування кандидата від виборців, свідоме обмеження спілкування з ним заздалегідь відзнятими за його участю рекламними відеосюжетами.
Таким чином політтехнологи Володимира Зеленського пропонують виборцям зробити вибір не як зазвичай на підставі аналізу переваг передвиборчої програми кандидата (бо її немає як такої), без дебатів з основним опонентом (він постійно уникає контактів з ним), не під враженням спілкування з пресою тощо, а проголосувати, повіривши привабливим текстам, які ллються з екрану вустами «слуги народу». Закономірно виникає питання, якими ж такими фобіями обумовлене небажання Володимира Зеленського і його штабу брати участь у традиційних для будь-яких виборів мітингах, зустрічах з громадськими активістами, прес-конференціях, брифінгах тощо. Адже досвідчений актор і шоумен, як ніхто мав би впевнено почувати себе у заходах публічної політики.
Невже команда його підтримки реально побоюється, що під час таких заходів стануть очевидними його невігластво і непідготовленість до відповідальної державницької роботи, про що зробив висновок французький філософ Бернар-Анрі Леві, який організовував нещодавню зустріч Володимира Зеленського з Президентом Франції Емануелем Макроном?
А можливо все набагато простіше – через хворобу Володимир Зеленський просто не здатний перебувати на державній службі, тим більше виконувати обов’язки Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України? І це вже не жарти. Як хвороби лідерів держав і відомих політиків впливають на їх працездатність описані в мемуарах багатьох «придворних» лікарів. Видана 1992 року книга спогадів багаторічного головного лікаря ІV Головного управління Мінохоронздоров’я СРСР Євгена Чазова «Здоров’я і влада. Спогади «кремлівського лікаря», залишається бестселером й до цього часу.
У США і країнах Євросоюзу тема фізичного здоров’я провідних політиків, а тим більше кандидатів на провідні посади в державі, делікатною не вважається. Її відверто коментують лікарі й широко обговорює громадянське суспільство, вважаючи, що виборці мають право знати, кому довіряють свої долі, особливо на тлі поширення в світі алкоголізму і наркоманії. Знаючи про такий досвід, можна було б аплодувати кандидату в Президенти України Володимиру Зеленському за його пропозицію своєму опоненту пройти обстеження на алкогольну і наркотичну залежність. Здавалось би, нарешті ми станемо свідками започаткування нової традиції. Тим більше, що цю ініціативу розвинув Володимир Кличко, спеціально запросивши в Київ експертів Всесвітнього антидопінгового агентства (англійською мовою World Anti-Doping Agency — WADA) – незалежної організації, яка здійснює координацію боротьби з застосуванням наркотиків у спорті.
Але, як відомо, лідер партії «Слуга народу» несподівано відмовився здавати аналізи фахівцям WADA разом із Петром Порошенком на НСК «Олімпійський». Натомість, він віддав перевагу фельдшеру приватної клініки «Євролаб», який поєднує лікарську практику з акторством і навіть знімався в серіалі «Свати». Свою відмову Володимир Зеленський якось непереконливо пояснив наявністю «таємної неперевіреної інформації» про загрозу провокації проти нього.
Історичні паралелі дають підстави для невтішних висновків. Леонід Брежнєв читав з папірця написані помічниками тексти вже тяжко хворим і наприкінці своєї політичної кар’єри. Володимир Зеленський же, роблячи перші кроки у велику політику, демонструє неспроможність висловити власну точку зору ще в молодому віці. І це без отриманих під час бойових дій поранень чи контузій, і навіть без наслідків служби в армії, де він жодного дня не був. Вочевидь, тенденція до скорочення розриву між кандидатами в Президенти України спричинена тим, що замість Зеленського складні питання внутрішньої і зовнішньої політики коментують радники команди «ЗЕ», чим принижують не тільки його самого, а й мільйони виборців.
Стане Володимир Зеленський 21 квітня 2019 року Президентом, чи спонсори доручать йому «служити народу» у Верховній Раді України, запит українського суспільства на інформацію про його фізичний стан зберігатиметься. У будь-якій іпостасі журналісти постійно «діставатимуть» Володимира Зеленського питаннями з цього приводу, бо такими є закони жанру публічної політики, а вона лише зовні нагадує акторство.
Що ж, інтрига для початку нового серіалу за участю Володимира Зеленського захоплююча. Але яким вийде його фінал, комічним чи трагічним, покаже час.
Борис Дніпров
