Наразі багато українців їдуть на заробітки або навчання за кордон. З кожним роком все більше випускників середніх шкіл України із різною долею скрупульозності обирають закордонні виші. Більш того, декотрі планують навіть емігрувати. І йдуть насамперед талановиті…
За даними прес-служби Центра дослідження суспільства пріоритетною країною для українських студентів є Польща. У 2014-му, за даними польської освітньої організації Perspektywy, до місцевих вишів вступили майже 10 тисяч українців. У наступному навчальному році в Польщі навчалися 23,3 тис. «Українці складають вже більше половини всіх іноземних студентів у Польщі, – зазначили в Perspektywy.
Щоб дізнатися, чому українська молодь обирає саме польські ВНЗ, ми звернулись до консультантів з питань навчання закордоном, однієї з найпопулярніших компаній «StudyUa». ЇЇ представник Олена прокоментувала такий наплив студентів бажанням отримати престижний диплом, яскраві перспективи та цікаве життя. Але це далеко не повний список аргументів молоді. Дехто зазначає, що просто має бажання поїхати до країни Євросоюзу.
Олеся Клімова, студентка другого курсу академії PJATK безапеляційна: « Я поїхала навчатися до Польщі з огляду на корупцію в українських вишах»
Також свою думку з приводу еміграції молоді закордон зазначив, працівник Департаменту зв’язків з громадськістю Донецької військово-цивільної адміністрації, Олександр Меланченко:
«Я вважаю, що кількість студентів, які виїхали за кордон, цього року збільшилася через війну на сході України. Кожен батько хоче відправити свою дитину якомога далі від воєнних дій. Окрім того, багато студентів зі Сходу поїхали вчитися за кордон через те, що не мали можливості здати ВНО і вступити до українського ВНЗ. А чому Польща? Це країна, яка завжди радо приймає молоді уми і в неї найпростіша система отримання візи»,- зазначає він.
Та це навіть не половина аргументів, чому студенти відкидають вищу освіту в Україні. Я вирішила створити невеликий список тих проблем, через які молодь емігрує до Польщі.
• Технічне забезпечення.
Візьмемо за приклад студентів технічних спеціальностей. IT- спеціальності – найпрогресивніший напрям. Чому студенти українських ВНЗ мають писати програмний код на листочках у клітинку, коли польські студенти вже з першого курсу працюють на новітніх комп’ютерах?
А бібліотека Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка забита книжками часів СРСР, коли журналістика рухається в ногу з часом і змінюється з кожним днем. Чому наші студенти мають шукати свої бали у викладацьких журналах, коли польські студенти отримують оцінки на спеціальному додатку на телефоні?
Дуже часто університети створюють зустрічі для студентів з європейськими спеціалістами. Але гості не можуть навіть показати презентацію, бо проектори або не відповідають новітнім стандартам, або їх взагалі не існує. Замість проекторів використовують стілець, на який ставлять ноутбуки. Звучить це абсурдно, а виглядає ще гірше.
• Недосконалість навчального процесу
Виші в Україні майже не набирають молодих викладачів. Майже 70% викладачів – це люди, які сповідують методи викладання часів СРСР. На мою думку, ХХІ століття – це час інновацій не тільки в технічній сфері, а й у викладацькій. Навчальний процес має бути інтерактивним і цікавим, аби не відштовхувати студентів.
Наприклад, в Київському національному авіаційному університеті матеріал лекцій і семінарських занять відрізняється. Через це студенти мають робити удвічі більше роботи, яка не потрібна. А семінари проходять наступним чином: дається 15 питань, на які кожен студент має відповісти заздалегідь вивченим текстом, стоячи за кафедрою. Через це встигає відповісти лише два студенти за пару, а інші мають «бігати» за викладачем, випрошуючи перездачі.
Крім того, відсутня практична частина. Якщо студент хоче навчитися використовувати теорію на практиці, то має це робити самостійно. В той час, в Польському університеті SAN семінарські заняття – синонім практичним. Студенти використовують заздалегідь надану на лекціях теорію у практиці.
Також українські ВНЗ мають велику кількість непотрібних предметів у розкладі. Таким чином студенти нагромаджені додатковими завданнями за предметами не за своєю спеціальністю і не мають часу на саморозвиток.
• Неможливість працювати
Через нагромадження навчального процесу непотрібними предметами, не вистачає часу на роботу. Кожен викладач дає величезну кількість домашнього завдання, через що студент змушений кожного дня сидіти близько 5-ти годин над самостійним опрацюванням матеріалу. Якщо аргументом до невиконаного завдання або запізнення на пару є робота, то студенту на сесії слід чекати «сюрпризів» від викладача.
До цього ж слід віднести і проблеми з працевлаштуванням після навчання. Ніхто не хоче брати на роботу вчорашнього студента, вимагаючи від нього мінімум 3-х років досвіду. А якщо комусь і випаде можливість працювати за спеціальністю, то заробітньої плати вистачить лише на сплату комунальних послуг.
Українськими роботодавцями не цінуються молоді уми. В той час як польські університети пропонують своїм вихованцям різну практику за спеціальністю, а кожен випускник не лишається без роботи.
• Корупція
На маю думку, описувати цю проблему не має сенсу. Кожен знає про вимагання грошей за оцінки, або за вступ до ВНЗ.
На жаль, це зовсім не повний список проблем, але вони є головними. Через них навіть ті, хто вже вступив до українського ВНЗ часто забирають свої документи та їдуть навчатися до країн Євросоюзу.
Звісно ж, удосконалення освіти потребує великих коштів. А тому, вірогідно, з підвищенням освітнього рівня може підвищитися оплата за навчання.
Чи чекати Україні повернення потенційних емігрантів?
Під час Другої світової та інтеграції в ЄС велика кількість населення Польщі також покидала рідні землі. Натомість зараз у країні спостерігається позитивна тенденція повернення польського народу на історичну батьківщину. Дивує те, що навіть американці та канадці, встановлюючи своє польське коріння, охоче переїздять на землю пращурів. Чи чекає така перспектива на Україну? 134 українським студентам у Кракові та Варшаві було поставлене запитання: Чи збираєтеся Ви повернутися в Україну після завершення навчання?
Опитування було проведене в соціальній мережі «Вконтакте». Відповіді ж виявилися наступними: Так – 28%(37 чол.), Ні – 72%(97 чол.)
Дехто з респондентів вирішив прокоментувати свою відповідь:
Маргарита Павлюк, студентка 3-го курсу факультету журналістики Академії Моджевського у Кракові, 20 років:
– Важко сказати, що буде через півроку, тому планувати повернення в Україну чи ні – ще складніше. Особисто мені хотілося б залишитись у Кракові, адже все ж звикаєш до суспільства, до міста та взагалі до атмосфери Польщі. Ще 2 роки тому той самий Львів здавався близьким душі (сама я не зі Львова, але досить частенько бувала там ), а зараз розумію, що їду в Краків як додому, все тут своє, рідне. Не хочу знову десь “приживатись”, тому сподіваюся залишитись тут.
Микита Гальомко, студент 1 курсу факультету міжнародних відносин Яґеллонського університету:
– Якщо буде можливість залишитись в Польщі, або навіть краще – поїхати працювати і жити до Німеччини чи іншої країни ЄС, то питання повернення на Батьківщину навіть не буде розглядатися мною. Але якщо Україна запропонує мені кращу роботу за моїм профілем і задовільну заробітну плату, то скоріш за все я повернуся і буду працювати на благо розвитку моєї неньки.
Результати, як ми бачимо, виявилися невтішними для України.
Проте, слід зазначити, що польські ВНЗ також мають власні недоліки.
Данііл Неверодський, студент PJATK у Варшаві поділився своїми спостереженнями:
– Я навчаюся в приватній академії, тому адміністрація зацікавлена в додаткових грошах. Деякі викладачі спеціально відправляють студентів на перездачі, які коштують 234 злотих. Вони можуть просто сказати, що я не склав залік. Хоча я навіть не встигну показати свою залікову роботу. Але, незважаючи на це, я задоволений своїм навчанням і тим, що не вступив до українського ВНЗ. Бо переваг тут більше ніж недоліків.
Інший студент, який навчається в Collegium Civitas, що у Варшаві, Богдан Новіков, зазначив, що на першому курсі зазнав нарікань на нього та інших українців з боку польських студентів. Вони обвинувачували українців, що ті займають місця, яких не вистачає для студентів Польщі. Звісно, в Україні можна побачити таку ж ситуацію з боку киян до студентів, які переїхали зі Сходу України.
Перераховувати плюси та мінуси можна ще дуже довго. Але, зазначу, що, на жаль, в українській освіті переважають мінуси. Пріоритетним напрямом для нашої держави має бути вдосконалення навчального процесу та переймання досвіду країн Євросоюзу. А до того в українських вишах будуть все також гинути мрії «молодих умів»…
Віолетта Шейченко
Студентка КНУ імені Т.Г. Шевченко
