Війна Росії в Сирії нагадує медіавійну. Усе, що відбувається за тисячі кілометрів, росіяни бачать у телевізорі. Про це і багато іншого в ексклюзивному інтерв’ю “Вектор Ньюз” експерта з питань інформаційної безпеки Центру військово-політичних досліджень В’ячеслава Гусарова
– Генеральний секретар ОДКБ Микола Бордюжа заявив, що деякі західні ЗМІ допомагають ІДІЛ в інформаційній війні проти Росії. Чи так це, на ваш погляд? Чи можуть взагалі західні ЗМІ (при всьому їхньому лібералізмі й свободі слова) зараз виступати рупором державної політики своїх країн?
– Заява генсека ОДКБ носить лише можливий характер – він припустив це, а російські ЗМІ розтиражували викривлену копію. У самій же заяві Бордюжі не було жодного практичного прикладу або аналітичного порівняння. Хоча апарат генсека ОДКБ напевно має солідний штат військово-політичних аналітиків. На мою думку, заява Бюрдюжі зв’язана з наступним: 15 вересня, президент Путін виступив на саміті ОДКБ у Таджикистані. Використовуючи музичну термінологію, його заява по Сирії пролунала, як сигнал камертона для російського політикуму. «Ми підтримуємо уряд Сирії, надаємо й будемо надавати йому необхідну військово-технічну допомогу, і закликаємо приєднатися до нас інші країни», – сказав російський лідер. Було схоже на те, що з таким закликом він звертався до країн ОДКБ, але присутні на той момент глави держав залишили слова «російського патрона» без уваги. Заява Бордюжі, можна сказати, навіть трохи запізнилося. Чому? 17 вересня міністр закордонних справ РФ Сергій Лавров відзначив, що «немає ніяких причин ухилятися від співробітництва із сірійським керівництвом». Далі він дав зрозуміти, що Росія не збирається відмовлятися від можливості захистити Сирію й буде створювати пояс безпека всього регіону. 18 вересня прес-секретар президента РФ Дмитро Пєсков сказав, що «Росія зможе розглянути прохання Сирії про направлення в країну російських військ, якщо таке звернення надійде». І тільки через два тижні – 3 жовтня — Генеральний секретар ОДКБ Микола Бордюжа зробив свою заяву. Мета його, як видно, залишається та ж, що й у Путіна на саміті ОДКБ у Душанбе – залучити країни ОДКБ до приєднання до воєнної операції на Близькому Сході. Операція в Сирії нарощується – уже розглядається питання про розширення військової присутності армії Росії в Ірак. Армійський компонент вимагає збільшення чисельності. Не виключено, що на вищих поверхах влади пострадянських країн рішення про участь військового блоку вже прийняте, залишилося тільки переконати в цьому населення. Отут саме до речі й виникла заява Бордюжі.
– Яка роль українських ЗМІ в інформвійні проти Росії з урахуванням того, що всі вони практично заблоковані не тільки на території РФ, але й того ж Криму або частини Донбасу?
– Уточню, Україна не веде інформаційної війни проти Росії. Ми тільки вживаємо заходів інформаційної протидії. Так буде точніше. У нас немає спеціальних об’єднаних структур активних інформаційних заходів, як це реалізовано в РФ. В інформуванні аудиторії на території Росії, як ви сказали, наші телевізійні канали в кабельних, аналогових і цифрових пакетах заблоковані. Однак є інтернет, є супутник, де можна одержати об’єктивну інформацію про Україну. Безумовно, цього недостатньо, якщо порівнювати ситуацію наприклад 5-річної давнини. Більше того, в Україні реанімовані передачі СВ-діапазону. Тепер можливість по досяжності обчислюється в тисячі кілометрів. Але, знову ж, це для тих, хто має радіоприймач відповідного діапазону. Відносно Криму – там використовуються системи радіоподавлення українських сигналів і переслідується зберігання й використання інформації про Україну. Зокрема, підручників мови й історії України. Наскільки мені відомо, наше Мінінформполітики знайшло спосіб доставити туди сигнал. Однак із друкованою продукцією на півострів питання просувається складно. В окупованому Криму працюють органи кремлівської цензури, які вилучають будь-яку друковану продукцію з України. У Донбас доставка радіосигналу й друкованої продукції налагоджується. Реставрується система передачі радіо й телевізійного сигналу, почала надходити преса.
– “Масштаб інформаційних атак на Росію стосовно операції в Сирії менший, ніж той, що можна було спостерігати в часи п’ятиденної війни з Грузією або початку конфлікту на Донбасі. Але «родові травми» дають про себе знати: якщо МЗС і ЗМІ зі своїм завданням на інформаційному фронті справляються, то на рівні Міноборони йде «пробуксовка», із якою потрібно щось робити”. Це цитата з російської ділової газети “Взгляд”. Як ви оцінюєте роботу наших аналогічних міністерств у контексті війни з Росією?
– Інформаційні й інформаційно-психологічні операції – тема закрита від непосвячених осіб. На це питання кваліфіковано зможуть відповісти ті люди, які їх планують, а потім оцінюють їхню ефективність. Немає сумнівів, що з боку України проводяться відповідні заходи. Однак у мене немає докладних даних про це.
– Чи можна зараз говорити, що Україна за цей час навчилася вести інфорвійну з тією ж Росією чи все залишилося на рівні “Інформспротиву”?
– У свій час ми зробили висновок, що окупований Донбас і анексований Крим – це наслідки поразок України в інформаційній війні. Не можна із цим не погодитися хоча б тому, що після оголошення про анексію Криму Путін своїм указом нагородив урядовими нагородами 300 кращих російських журналістів, точніше, пропагандистів. Це не застереження. Ситуація з активними інформаційними операціями поступово вирівнялася. Подивіться статистику – у різних регіонах країни час від часу розкривають інформаторів або агітаторів, які відкрито говорять, що співробітничали із ФСБ або ГРУ й займалися підривною роботою серед людей. На фронті наші Збройні сили також проводять спеціальні інформаційні заходи. У районах, де кілька років підряд домінуючими були російські урядові телеканали, їхня робота надзвичайно важлива.
– Як вважають багато експертів, інформвійна є однією їз найголовніших (якщо не найголовнішою) складових частин так званих воєн 3-4 покоління. Яка ваша думка щодо цього?
– Інформаційна війна може вестися навіть тоді, коли на вулицях не стріляють. Згадайте виступ начальника Генштабу РФ Валерія Герасимова на конференції в Академії військових наук Росії. Він ще в 2013 році розписав, яким чином можна використати війну без пострілів – гібридну війну. Тільки чому наші воєначальники не прислухалися до такого сценарію – питання до компетентних органів.
– Чи не є, на ваш погляд, війна з ІДІЛ (як з боку самої “держави”), так і коаліції, так і Росії, якоюсь “телевізійною війною”. Коли “зовнішній політичний” хвіст виляє цілком собі внутрішньополітичним собакою?
– З погляду воєнних дій, війна Росії в Сирії саме й нагадує медіавійну. Усе, що відбувається за тисячі кілометрів, росіяни бачать у телевізорі.
При цьому налагоджена ціла індустрія випуску позитивних матеріалів: роликів «вдалих» авіаудадрів, демонстрації військової міці Росії, оспівується краса пусків ракет з акваторії Каспію. Війна з посмішкою впевненого російського солдата вселяє таку ж упевненість у розуми росіян десь за Уралом чи в Забайкаллі. Путін одержує високі рейтинги довіри як «всемогутній» лідер. Друга частина вашого питання дуже показова. Російський політолог й інформаційний аналітик Гліб Павловський із цього приводу висловився в такий спосіб: «Політика в Росії пішла в телевізор». Це означає буквально наступне – у реальній Росії слабко працює судова, законодавча й виконавча гілки влади, однак на екранах державних каналів картина інша.
Розмовляв Костянтин НІКОЛАЄВ
