На останній церемонії вручення «Золотих глобусів» цей фильм мав три номінації – за сценарій, саундтрек і жіночу роль. У підсумку приз узяв лише композитор Енніо Морріконе, завдяки своїй черговій геніальної музиці (не називайте це саундтреком).
Аналогічні номінації фільм має у Британської кіноакадемії, та, напевно, їх же отримає на майбутньому «Оскарі». При бюджеті в 44 млн доларів «Мерзенна вісімка» тільки в США заробила 40 млн. На черзі – світовий прокат. Стати більш успішною комерційно «Вісімці» багато в чому вже зараз завадили «піратські копії», що з’явилися в інтернеті ще рік тому. Але факт є факт: Тарантіно – великий режисер. Зокрема й тому, що вирішив не вдаватися до справжніх розбірок з «піратами».
«Така людина, як Тарантіно, з’являється приблизно раз на два покоління. Я бажаю всім в кіноіндустрії з ним попрацювати. Повірте, це божевільний цирк, в якому мають взяти участь всі», – так сказав актор Курт Рассел про Тарантіно.
А про те, що з Тарантіно працювати на знімальному майданчику, як мінімум, не нудно, свідчить хоча б ось цей ролик, що показує, як знімалася сцена легендарного твісту Турман і Траволти в «Кримінальному чтиві».
Та повернемося до «Мерзенної вісімки». Сам Тарантіно сказав, що «зараз у кінотеатрах два крупні вестерни – «Легенда Х’ю Гласса» з Леонардо Ді Капріо і мій. Як я завжди говорив, аби тебе запам’ятали режисером вестернів, необхідно їх зробити три, так що, мабуть, мені потрібно зробити ще один». Перший він уже зробив – «Джанго звільнений».
До речі, про Ді Капріо. Перші хвилин п’ять фільму мене не полишало відчуття, що зараз назустріч диліжансу, що мчить сніговою пустелею, вийде Х’ю Гласс. Відеоряд обох фільмів на початку дуже схожий…
Утім, сюжет «Вісімки», з одного боку, набагато серйозніший, ніж у «Легенді», а з другого – простий і нехитрий. США після Громадянської війни. Мисливець за головами Джон Рут на прізвисько Вішатель (якого і грає Курт Рассел) конвоює ув’язнену, яку блискуче зіграла Дженніфер Джейсон Лі.
По дорозі до них прибивається ще один мисливець. Його приголомшливо (втім, як завжди) зіграв Самуель Л. Джексон.
Потім вони підбирають людину, яка видає себе за майбутнього шерифа містечка (я по-справжньому відкрив для себе Уолтона Гоггінс!), до якого вони, власне, і їдуть. Сніговий буран змушує всю цю дивну компанію шукати укриття в крамниці з дивною назвою «Галантерея». А там знаходяться ще кілька людей…
Ось у цій «Галантереї» (слоган фільму, до речі, – «Без хорошої причини сюди не лізуть») і розігрується ціла драма, комедія, трагедія і навіть фарс.
Усе в легко впізнаваному тарантінівському стилі (наприклад, з неодноразово повторюваними запитаннями і відповідями персонажів). Але півфільму Квентін неначе готує глядачів до свого звичного кривавого трешу. А починається той фактично у другій частині – з появи в кадрі з-під підлоги Ченнінга Таттума, який відстрілює яйця герою Самуеля Л. Джексона.
При цьому фільм знятий дуже театрально. Вся дія відбувається практично в одній кімнаті, що доповнює камерність цієї постановки.
І, нарешті, на окрему згадку заслуговує лист Авраама Лінкольна, який він начебто написав герою Самуеля Л. Джексона. Такого листа, звісно, ніколи не існувало, але саме він став отим символом, який Тарантіно спочатку зім’яв закривавленими пальцями своїх героїв, а потім закинув під ліжко, на якому лишилися помирати і закон, і справедливість. У тому числі й расову.
За які, власне, й боролися батьки – засновники сучасної Америки. Навіть ті, які входили до «Мерзенної вісімки»…
Костянтин НІКОЛАЄВ
