«Ви думаєте українську політичну псевдоеліту виростили олігархи? Навіть якщо відповідь ствердна, виростили вони всіх цих горе президентів, міністрів та народних депутатів руками журналістів.
Хіба не “служителі камери та пера” зробили президента з Петра Порошенка, народного героя – з Олега Ляшка, постмайданну Юлю – з Ганни Гопко, розкрутили “простого чєловєка” Капліна та фахівця з усіх питань Антона Геращенка?
Коли ви думаєте, чому країна в такій глибокій і безпросвітній дупі, подумайте про героїв блакитного екрану та про тих, хто їх робить героями.
Справжні герої працюють не на Печерських пагорбах – справжні (і це ключове слово) намагаються зігрітися в шанцях, прославляють Україну новими винаходами і розробками, роблять унікальні операції у військових і цивільних шпиталях.
Але «ящик» покаже не їх. Проститутки камери і пера покажуть мільйонам як Барна обнімає між ніг Яценюка, а не як військовий хірург і цивільна медсестра рятують чергового трьохсотго… Для них, справжніх, достатньо сухої сводки Генштабу: за добу поранено стільки, загинуло стільки…
Вчора була річниця ПДМШ ім. Миколи Пирогова, який врятував, вилікував, допоміг більш як 5 тис. цивільних і військових в зоні АТО. Але про наших героїв, які за покликом серця покинули свої домівки і поїхали рятувати Україну та українців у не надто привітні Бахмут, Попасну, Золоте, Троїцьке, Луганське, Часів Яр не згадають ані президент, ані прем’єр, ані жоден мінстр, ані жоден генерал.
І не згадають вони про справжніх героїв тому, що ви, журналісти, перетворили Україну на країну кривих дзеркал, ви своєю кривою оптикою наплодили в ній симулякри героїв, ви сховали за викривленими незаслуженими гонорарами репортажами рештки справжності.
Справжні герої насправді поруч. Тільки ви, друзі-журналісти, часто стоїте до них задом. Бо від них пахне потом і кров’ю, а ваш ніс давно і часто мимоволі розвертає ваші голови туди, де пахне новими купюрами. Але пам’ятайте, якщо Україну вбивають олігархи, ви є тією рушницею і кулею, через яку їй роблять контрольний постріл у скроню.
Звичайно, не всі журналісти такі. Перепрошую тих, хто ще цінує стандарти професії більше за хрусткі купюри, і знімаю перед вами капелюха. Нам насправді таланило на справжніх лицарів (і дам) пера і (фото)камери.
Втім насправді цікаво, хтось окрім Роман Чайка та Олександр Богуцький, захоче зробити сюжет чи бодай поговорити в ефірі про пироговців? Дивишся – і ваші глядачі побачать світло в кінці тунелю, а не тільки (політичне) г..но під ногами. Зі святом вас, пироговці!!!»
Цей крик души у facebook Геннадія Друзенка — Президента — Голови Наглядової Ради БФ «ПДМШ ім. Миколи Пирогова», власне, й сколихнув «Вектор Ньюз» на інтерв’ю з ним. А почали ми з того, що, власне, сколихнуло Геннадія на його написання.
Друга частина бесіди з Геннадієм Друзенком була присвячена, власне, тому приводу, з якого й вийшов той самий пост. А саме – річниці створення Першого Добровольчого Мобільного Шпиталю імені Миколи Пирогова. Його вітчізняна концепція є адаптацією системи FST — Forward Surgical Teams — до реалій бойових дій на території України. Запровадження FST в армії США дозволило досягти показника у 97% виживання поранених — завдяки наближенню кваліфікованої медичної допомоги якнайближче до лінії фронту.
Мобільний польовий шпиталь в зоні АТО:
– 10 км від місця бойових дій, поза зоною обстрілу ворожої артилерії
– час розгортання — 30 хвилин
– швидкість переміщення під час передислокації — 50 км/год
– надання допомоги 10 пораненим щогодини
– прийом поранених із 80-кілометрового сектора боїв
Порядок надання допомоги: евакуація з поля бою; сортування; невідкладна хірургічна допомога; підготовка до евакуації у тилові медзаклади.
