Назвати події своїми іменами

Краєзнавці України роблять неабиякий внесок у справу виховання в громадян почуття національної самосвідомості, поваги до культури, мови, традицій українського народу. До краєзнавчого пошуку, осмислення маловідомих сторінок історії приєднуються як фахівці, так і аматори цієї справи. Вони з любов’ю до справи витрачають свій час, статки на пошук історичної істини та оприлюднення маловідомих сторінок історії. А для України це не тільки сторінки, а цілі томи, бо історія упродовж багатьох століть використовувалась як інструмент пропаганди. Політика брехні, зброя, підкуп з російської сторони та цілий ряд зрад з української робили свою справу нищення культурної спадщини багатомільйонного народу. Тож на сьогодні роботи краєзнавцям України вдосталь. Не переписувати історію: те, що відбулося, змінам не підлягає. Не створювати й якусь надуману проукраїнську історію. Достатньо переосмислити відомі факти і назвати події своїми іменами. Це проблема не окремого району чи містечка, а й усієї країни.

Чверть століття ми живемо в незалежній країні й досі повторюємо нав’язані нам проросійські міфи, особливо це можна почути в краєзнавчих музеях під час проведення екскурсій. Шкільній і студентській молоді вливають отруту в їхню свідомість, практично займаються злочинною діяльністю проти країни, в якій живуть. Щоб краще усвідомити, про що йдеться, як краєзнавець наведу декілька проблемних прикладів, посилаючись на свій край, Ізюмщину, бо такі ж або подібні ситуації спостерігаються й в інших населених пунктах України.

З історії проросійського часу нам відомо, що московити захищали свою територію від татар. Хоча факти свідчать, що українців цим захистом було знищено значно більше, ніж татар. Проросійська історія пояснює, що для захисту від татар будувались “Білгородська лінія”, потім “Ізюмська лінія”, “Дніпровська лінія”. Китайці, щоб захиститись, будували стіну, а тут навпаки розширювалася лінія фронту оборони, якась антивійськова тактика. Доки ж ми будемо кривити душею і не озвучимо дійсність, що це було звичайне захоплення територій і людських ресурсів. Московити заманювали до себе на службу українських козаків, щоб згодом використовувати їх для завоювань інших територій для своєї імперії. Відомий навіть російський вислів: “Собіраниє зємєль рускіх”, ця ж російська політика і тактика тривають і нині.

У грудні 2016 року в Ізюмському краєзнавчому музеї було помпезно виставлено для показу Євангеліє, подароване місту Петром Першим після Полтавської битви. За які ж заслуги українські козаки, що перебували на службі в московитів, були удостоєні цього дарунку від самого імператора? Вони практично не брали участі в Полтавській битві. Ізюмський полк був набраний з українських козаків, але не підтримав Мазепу в визвольній боротьбі від московитів, а чесно відсидівся в себе в фортеці під час битви, це було на руку Московії. Можливо, тоді й не вистачило саме Ізюмського полку Мазепі, щоб наше з вами життя пішло зовсім іншим шляхом. Мабуть, кожен українець, або людина не з рабською психологією розуміє, що цей царський дар дістався козакам саме за зраду України. Подібне історичне повторення другої лінії оборони відбувається нині під скромною назвою АТО.

Ще наведу один дуже важливий факт щодо дат заснування міст і селищ в Україні. Місто Ізюм та деякі інші міста досі відзначають своє заснування від років захоплення їх нашим сусідом. Нині на тему заснувань є безліч статей, доповідей, думок, але немає однозначного, спільно прийнятого визначення, щоб узяти як за правило при встановленні часу заснування міст і поселень.

У Європі й більшості країн світу дотримуються стандартів ЮНЕСКО. Вони побудовані на основі природного зародження життя, немов з поєднання двох клітин, а саме з людини та її житлових будівель. Якщо є перша письмова згадка про поселення зі стаціонарними будівлями, при умові подальшого постійного проживання людини на цьому місті, то ця перша згадка і є часом заснування міста. Археологія тільки доповнює це твердження. А як чинять науковці України нині? А майже ніяк. Ніхто, починаючи зі вчителів історії, аж до науковців найвищого рангу не сформулював чіткого тлумачення щодо визначення дати заснування поселень. Тому кожен вільно трактує свої поняття в статтях, доповідях, виступах на конференціях.

Чверть століття незалежності України минуло, а ми й далі повторюємо історію, “як нас навчали”. Нині доступно кожному, не риючись в архівах, прочитати в книжках про Ізюм за Якова Чернігівця про його фортецю від 1663 року. Крім того, ізюмчани брали участь у повстанні під проводом Степана Разіна, а це на 10 років раніше “совкової” дати заснування міста 1681 року. До того ж, є згадки про оборонне спорудження містечка Ізюм “Окоп” 1650 року. А перша згадка про городок Ізюм датується 1639 роком. Заплющивши очі на всі історичні факти, викреслюючи частину української історії, влада в місті Ізюмі визнає тільки 1681 рік заснування міста. Так і хочеться сказати у віршовій формі: “Чому заснування Києва йдеться від згадки, а Ізюму від царської печатки?” Слід пригадати, що ця дата виникла в 70-х роках минулого століття. Це були часи переведення шкіл у російськомовні, часи придання забуттю українських героїв, возвеличення російських. З полковника Донця Захаржевського зробили героя, йому будують пам’ятники, називають “будівничим міста”, але ж він з’явився в Ізюмі не на пустому місці й був фактично “прорабом” побудови фортеці всього рік з походом. При ньому збудовані маленька фортеця й рів. Навіть при подальшій розбудові фортеці в ній не було жилих приміщень. Нині існують не гірші оборонні споруди на лінії розмежувань з Лугансько-Донецькими антинародними “республіками”. Раніше був Донець Захаржевський, тепер є Донецький Захарченко. Їхні дії ідентичні, ніби сам Господь Бог посилає нам навіть ідентичність прізвищ. Схаменіться, люди! А ми затуманені, намагаємося й далі їх возвеличувати та встановлювати пам’ятники. При проведенні декомунізації навіть вулицю в Ізюмі назвали іменем Донця Захаржевського!

Нині в своєму розпорядженні місто Ізюм має п’ять офіційних відповідей щодо року заснування міста:
– Три офіційні відповіді Інституту історії України НАН України.
– Постанову Кабінету Міністрів України.
– Відповідь директора Харківського центра краєзнавства імені академіка П. Т. Тронька професора Сергія Куделка.

Чітку офіційну відповідь стосовно дати заснування Ізюма отримано за підписом директора Інституту історії України, академіка НАН України В. Смолія. Ця дата не має розбіжності з Постановою Кабінету Міністрів, з Українською історією, узгоджується зі стандартами ЮНЕСКО. Але влада Ізюма не визнає Постанови Кабінету Міністрів і далі відзначає “совковий” рік заснування міста, при тому заручившись відповіддю заступника директора Інституту історії України пана Боряка. Як могло так статися, що його офіційна відповідь зовсім протилежна двом попереднім? Це підробка, зроблена ізюмською владою, чи його особистий “совковий” погляд на історію, – я не розумію.