Нещодавно “Вектор ньюз” побував у гостях у Ольги Богомолець — народного депутата, Заслуженого лікаря України. Бесіда точилася навколо деяких питань в сфері охорони здоров’я, які нагальні зараз для України.
– Хочеться розпочати нашу сьогоднішню розмову з питань, які турбують багатьох. Це й психологічна реабілітація воїнів АТО. Це й законопроекти, які розглядаються у вашому Комітеті, у тому числі, щодо трансплантації, щодо обліку лікарських засобів і таке інше. Усі ці питання так чи інакше пов’язані з охороною здоров’я в Україні. До речі, яким чином ви відшукуєте напрями своєї діяльності?
— Власне, я для себе ці напрямки-вектори своєї діяльності можу дуже чітко розділити. На сьогоднішній день перший і для мене найважливіший – це громадська платформа «Україна 80+», мета якої – збільшити тривалість гідного життя українців. На жаль, середня тривалість життя чоловіків у нас 69 років, що надзвичайно мало: кожного року ми втрачаємо людей від серцево-судинних захворювань, від яких в Європі не помирають.
Другий напрямок надзвичайно важливий – це напрямок реформування галузі охорони здоров’я і максимальне іі наближення до європейських стандартів якості, бо на 10 % наше життя залежить саме від того, як надається медична допомога. В Україні вона сьогодні надається незадовільно.
Наступний напрямок – це військова медицина. І в цьому напрямку була вперше створена в Україні і мною доопрацьована військово-медична доктрина. У межах цієї військово-медичної доктрини буде закріплено законом військовий обов’язок для всіх лікарів. Буде розроблено закон про альтернативну службу. Тобто кожна людина, відповідно до цієї доктрини, незалежно від стану свого здоров’я мусить мати можливість бути патріотом своєї батьківщини. Бо держава – це люди, які можуть і мають виконувати функцію на своєму місці. Я забезпечила створення військово-цивільного штабу рішенням РНБО, який сьогодні координує всі силові й медичні відомства, щоб максимально швидко надавати допомогу, незалежно від відомчого підпорядкування солдата чи офіцера. Співпрацюємо з країнами НАТО. Нещодавно відправили черговий борт у Німеччину — з тими тяжко пораненими, яким не може бути надана допомога в Україні. А щодо підготовки психологів, то понад 1200 психологів нами підготовлено разом з ветераном вєтнамськоі війни Френком Пюселіком в межах програми допомоги при посттравматичних стресових розладах.
Безперечно, працювати тільки в одному напрямку було б значно ефективніше і легше. Але сьогодні маємо те, що маємо, іде війна і змінює пріоритети в роботі. І ще один важливий напрямок, який я розробляю у секторі реформ охорони здоров’я, — це боротьба з корупцією і найважливіше – іі профілактика! Бо корупція гальмує можливість розвитку кожного з цих напрямків.
— Я так розумію, що досі військовою доктриною ніхто не займався — на державному рівні не було необхідності в цьому документі на 10-20 років уперед.
— Так, військово-медичної доктрини у нас не було взагалі.
— Це була лише Ваша ініціатива?
— В системному баченні, яке викладено в документі – так. Бо військово-медична доктрина це не обов’язки військової медицини в час війни, це зовсім інша системна робота в мирний час. Нам потрібно генерувати закони, об’єднувати громадськість. Боже борони, відбувся б великий терористичний акт чи був би оголошений воєнний стан. Ви знаєте, що робити? Немає бомбосховищ, бо більшість продана комерційним структурам. Люди не знають, яка саме станція метро може бути використана як бомбосховище і що, власне, робити. Раніше були навчання по громадській обороні: як потрібно поводитися, як одягнути противогаз, куди бігти – це були нормальні явища. В Ізраїлі – і зараз це нормальні явища. У Швейцарії – це нормальні явища. Це патріотичне свідоме виховання щодо власної безпеки. Треба, щоб у громади було чітке розуміння, що в нас є система загальної колективної безпеки, і усе це включає військово-медична доктрина. І можливість перепрофілювання будь-якої районної лікарні на військовий шпиталь. Буває, не вистачає транспорту для перевезення поранених. Хто має посортувати поранених, щоб ті, які можуть померти від крововтрати, були першими госпіталізовані? Тому крок за кроком треба вибудовувати і систему парамедицини. Ще один аспект доктрини – чому у нас така велика смертність після ДТП ? У нас швидка допомога в середньому їде 40 хвилин. І 70 % пацієнтів помирають на догоспітальному етапі — не доїжджають до лікарні. Але машина поліції доїжджає до місця аварії у середньому за 10 хвилин, а може, й за 5. Що відбувається, коли є людина, яка вмирає від крововтрати і є вже поліцейські поряд, але 40 хвилин немає швидкої? Що робить цей поліцейський?
— Він має допомогти. Ну, здається, вони знають, як це робити.
— Наш поліцейський просто чекає і через 40 хвилин разом з медиками констатує смерть, бо у нього немає відповідальності і засобів для надання допомоги. Але в новій Україні і пожежник, і поліцейський мусять мати свідоцтво парамедика і точно знати, що робити, поки не приїхала швидка.
— За кордоном так і є.
— Так, це норма. Вона буде і в нас, але для цього потрібно змінити багато чого. І головне – навчити, дати навички і забезпечення. В найближчий час велика кількість наших солдат – хлопців, які повернуться із зони АТО, будуть готові виконувати цю роботу. Ми отримаємо і викладачів, і людей, які на своєму життєвому досвіді знають, наскільки це важливо. Тому стратегічна потреба – навчити сьогодні поліцейських, щоб вони були повинні надати домедичну допомогу. Для цього потрібна активна роботи і законодавча, і на рівні підзаконних актів, І оснащення, і освітянських програм. А головне – суспільного розуміння.
— Цього дуже часто не вистачає. Ваш власний досвід – це практичні навички? Чи допомагають ці надбання у формуванні стратегії?
— Дуже важливо вміти систематизувати. Допомагаючи кожній конкретній людині, я з кожним днем все більше розуміла, що можу допомогти за день ста пацієнтам. Але допомоги потребують сотні тисяч… І якщо не змінити систему, то люди, більша частина з них, ніколи не зможуть отримувати те, що їм потрібно для гідного життя. Тобто мають бути дуже чіткі правила і державні гарантії – стандарти якості і доступності цієї допомоги. На сьогоднішній день з Міністерством охорони здоров’я ми знаходимося в ідеологічному конфлікті. Бо Міністерство охорони здоров’я, так само, як і прем’єр-міністр, бачить майбутнє системи охорони здоров’я у повній лібералізації. Це означає, що все, що в нас є, потрібно збанкрутувати, пустити з молотка. Хто виживе, той виживе. Хто помре, той помре.
— Такі бізнес-кроки можуть бути дуже небезпечні для суспільства…
— Міністерство охорони здоров’я сьогодні називає це реформою — подали закон, у якому нічого не говориться ні про якість лікування, ні про стандарти, ні про клінічні протоколи, ні про фінансову модель – хто за що буде платити, яким чином, які гарантії дає держава. У законі МОЗ прописана зміна статусу державних закладів на комерційні або акціонерні товариства.
— За таких умов ми можемо без лікарень залишитися.
— Надзвичайно боляче усвідомлювати, що є люди, які вважають: чим менше пенсіонерів в Україні, тим легше буде бюджету. Мені з такими людьми нема про що навіть говорити. І хочу повернутися до закону. На мій погляд, у цивілізованій і соціально справедливій країні автор цього закону мав би бути притягнутий до відповідальності, бо в законі Моз пропонується не тільки зміна статусу лікувальних закладів з державних закладів на акціонерні товариства, а і відсутність державного бюджету з 2016 року, звільнення від аудиту на час зміни статусу. Тобто якщо державний майновий комплекс лікарні по дорозі до автономізації “загубить” будівлю, трохи землі й опиниться в іншому статусі, ніхто не перевірятиме, що відбувається. Тобто у законі, на законодавчому рівні, прописана модель банкрутства всіх державних закладів охорони здоров’я. При цьому з цього закона Моз вилучені відомчі заклади. Тобто наші прокурори, військові, судді будуть продовжувати лікуватися в державних закладах і отримувати гроші з державного бюджету.
Ще один аспект – я не розглядаю систему охорони здоров’я окремо від всієї держави. І мені хотілося б, щоб ми дійшли до європейської ціннісної моделі і захисту прав людей на гідне життя. Саме тому Нам потрібні реабілітаційні центри, центри для ветеранів, хоспіси, будинки для старших людей з хворобою Альцгеймера. Цього всього в Україні нема. Тому нам потрібно в кожному районі відкрити хоспіс, відкрити паліативне відділення, бо є люди, які нерухомі і потребують постійного догляду – це спінальники, хлопці, які в зоні АТО отримали травму хребта. Їм потрібно жити. І ні одна мати не зможе спінального хворого доглядати вдома.
Сьогодні нам треба створити механізм, як гроші будуть іти за пацієнтом, оплата буде відбуватися за послугу, як пацієнт буде обирати лікаря, як лікар зможе офіційно заробляти мільйон гривень, не ховаючи очі, і як за умови лікарської помилки лікаря можна буде покарати, позбавивши ліцензії , якщо він порушує стандарти лікування, якщо він винен в інвалідизації або у смерті пацієнта. Кроки зрозумілі і прозорі. Але критичної маси, яка була б готова до таких змін, ще не набралося.
— Я розумію, що одним із механізмів може стати страхова медицина?
— Так, але страхова медицина має бути не тільки приватна. Я за державну страхову медицину. Бо як тільки ми створимо ще один бізнес-проект з отриманням прибутків від страхування, то більшість українців просто не виживе. Чому сьогодні МОЗ гальмує прийняття клінічних протоколів? Бо ті стандарти клінічного протоколу, які є, написані не під потреби пацієнта. Їх мета – включити в цей клінічний протокол певний препарат і інтерес кінцевого набувача вигоди. І ці клінічні протоколи є підставою, підґрунтям для створення медичних програм і для перемоги в тендерних процедурах державних закупівль. Чому українці мають платити європейські ціни за газ і не лікуватися за якісними європейськими стандартами? Ми звикли жити в державі -бандит, яка зможе пограбувати, вбити, забрати бізнес. А хочемо створити державу-сервіс. Проміжний етап – це держава-партнер, яку потрібно контролювати щодня.
— Мені відомо, під час недавнього обговорення Вашого законопроекту в комітеті щодо трансплантації взяли участь і духовні організації, і релігійні діячі. Ви звернулися до Всеукраїнської ради церков. Як Ви оцінюєте цю співпрацю?
— Я вважаю, що рада церков – це один із найпотужніших органів у країні, який може з середини розуміти потреби людей. Бо люди навіть за психологічною реабілітацією, скоріше, до церкви підуть, ніж у лікарню. Тому раду церков я сприймаю як віддзеркалення українського суспільства. Але в рамках церков зібрані люди, які мають протилежні погляди, мають протилежне ставлення до багатьох речей, які відбуваються у країні, але все ж шукають спільну мову і шукають шляхи до вирішення цих конфліктів.
— Що політики не дуже полюбляють робити.
— Нажаль, культури діалогу немає серед політиків.
— Якщо коротко, чи є ті законопроекти, про які суспільство хоча б має знати, що вони опрацьовані?
— Безперечно, це законопроекти про засади державної політики в охороні здоров’я. Що держава має все ж таки робити для своїх громадян. Це те, що не хоче зробити сьогодні Мінздрав. Я прошу у МОЗ – Покажіть мені механізм і гарантії — клінічні протоколи, стандарти, гарантоване державне страхування. Як люди матимуть якісну, справедливу й доступну медичну допомогу? Допоки мені ніхто відповіді на ці питання не дав. І відповіді на ці питання Міністерство охорони здоров’я не має. Я хочу, щоб міністерство на трибуні Верховної Ради озвучило на всю країну, яка в нас буде система охорони здоров’я. Я хочу, щоб вони це сказали суспільству. Вголос сказали, а не ховаючись за дверима своїх переговірних кімнат. Щоб вони гарантували людям і освіту, і безпеку, і охорону здоров’я. Інакше для чого платити державі податки?
— Здається, Ви наснагу і силу для своєї діяльності здобуваєте саме в пам’яті українського народу, так? У професійній пам’яті, у культурних надбаннях, чи не так?
— Це справді так. Я хочу щоб наші нащадки доторкнулися до своєї історичної пам’яті, щоб у них включилися механізми гідності, гордості за свій народ, історична пам’ять, бо без моральності ніякі закони не будуть працювати!
Розмову вів Сергій Козлов, “Вектор ньюз”
