Українська держава десятиліття поспіль перебувала та частково перебуває під окупацією та агресію інших держав. Природнім є те, що на різних етапах державотворення виникали акти, що мали на меті захист громадян, територіальної цілісності та недоторканості держави. Недивним є факт створення та декларування основоположних принципів в Основному законі держави — Конституції.
Поразка національно-визвольних змагань 20-х років минулого століття слугувала початком чергового вторгнення на територію країни та поневолення українського народу. Власне, негативні явища, які відбувалися після поразки національно-визвольних змагань, стали поштовхом до розвитку української політичної еміграції 20-х років ХХ ст., представники якого заснували на території Чехословацької Республіки Український вільний університет – вищий навчальний заклад в еміграції з українською мовою викладання, який надавав не тільки якісну освіту європейського зразка, але й виховував представників наукових шкіл, зокрема, у галузі права.
Університет поставив собі за мету розвиток української емігрантської молоді у кращих моральних, культурних традиціях, залучивши до викладання науковців на той час окупованої України. Тому й не дивно, що курси лекцій читали В. Старосольський, С. Дністрянський, О. Ейхельман та багато інших.
Чітке розуміння процесу розвитку української держави і права дасть можливість українцям визначити себе як націю. Для усвідомлення традиції українського державотворення, наступності у цьому процесі пропонуємо проаналізувати конституцію як основний закон держави, здійснивши історико-правовий аналіз Конституції УНР та Конституції України, акцентуючи увагу на питаннях прав громадян та взаємовідносин між особою і державою.
Отто Ейхельман був автором проекту Конституції УНР, громадсько-політичним діячем, науковцем-правником, професором Українського вільного університету, представником національно-державницького напряму.
Конституція Української Народної Республіки – основний закон УНР, прийнятий Центральною Радою 29 квітня 1918 року, в останній день існування Центральної Ради. Конституція УНР проголошувала державну незалежність і територіальну цілісність України, рівність прав громадян, демократичні свободи. Зазначалося, що Республіка визначала Всенародні Збори як вищу законодавчу владу, однак без посади президента.
Основними засадами проекту Конституції УНР були принципи народного суверенітету і федералізму. Ґрунтом самостійної держави, на думку науковця, виступала реалізація демократично-республіканського принципу, який полягає у можливості народу брати участь у вирішенні і виконанні громадських і політичних справ та праці в державі.
Науковець вважав, що держава, як основна політична інституція, має будуватися на організованому та вільному суспільстві, рівних відносинах між державою і громадянством .
У проекті Конституції УНР О. Ейхельман запропонував визначати федерацію через об’єднання сформованих раніше на етнічній території України суб’єктів – державних утворень на зразок «малих республік» .
У Загальних постановах Конституції УНР у ст. 1 знаходимо те, що «…Українська Народна Республіка, Україна,…проголосила себе… суверенною, самостійною і ні від кого незалежною…». Те ж визначення маємо у Конституції України у ст. 1, а саме: «Україна є суверенна і незалежна…». Отто Ейхельман акцентував на відновленні української держави, зазначивши про це у ст. 1 «Відновивши своє державне право…», у вигляді Української Народної Республіки.
Тобто, можна констатувати, що українська держава не створювалася, а саме повертала собі своє ж право на існування як незалежної та самостійної одиниці.
Конституція УНР у ст. 2 декларувала принцип народовладдя, а саме те, що «суверенне право в Українській Народній Республіці належить народові України». Схожість простежуємо у ст. 5 Конституції України, а саме: «Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ».
Принципу пріоритету прав людини та громадянина відведено не останнє місце у Конституції УНР. Стосовно особистих прав громадян знаходимо наступне: у ст. 14 Конституції УНР «Громадянин УНР і ніхто інший на території її не можу бути покараний смертю, ані відданий яким-небудь карам по тілу, або іншим актам, які понижують людську гідність, ані підпасти конфіскації майна, як карі». Схожу норму зустрічаємо у сучасній Конституції у п. 2 ст. 28: «Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню».
Принцип єдиного громадянства знаходимо в обох Основних Законах , а саме у Ст. 8 Конституції УНР: «Громадянин УНР не може бути разом з тим громадянином иншої держави» та у п. 1 ст. 4 Конституції України «В Україні існує єдине громадянство».
Отто Ейхельман надавав питанню національних меншин вагомого значення в контексті їх як важливої ознаки демократичного суспільства. У проекті Конституції УНР зазначалося, що «На території УНР не дозволяється робити жодних перешкод для розвитку культури національних менших в усіх напрямках, що не загрожують державній цілісності УНР».
Принципу особистих свобод відведено чи не найголовніше місце у Конституції УНР. Зокрема, задекларовано у ст. 16 Конституції УНР та звучить так: «Установлюється листова тайна…». До порівняння наводимо цей же принцип у ст. 31 Конституції України: «Кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції». Принцип особистої свободи також знаходимо у ст. 18 «Кожний громадянин УНР і всі инші на її території мають повні свободу перемін місця пробування…». На противагу йому ст. 33 Конституції України маємо: «Кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання…». Ст. 15 Конституції УНР зазначалося: «Домашнє огнище призначається недоторканим», а у ст. 30 Конституції України знаходимо «Кожному гарантується недоторканість житла». У ст. 17 Конституції УНР задекларовано: «Громадянин УНР і ніхто инший на території не може бути обмежений в правах слова, друку, сумління, організації, страйку, скільки він не переступає при тим постанов карного права.», а у ст. 34 Конституції України маємо: «Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань… Здійснення цих прав може бути обмежене законом…».
Актуальне не тільки для ХХІ століття питання рівності прав чоловіків та жінок було вирішено нормами обох конституцій. Так, у ст. 11 задекларовано те, що «Ніякої ріжниці в правах і обов’язках між чоловіком і жінкою право УНР не знає…», а у ч. 3 ст. 24 Конституції України знаходимо те, що «…рівність прав жінки і чоловіка забезпечується…».
Становлення правової держави неможливе без реалізації принципу ефективної системи захисту, незалежності суддів та судів. Науковець зазначав, що судова влада повинна бути повністю автономною від виконавчої.
Особливу роль О. Ейхельман відводив функціонуванню та організації Української Церкви , адже конституційні держави остаточно визнали принцип релігійної свободи. Зокрема, науковець вважав, що важливою є реалізація принципу відокремлення держави від релігійних норм. У п. 3 ст. 35 Конституції України знаходимо відображення правової позиції О. Ейхельмана, а саме: «Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави…» .
Проаналізовані норми Конституції УНР та Конституції України дають можливість дійти до висновків, що Конституція УНР цілком відповідала правовим поглядам тодішнього часу, а норми знайшли відображення у сучасному праві уже незалежної України.
Принципи Конституції як фундаментальні засади, що об´єднують її в єдине ціле, визначають її основні ідеї, характер, призначення, соціальну роль і динамічну спрямованість та лягають в основу норм права. Історико-правовий аналіз положень Конституції УНР та сучасної Конституції України та уявлень науковця на державу і право дає можливість ширше розкрити поняття української держави і права в політико-правових поглядах Отто Ейхельмана та науковців-емігрантів, які були викладачами Українського вільного університету.
Анна Петрів,
аспірант кафедри історії держави, права та політико-правових учень
Львівського національного університету ум. І. Франка
