Наближаються чергові роковини соловецьких розстрілів 1937–1938 років (початок масових страт у карельському урочищі Сандармох – 27 жовтня). Про повчальні уроки історії СРСР нагадала видана в Києві книжка публіцистики Сергія Шевченка «Наган-країна». Автора цієї збірки нарисів і статей, секретаря Національної спілки журналістів України творча спілка висунула на здобуття Київської обласної літературної премії імені Григорія Косинки.
Пишучи про політичний терор у колишній червоній імперії, Сергій Шевченко, як відомо читачам сайту МІА «Вектор-ньюз», публікував свої твори ще з осені 2016-го в рубриці спецпроектів інформагенції.
– Розгорніть книжку в другій частині, названій ««У зоні терору», – радить автор-журналіст, – там є статті, вперше оприлюднені в спецпроекті «Рік жертв Великого терору» – з нагоди 80-х роковин тих кривавих розправ. Навіть більше, на сайті «Вектор-ньюз» нині знайдете левову частку архівних розвідок, які останніми роками готував для друкованого видання про Сандармох. В електронному вигляді ці твори ілюстровані, як і вміщений на сайті оновлений «Український список Сандармоху». А збірка «Наган-країна» (128 сторінок) – не лише про лихо давнє, а й про сьогочасні злочини Кремля: анексію Криму, збройну агресію на Східній Україні… Тому раджу читачам не зупинятися на другій частині книжки, а через Інтернет ширше ознайомитися з усіма тематичними матеріалами спецпроекту «Рік жертв Великого терору».
Календар історичних дат нагадує, що незабаром – у грудні 2019-го – 85-ті роковини розстрілів українських літераторів Григорія Косинки, Костя Буревія, Дмитра Фальківського, Івана й Тараса Крушельницьких, Олекси Влизька… У 1930-х на теренах історико-політичного утворення, яке митець називає Наган-країною, гоніння інтелектуалів, носіїв духовності нації були елементом комуністичного терору. Відтоді Кремль не став іншим, навіть за впровадження «керованої демократії» в Наган-країні, зауважує публіцист. У «імперії зла» митців карали як «терористів», так само чинить і нинішня Москва – згадаймо хоча б вирок митцеві Олегу Сенцову: за «тероризм» – 20 років позбавлення волі в колонії суворого режиму…
«Черговому загарбникові, що оцарився під рубіновими зірками Наган-країни, заплямованої народовбивством і масовими стратами жертв політичного терору, пам’ять про злочини ленінсько-сталінського режиму – це кістка в горлі, – пише автор книжки. – Верховоду держави-агресора нудить від осуду злочинів більшовицьких кровопивць – бо й сам того поля ягода». Не випадково панівна чекістська верхівка Кремля підняла на щит гасло «защіти русского міра» й під тим щитом активно орудує мечем. Силою зброї і засобами пропаганди Наган-країна прагне повернути «в родную гавань» сусідні держави, які здобули незалежність після закономірного зникнення СРСР з політичної карти світу. Протистояти зітхайлам за імперією маємо власною зброєю, погоджується з думкою письменника-філософа Євгена Сверстюка Сергій Шевченко: виховання національної пам’яті – це наш головний самозахист.
«Наган-країна» – це п’ята книжка публіциста, в якій він звертається до провідної теми своєї творчості – трагедії Соловків, – пише про нове видання українська Вікіпедія. – Про жертв політичного терору й пошуки місць страт Сергій Шевченко розповідав, зокрема, у виданнях «Українські Соловки» (2001), «Архіпелаг особливого призначення» (2006), «Розвіяні міфи. Історичні нариси і статті» (2010), «Соловецький реквієм» (2013)». Рецензенти, а серед них, зокрема, український історик, очільник Національної комісії з реабілітації Роман Подкур, журналіст і громадський діяч Георгій Лук’янчук та інші, відзначають, що мова публіцистики Сергія Шевченка соковита й образна, проведені в творах історичні паралелі, як стрілка компаса, точно вказують напрям, з якого атакував і атакує ворог.
«Творам Сергія Шевченка, як зазначив знавець соловецької теми Юрій Сєров, притаманні „суворий документалізм, вимогливість у доборі фактів“, а також гранична точність викладу нових, раніше невідомих фактів соловецької історії, які формують і зберігають національну пам’ять. Засновник Міжнародного дайджест-проекту ”Solovki Encyclopedia” наголошує: сильна сторона доробку письменника – історичні паралелі, асоціації, які дають змогу читачеві зорієнтуватися в сучасних подіях, правильно розставити акценти. Ця фахова оцінка цілком стосується і змісту нової збірки „Наган-країна“» (Роман Подкур, кандидат історичних наук).
Заслужений журналіст України Людмила Мех, яка активно підтримала інформаційно-публіцистичний проект «Рік жертв Великого терору» та сприяла авторові «Наган-країни» в підготовці й виданні збірки, так відгукнулася про літературну новинку: «Книжка складена переважно з текстів без ілюстрацій і не містить післяслова. Так вирішив автор. Натомість фінальний абзац її останньої статті – «Цвіт нації нищили за любов до України, а кати «реабілітували» себе» – як постріл у скроню поліційно-чекістському монстрові: «З молоком матері, з юних літ сини й доньки народів-сусідів мають увібрати розуміння того, з якої «шинелі» вийшла агресивна спадкоємиця СССР. І завжди бути готовим до самозахисту, поки там банкує, набиваючи власні кишені, провідна верства чергового поліційно-чекістського «моноліту». Він прагне втриматися біля керма, помішуючи на вогні збройних авантюр «общій котьол» так званого російського світу. Однак історія свідчить: мрії Кремля перетопити все і вся на один мертвий камінь – утопічні. З подібних каменів виходять лише непогані надгробки для імперій».
Олександр Скрипник, письменник
