25 січня на засіданні Міжрегіонального форуму загальноросійського народного фронту в Ставрополі Президент РФ підтвердив, що позиція покійного «батька народів» Сталіна з питань утворення СРСР йому набагато ближча, ніж точка зору Леніна на принципи створення Радянського Союзу. Аналітик “Вектор ньюз” Борис Днєпров міркує про те, що стоїть за віртуальною полемікою Путіна з політиками минулого й чому російському лідеру ніколи не стати Махатмою Володею.
4 червня 2007 року, відповідаючи на запитання журналіста «Шпігель», чи поділяє Володимир Путін думку про себе колишнього Федерального канцлера ФРН Герхарда Шредера як про «демократа чистої води», Президент РФ у властивій йому манері віджартувався: «Звичайно, я абсолютний і чистий демократ… я такий один, інших таких у світі немає… Після смерті Махатми Ганді поговорити немає з ким».
Питання, чи знайшли б спільну мову, Володимир Путін, який мріє про відродження імперської Росії, із одним з ідеологів руху незалежності Індії Мохандасом Карамчандом Ганді, звичайно, риторичний. Занадто різними є сповідувані ними філософські концепції суспільно-політичної діяльності. Один зовсім недавно демократичну й освічену Росію насильством і репресіями загнав у середньовічний морок авторитаризму. Інший, навпаки, бідну й напівписьменну Індію ненасильницькими методами вирвав із багатовікової колоніальної залежності, визначивши тим самим розпад Британської Імперії. За це знаменитий індійський письменник Рабіндранат Тагор вживав по відношенню до Ганди титул «махатма» («велика душа», «світовий дух»), який міцно увійшов у побут як друге ім’я Ганди. А який титул використовують у відношенні Путіна на стадіонах і площах України, нагадувати не потрібно. Та й клички «Недопалок», «Бліда міль», які прилипли до майбутнього Президента РФ під час служби в КДБ, багато про що говорять. Але якщо раптом уявити спілкування між Путіним і Ганді, то російському лідеру найбільше підійшов би образ «Сави Ігнатійовича» з іскрометної ностальгічної комедії Михайла Казакова «Покровські ворота», який шокує індійського філософа вульгарними анекдотами й грає на трофейному акордеоні блатні пісні з репертуару ленінградських підворіть. Ну, не буде ж він під гітару співати пацифістські пісні лідера «Beаtles» Джона Леннона, чий світогляд формувався під впливом ідей Махатми Ганді.
Потяг Путіна до заочної полеміки з великими політиками минулого знову «пробила» його у 2016 році після різдвяних свят. Спочатку 21 січня на засіданні президентської Ради з науки й освіти він різко висловився про результати діяльності Володимира Леніна. Не бачачи різниці між СРСР і Росією, глава держави російської звинуватив вождя світового пролетаріату в тому, що той разом із соратниками «заклали атомну бомбу під будинок, який називається Росією, вона і рвонула потім». Потім, 25 січня, на засіданні Міжрегіонального форуму загальноросійського народного фронту в Ставрополі Президент РФ підтвердив, що позиція покійного «батька народів» Сталіна з питань утворення СРСР йому набагато ближча, ніж точка зору Леніна на принципи створення Радянського Союзу. Він нагадав, що Сталін тоді дотримувався ідеї автономізації Радянського Союзу. «Відповідно до цієї ідеї, суб’єкти майбутньої держави мали ввійти в СРСР на основі автономії з широкими повноваженнями. Ленін розкритикував позицію Сталіна й сказав, що це була несвоєчасна й неправильна ідея», — міркував Путин. За словами президента Росії, Ленін виступив за те, щоб «СРСР утворювався на основі повної рівноправності з правом виходу з Радянського Союзу — це і є міна вповільненої дії під будинок нашої державності». «При цьому кордони визначалися зовсім довільно й далеко не завжди обґрунтовано. На Україну, наприклад, Донбас передали. Із якого приводу: підвищення відсотка пролетаріату на Україні, щоб мати там більшу соціальну підтримку. Це марення якесь», — безапеляційно заявив Путін.
Важко сказати, якими джерелами користувався Путін, стверджуючи, що саме цими мотивами керувалися російські більшовики, «передаючи» Донбас до складу України. Гіпотетично можна припустити, що архів Президента РФ дотепер зберігає якісь досі секретні й раніше не введені в науковий обіг архівні документи ЦК КПРС. Але співробітники його адміністрації зобов’язані були пояснити Путіну, що перш ніж оперувати ними, необхідно було з’ясувати, не чи суперечать вони іншим загальнодоступним документам. Та й сам Президент РФ, якби відкрив будь-який енциклопедичний довідник або навіть шкільний підручник історії, міг би переконатися, що Радянський Союз був створений 30 грудня 1922 року. На той момент Донецька губернія, спочатку з центром у Луганську, а потім у Бахмуті, мала статус адміністративно-територіальної одиниці Української РСР. До її створення влада РСФСР не мала жодного відношення. Вона була утворена 5 лютого 1919 року декретом Ради народних комісарів Української РСР і проіснувала до 1 жовтня 1925 року. Був, щоправда, період безвладдя, коли значна частина Донбасу іменувалася «Вільною територією» (жовтень 1919 – 1921) і знаходилася під контролем Революційної повстанської армії Нестора Махна. «Батько» тоді, вступаючи в ситуативні союзи з більшовиками, запекло боровся з армією генерала Денікіна. Ось той, дійсно, воював за відродження «єдиної й неподільної». Однак відрізнити Денікіна від Махна може будь-який школяр, тим більше складно переплутати їх із більшовиками.
Виходить, що Президент РФ знову опинився в ситуації, коли його невдалі публічні заяви змушені уточнювати або спростовувати інші високопоставлені чиновники. Так, дивися, незабаром за кількістю ляпів Путін переплюне самого Януковича, який плутав Ахматову з Ахметовим, Болгарію з Білорусією, який включав Ізраїль в склад Європи, який називав Чехова українським поетом. Усвідомивши згубні наслідки словесних пасажів Путіна й відчувши реальну загрозу посилення економічних санкцій через них, Кремль доручив дезавуювати історичні міркування Путіна про долю Донбасу вже не прес-секретареві Президента РФ Дмитру Пєскову, а державному діячеві більш високого рангу – Секретарю Ради безпеки Росії Миколі Патрушеву. 27 січня той поспішив запевнити, що Донбас у Кремлі, як і раніше, вважають частиною території України: «Донбас зі складу України не виходить. Ми зацікавлені в тому, щоб Україна збереглася як єдина держава, і зовсім не зацікавлені в її розпаді». Однак це не врятувало російське керівництво. Постійному представникові РФ при ООН Віталію Чуркіну знову доведеться крутитися перед камерами світових інформаційних агентств у пошуках аргументів, щоб хоч якось захистити позицію свого Президента. Сьогодні стало відомо, що українська делегація ініціювала обговорення в Раді Безпеки ООН недавніх висловлювань Володимира Путіна по Донбасу, які ставлять під сумнів кордони України.
У часи СРСР Путін був членом КПРС, і, згідно з його публічними заявами, дотепер зберігає партійний квиток, продовжуючи симпатизувати комуністичним ідеалам. «…був не просто членом Компартії, а майже 20 років працював в організації, яка називалася Комітет державної безпеки, а ця організація – спадкоємиця ЧК, яку називали озброєним загоном партії», — запевняє він. Однак, на відміну від Леніна й так саме байдужого до особистого збагачення Сталіна, їхній нинішній спадкоємець у Кремлі, за його власним же визнанням, не був ідейним комуністом. У КПРС Путін знаходився з кар’єрних міркувань: «Якщо ти вибував з партії, відразу ж звільняли й із КДБ». Властолюбство, жадібність і ідейна безпринципність – ось ті якості, які дозволяють Путіну понад 15 років безсоромно обкрадати власний народ, наростивши за роки правління Росією особисті заощадження від 40 мільярдів доларів США (за інформацією британських «The Times» і «ВПС») до 200 мільярдів доларів (за даними глави інвестиційного фонду «Hermitage Capital» Білла Браудера).
Багато радянських чекістів обрали цю далеко неромантичну професію завдяки кінематографу. Їм дуже хотілося хоч чимось бути схожими на сміливих, скромних і безкорисливих кумирів із фільмів «Подвиг розвідника», «Щит і меч», «Сімнадцять миттевостей весни» та інших. Якщо вірити спогадам Путіна, він також не був винятком. Нинішній Президент РФ, можливо, навіть знає, що виконавець ролі радянського розвідника у фільмі «Помилка резидента» актор Михайло Ножкін є ще й тонким поетом, талановитим виконавцем авторських пісень. У період застою він висловлював протест проти зловживань комуністичної партноменклатури такими рядками: «А в музеї Леніна лише пальто прострелене, два костюми старенькі й пара черевиків…». А ось чи будуть складати пісні про переродженця Путіна, крім тих, що все гучніше звучать сьогодні, – покаже час.
Борис Днєпров, аналітик
