Минулого тижня про необхідність покращення роботи щодо стимулювання експорту говорили і в Кабінеті Міністрів, і в Адміністрації Президента. Серед іншого, знову «випливла» тема організації роботи торговельно-економічних місій, які (під різними назвами) то відкривалися, то закривалися – під егідою то Мінекономіки, то МЗС…
Цього разу міністр торгівлі та економічного розвитку Айварас Абромавичус запропонував уряду створити в рамках його відомства такі місії в двох десятках країн світу.
Прокоментувати ситуацію ми попросили нашого експерта – головного наукового співробітника Національного інституту стратегічних досліджень, доктора економічних наук, професора Олександра Шарова.
– Перше, що приходить на думку, це відомий приспів: «Наша пісня гарна нова…». Справа у тому, що сам інститут торгівельних представництв (пізніше – торгівельно-економічних місій) прийшов до нас з «тодішнього часу» – як спадщина радянсько-адміністративної системи. Причому, в рамках тієї системи, в якій міністерство зовнішньої торгівлі реалізувало державну монополію на цій вид економічної діяльності, – все було цілком логічно. В умовах ринкової економіки ця логічність зникла і почалися «збої системи». Потрібно сказати, що проблема ефективності впливу держави на зовнішньоекономічну діяльність (включаючи представництво інтересів вітчизняного бізнесу за кордоном) характерна для багатьох країн, які по різному вирішують її. Аналіз іноземного досвіду та можливості його використання в Україні зайняв би занадто багато часу. Але один нюанс можна відзначити зразу: враховуючи відомі вислови міністра А.Абромавичуса щодо ліквідації міністерства економіки як кінцевої мети його перебування на цій посаді, пропозицію щодо відтворення в системі цього міністерства торгівельних місій виглядає лише як спроба «влаштувати» на роботу за кордоном певну кількість «потрібних людей», які потім (після ліквідації МЕРТ) плавно «переплинуть» до системи Міністерства закордонних справ.
Як на мене, краще вже зразу передати УСІХ фахівців-міжнародників до МЗС, де вони зможуть створити дійсно потужний «економічний блок» на місті розформованого (з «найкращих міркувань» !) департаменту економічного співробітництва. Це логічно зробити для того, щоб уникнути дублювання, до якого знову вдаються обидва відомства. Зокрема, в обох міністерствах створені власні «Ради експортерів». І такі структури існують не тільки в цих установах. А як відомо, «у сьомі няньок дитина без ока». На даному етапі, при МЗС логічним було б створення «Ради зовнішньоекономічної політики», до якої повинні увійти представники регіональних органів влади, бізнес асоціацій та аналітичних центрів, оскільки справа МЗС – не торгувати, а створювати політичні умови для розвитку зовнішньої торгівлі. А конкретними питаннями розвитку експорту-імпорту, антидемпінговими розслідуваннями та митними преференціями повинно займатися Мінекономіки (принаймні доти, доки воно не передасть ці функції МЗС, як пропонувалося вище).
Що стосується безпосередньо торгівельних представництв за кордоном, то, як на мене, необхідно провести демонополізацію права одного відомства на створення за кордоном структурних одиниць, до функцій яких належить підтримка зовнішньоекономічної діяльності. У відповідності до своїх функцій органа державної влади, МЗС повинен зосередитися на «макроекономічній дипломатії» – тобто вирішенні проблем міждержавних економічних відносин (детальніше про перспективи “економічної дипломатії” можна буде дізнатися у матеріалі, який вийде наступного тижня за результатами 2-го засідання Дискусійного клубу). Функції «мікроекономічної дипломатії», тобто надання підтримки окремим галузям та підприємствам, поступово можуть передаватися торговельно-економічним представництвам, які повинні створюватися торгівельно-промисловими палатами (наприклад, ТПП України та ICC-Ukraine) та об’єднаннями підприємців (наприклад, УСПП).
Одночасно, інші міністерства та відомства (Мінфін, Нацбанк, Націнвестагентство тощо) отримуватимуть право, у разі необхідності, створювати свої представництва в країнах, з якими вони тісно співпрацюють (за узгодженням з МЗС) для забезпечення міждержавної взаємодії за напрямками у відповідності з профілем своєї діяльності. Крім того, МЗС (самостійно або спільно з відповідними міністерствами та відомствами) може створювати торговельно-економічні місії ad hoc, завдання яких полягатиме у вирішенні протягом обмеженого часу нагальних проблем двосторонніх зовнішньоекономічних стосунків (встановлення ділових зв’язків з наступною їх передачею ЗДУ або торгово-економічним представництвам; термінове узгодження потрібних двосторонніх економічних угод; вирішення спірних питань або узгодження спільних проектів, які мають важливе державне значення тощо). Такі місії повинні створюватися безпосередньо для вирішення конкретного питання (за принципом ad hoc), очолюватися досвідченими дипломатами (наприклад, послами з особливих доручень) та працювати на тимчасовій основі.
Дещо окремо стоїть (точніше, повинно стояти) питання про представництва (закордонні відділення) Торговельного представника України – інституту, який запозичений з американської практики. Точніше, запозичили назву – оскільки ми хотіли як краще, а вийшло – як завжди. Але це «вже зовсім інша історія», до якої, можливо, є сенс повернутися окремо.
