Останнім часом пропаганда все більше проникає в людські голови, а сам термін все частіше лунає з вуст звичайного громадянина.
Для України це поняття міцно злилося з чимось негативним, оскільки стало синонімом ворожої атаки.
Хоча, насправді, пропаганду далеко не завжди можна назвати «поганим тоном», адже річ не в методі донесення інформації, а в її якості. На жаль, якості російського контенту можна тільки поспівчувати. Проблема в тому, що не кожен готовий фільтрувати й аналізувати подану інформацію. Тоді нерозумна за своєю природою «кремлівська пропаганда» починає уміло діяти.
Україна – не перша жертва інформаційної агресії з боку Російської Федерації. Уперше серйозну інформаційну атаку Москва почала ще за часів Другої чеченської війни, усвідомивши, що Першу програла саме журналістам. З того моменту в Росії було створено 7 спеціальних інформаційних центрів.
Тож, як віднайти вірний шлях і зуміти протистояти російській пропаганді? Відповісти на це питання спробував професор Державного університету Іллі (Грузія), засновник і директор московського Центру екстремальної журналістики (2000-2010) Олег Панфілов:
«На даному етапі Путіну вдалося відновити багато моментів з радянської пропаганди. Навіть Інтернет зі своєю свободою та доступністю мало впливає на росіян. Не єдине їхне покоління зростало у пропаганді, відповідно, і правда в них своя. Інформаційна зброя застосовувалося й до Грузії. Щоравда, сьогодні російські ЗМІ не мають особливого впливу на цю країну. У перший же день війни 2008-го року у Грузії на 5 років були заборонені російські телеканали. Окрім того, наше молоде покоління практично не говорить російською, тому не схильне до ворожої пропаганди. Відмінність результативності інформаційної війни у Грузії та в Україні, насамперед, у тому, що у Грузії розмовляють російською мовою все менше.
Натомість в Україні більша частина населення чудово розуміє її, а третина нею користується, тому й уплив відрізняються вищою якістю. До того ж існує «внутрішньоукраїнська» проблема: використання національними ЗМІ російських джерел, а також наявність державних медіа. Після початку війни у Грузії журналісти оголосили моральний мораторій, вони захищали свою країну. А в Україні ЗМІ іноді борються проти своєї ж країни, тоді ворогам і ніяких розвідників не треба.
Коли ми говоримо про російську пропаганду, ми повинні розуміти, що з журналістикою вона не має нічого спільного. «Кремлівська пропаганда» працює як звичайний військовий підрозділ. Вона нерозумна і не прагне вивчати нові методи. Міністерство інформаційної політики – це не зовсім те, що потрібно Україні в даних умовах. Варто створити підрозділ або агентство інформаційної безпеки від СБУ для того, щоб відстежувати українські джерела і розуміти, наскільки ваш інформаційний простір залежить від упливу РФ.
Я ставлюся до російської продукції так само, як і до протухлої ковбаси: нею не можна харчуватися, її потрібно забороняти. А ви чомусь тягнете й боїтеся реформ. У Грузії людям набридло жити в умовах 2008 року і вони щиро хотіли нововведень. А українці прийшли до етапу змін ситими і тепер вибирають, потрібна їм реформа чи ні. Але вам необхідно зрозуміти, що це – єдиний шлях вперед, який орієнтований на захід.
Все ж пропаганда живе не довго, адже люди рано чи пізно починають порівнювати й аналізувати. До того ж Росії загрожують нові санкції, які завдадуть ще більшого удару її економіці. Отже, скоро в неї буде недостатньо коштів для забезпечення пропагандистської машини. І в Україні все буде добре…», зазначив Олег Панфілов.
Тетяна Кухнюк
