Демографічний вибух, що спостерігається з початку ХХ століття в масштабах всієї планети, має надзвичайно тяжкі наслідки для довкілля. Ми отруюємо середовище, в якому існуємо, і лише від нас самих залежить, чи триватиме це й далі. Активісти-природозахисники, вчені, філософи, журналісти, митці та культурні діячі об’єднуються, аби показати мешканцям високорозвинених країн, до чого призводить споживацьке ставлення до довкілля.
«Якби історія нашого біологічного виду розпочалась у часи найбільш ранньої сільськогосподарської цивілізації (а це приблизно 10 000 років тому) всього з одного подружжя, а чисельність людей зростала на 1% щороку, нинішня популяція являла б собою суцільну кулю з плоті діаметром у багато тисяч світлових років. І ця сфера розросталася б із швидкістю, що у багато разів перевищувала би швидкість світла», – каже Габор Зованій, професор університету Східного Вашингтона (США), який спеціалізується на питаннях екології та урбанізації.
«Мусимо усвідомити не лише те, що екосистеми кожної місцевості на Землі мають обмежену місткість і витривалість, а й те, що нині ці місткість і витривалість зменшуються, а потреба в них продовжує зростати. Поки ми не почнемо формувати національну та міжнародну політику з урахуванням цього чинника, наше майбутнє – під великим сумнівом», – зазначив якось американський орнітолог та еколог Вільям Вогт (1902–1968), який переймався проблемами перенаселення і застерігав, що це явище може викликати війни, голод, епідемії та, врешті, колапс цивілізації.
«Незважаючи на величезні масштаби цієї індустрії, «концентрований» спосіб вирощування – не єдиний шлях відгодовувати худобу і птицю. Тисячі фермерів та ранчерос об’єднують вирощування агрокультур і випас худоби, що, з одного боку, збалансовує середовище живлення на певній території, а з другого – мінімізує забруднення довкілля завдяки заходам із збереження та управління земельними ресурсами. Водночас виробники, які практикують такий екологічно ощадливий підхід, мусять конкурувати з індустріалізованими «фермами», а підтримки від держав майже, а то й зовсім не отримують», – говорить Марта Ноубл, відома в США юристка, яка спеціалізується на питаннях екологічного агровиробництва, розвитку сільських регіонів та захисту довкілля.
«У світі, що розвивається, проблема перенаселення розглядається у розрізі не так чисельності, як занесеного із Заходу надмірного споживання. Водночас єдиним розв’язанням проблем світу, що розвивається, є експорт тієї самої – екологічно неощадливої – моделі економіки, що, у свою чергу, знову стимулює надмірне споживання», – каже індійська громадська діячка Кавіта Рамдас.
«Ми – раби в тому сенсі, що наше виживання залежить від подальшого збільшення агро-індустріальної імперії – такої собі скаженої машини, яку навіть фахівці не здатні повністю зрозуміти, а менеджери – контролювати, а вона в цей час пожирає світові ресурси, і щодня усе швидше», – писав Едвард Еббі, американський письменник, видатний філософ, ідеолог і практик радикальної природоохорони.
«Панування людини над природою – це просто ілюзія, недовгий сон наївного біологічного виду. Ця ілюзія дорого нам коштувала, через неї ми заплуталися у власноруч створених тенетах. Ми маємо кілька приводів похвалитися своєю сміливістю та геніальністю, та все ж, це просто ілюзія», – каже видатний американський історик, засновник наукового напряму «історія довкілля» Дональд Ворстер.
«Вода і повітря – дві основні стихії, від яких залежить все життя, перетворилися на глобальну сміттярку», – сказав якось Жак-Ів Кусто, науковець, аквалангіст, мислитель.
«Глобалізація, що намагається переплавити усі локальні, регіональні та національні економічні системи в єдину загальносвітову, вимагає заміни місцевих форм агрокультури на одноманітну індустріальну, яка б керувалася централізовано, покладалася ж, на інтенсивне використання пестицидів та вимагала вирощування лише якоїсь однієї – експортної – культури. Таким чином ця система створювала би для світового ринку вузьку лінійку придатних для транспортування культур», – написала Гелена Норберг-Ходж, лінгвіст, письменниця, видатна громадська діячка.
«Упродовж усієї історії людства експлуатація землі відбувається за принципом: колонізували-зруйнували-рушили далі», – писав американський еколог Гарретт Гардін, який займався проблемами перенаселення.
«Не розумію, чому, коли ми руйнуємо створене людьми, це вандалізм, а коли руйнуємо створене природою, це зветься прогресом», – запитує Ед Беглі молодший, відомий американський актор і захисник довкілля.
«…бо доля для людських синів і доля звірини однакова: як оці помирають, так само вмирають і ті, і для всіх один подих, і нема над твариною вищости людям!» – Еклезіаст, 3:19.
«Люди, які незаконно захоплюють землю, нехтують власною фізичною безпекою і здоров’ям усієї громади заради кількох квадратних метрів землі та впевненості, що їхню халупу не знесуть. Вони першими будують власні оселі на болотах, у заплавах, на схилах вулканів, готових щомиті осипатися схилах, навіть на горах сміття, в місцях зберігання хімічних відходів, на узбіччях залізниць та смугах відчуження… такі місця – ніша існування злиднів в екологічній системі міста, а вкрай бідні люди не мають іншого виходу, як жити поряд з власним лихом», – написав американський письменник, політичний діяч, теоретик урбанізму та історик Майк Девіс.
«Яка іронія в тому, що ми так погано знаємо тих живих істот, у тіні яких ми сидимо, чиї плоди їмо, по чиїх гілках ми деремося нагору, чиє коріння поливаємо, на які рідко звертаємо увагу! Нам слід якнайскоріше усвідомити життєво важливу роль, яку відіграють дерева та ліси, й віддати належне нашим найкращим союзникам у непевному майбутньому, що зароджується нині», – пише американський журналіст Джим Роббінс.
За матеріалами Guardian
Переклад з англійської «Вектор Ньюз»
