На цьому знімку – костел Всіх святих в селі Годовиця Львівської області.
Тут зберігалася більшість творів Іоганна Пінзеля, виставку якого з шаленим успіхом було організовано в Луврі 2012 року. Костел збудував постійний партнер Пінзеля – архітектор Меретин (Пінзель декорував його церкви). Цей костел – єдина пам`ятка бароко, в якій ще до 2013 року зберігалися автентичні фрески 18 століття. Французи неодноразово наголошували на необхідності консервації церкви і накриття її дахом. Пропонували свою допомогу. Натомість з боку України ніяких дій не було вчинено, а фрески згодом зникли…
Ця історія, на мою думку, як найкраще ілюструє те, що у сфері охорони культурної спадщини України спостерігається системна криза.
Це підтверджується нинішнім станом музейних закладів, заповідників і нерухомих пам’яток. Заходи, до яких вдавалися органи державного управління впродовж останніх років, цю кризу не розв’язували, а навпаки – поглиблювали. Хто винен, на мою думку, вже не так важливо. А ось що робити?
Насамперед, відмовлятись від пострадянських стереотипів й акцентувати увагу на фундаментальній цінності національного культурного надбання як основи для розвитку сучасних культурних практик і громадянського суспільства в цілому.
Про це йшлося під час «круглого столу» «Актуальні проблеми збереження культурної спадщини України», проведеного Міжнародним інформаційним агентством «Вектор Ньюз» і Громадською організацією «Всеукраїнська рада з охорони культурної спадщини України».
У ньому взяли участь провідні експерти у цій галузі. Зокрема, член колегії головної ради Українського товариства охорони пам’яток і культури, лауреат державних премій України в галузі архітектури Віктор Вечерський.
Надзвичайно емоційним був виступ члена Громадської ради при Комітеті з питань культури і духовності Верховної Ради, магістра державного управління спеціальної програми вищої школи міністерства культури та комунікацій Франції Оксани Мельничук.
Оксана Мельничук вважає, що «в епоху глобалізації, коли стираються або зухвало порушуються кордони, коли інноваційні технології універсалізують знання та навички, єдиною зачіпкою для власної ідентифікації, для розуміння своєї ролі у світі стає національне культурне надбання, спадок тисячоліть, який є неоціненим скарбом та інвестиційним капіталом України.
Його збереження та використання для формування свідомого громадянина, який ідентифікує себе з нацією українців, є головним завданням державної політики в цілому. Неусвідомлення цього завдання нинішніми політиками України призводить до поступового розмивання суверенітету держави. Це питання національної безпеки. Якби наші політики були більш освіченими та компетентними, то після Майдану Гідності питання культурної політики і, в першу чергу, питання збереження, а подекуди вже і порятунку національного культурного надбання були б для уряду пріоритетними завданнями.
Поки що ми спостерігаємо руйнування культурно-інформаційної інфраструктури України: втрату Херсонесу, Судакської фортеці, втрату творів Айвазовського, втрату Національної Опери Донецьку, втрату фондів Луганського краєзнавчого музею, загрозу руйнації Софії Київської, кризу кричущої некомпетентності в Національному історичному музеї України.
Цей перелік можна продовжувати. Виникає запитання – кому вигідно ставити непрофесійних директорів на керівні посади провідних зберігаючих інституцій України ? Кому вигідно призначати в керівний апарат Мінкульту людей, які не мають фахової підготовки та досвіду, що призводить до катастрофічних наслідків…».
Цікаво, що й Міністерство культури не ховалося в кущах від тих кричущих проблем, що були порушені на «круглому столі». За відомство довелося відповідати головному спеціалісту відділу з питань формування державної політики у сферах музейної справи, вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей Світлані Пахловій.
Небагатослівним був під час обговорення відомий археолог Тимур Бобровський, який у своєму виступі, зокрема, зазначив:
Проте своє ставлення до того, що зараз відбувається в Міністерстві культури, зокрема стосовно його очільника В’ячеслава Кириленка, Тимур Бобровський висловив напередодні в інтерв’ю «Вектор Ньюз».
Головною ж тезою «круглого столу» стало те, що опрацювання державної культурної стратегії та ефективне реформування усіх напрямів культурної політики неможливе без активного діалогу між владними структурами та фаховим середовищем. На жаль, як мусили констатувати учасники «круглого столу», нині такий діалог відсутній.
І передусім – через неконструктивну позицію керівництва Міністерства культури. Це поглиблює кризу в багатьох сферах культурної діяльності, зокрема, у сфері охорони культурної спадщини, що проявляється у непрозорості здійснюваної Мінкультом кадрової політики, імітації законотворчого процесу, неадекватних структурних рішеннях тощо.
Держава зобов’язана виконувати ті функції стосовно національної культурної спадщини та культурних цінностей, які вона взяла на себе як обов’язкові при ратифікації Україною низки міжнародних конвенцій з цих питань. Саме ці державні зобов’язання слід брати до уваги при формуванні нової – дієздатної! – системи охорони нерухомої культурної спадщини та збереження культурних цінностей як на національному, так й на регіональному рівнях.
А чи прислухається до цього влада взагалі та Міністерство культури зокрема, покаже найближчий час. Але буду відвертим, я не дуже в це вірю…
Підготував Костянтин НІКОЛАЄВ
