Із Сергієм Кубраком, обласним прокурором Рівненської області в 2014-2015 році, говорити складно. Як людина Системи, він старанно підбирає слова, пояснюючи, скоріше, зі світоглядної, ніж із професійної точки зору, чим викликані ті проблеми, які зараз є всередині ГПУ. Про це й про багато іншого – в ексклюзивному інтерв’ю Сергія Кубрака «Вектор Ньюз».
– Генпрокуратура (за нинішнього керівництва) може сама себе реформувати? Чи їй потрібна, як зараз модно говорити, «зовнішнє керування»?
– При бажанні, звичайно, може. Але при цьому хотіти треба реально й реальної (а не декоративної) реформи. Щоб увесь механізм правоохоронної системи і її головної ланки – прокуратури – працював у контексті соціальної справедливості в розслідуванні кримінальних справ. Як при досудовому слідстві, так і в судовому. Створення спеціальної антикорупційної прокуратури й НАБУ – це, по суті, правильний крок. Недаремно в народі кажуть, що риба гниє з голови. І тому ці органі мають займатися саме «головою»…
– Чи не занадто у нас багато органів (у тому числі й у інших силових структурах), які борються з корупцією? Чи можна очікувати, що їх кількість колись перейде в якість?
– Важко сказати. Головне, повторюся, це бажання правоохоронних органів реформуватися не на словах, а на ділі.
– А чи є в прокуратурі, серед її рядових співробітників, внутрішній запит на реформи у своєму відомстві. Чи все всіх влаштовує?
– Прокуратура є частиною нашого суспільства. І всі його проблеми є і її проблемами. І якщо більшість членів українського суспільства мають інші доходи, крім легальних, то так і в прокуратурі. При цьому співробітники прокуратури, у силу зрозумілих причин, більш уразливі, однак жити вони хочуть гідно. Навіть не в плані свого матеріального стану, а морального – загальнолюдського. Якщо завгодно, гідності. Тому, звичайно, запит є.
Однак при цьому слід розуміти, що не всі в органах прокуратури беруть участь, скажімо так, у системі приховування корупційних зв’язків. Здорові сили в прокуратурі є. І в крайнощі тут вдаватися не можна. Нерозумно вважати, що всі, хто був у системі, – корумповані, і якщо їх розігнати й набрати нових, некорумпованих, то все миттєво зміниться. На мій погляд, має бути сплав між досвідченими працівниками, не зав’язаними на старих схемах, і новими людьми, які були поза системою, але хочуть її змінити.
– У суспільство регулярно вкидається тема, що в ГПУ зараз є два «вектори» – «старих» Шокіна й «молодореформаторів» на чолі з Каськом і Сакварелідзе. Касько вже пішов. Шокіна Президент теж попросив піти. Таке різновекторне суперництво на користь ГПУ?
– Думаю, так. Той же Касько – мій ровесник, і я багато в чому підтримую його ідеї. Реформи в ГПУ зараз існують за формою, але за змістом вони, із моєї точки зору, до якісних змін не приведуть. На папері реформа відбувається, а на ділі її немає. Дуже багато при цьому гальмується соціальним фактором. Співробітники прокуратури – такі ж громадяни України, як і інші. Але при цьому вони – працівники Системи. А в брудній системі складно залишатися чистим.
– Чи не здається Вам, що одна з найбільших проблем полягає в тому, що посада Генерального прокурора України стала політичною?
– Зараз багато люблять говорити, що «я – поза політикою». По-моєму, це дурниці. Кожен із нас є частиною політичної системи. Просто хтось займається активною політикою, а хтось – пасивною. І в такому випадку політика займається ним. Тому говорити, що генпрокурор має бути поза політикою, помилково. Він вмонтований у політику. Більше того, його посада – один із ключових активних політичних елементів у державі. Інше питання, що він має бути поза партійними інтересами…
– Дивно, але ж уся історія України доводить протилежне. Генпрокурор фактично завжди був (і залишається) людиною президента. Нехай навіть при цьому він офіційно не був членом «Нашої України», «Партії регіонів» або «Солідарності»…
– Це тільки доводить те, що я говорю. Повторюся, Генпрокурор – людина, вмонтована в політику. Але при цьому він має залишатися поза інтересами президента або його партії. У його діях має превалювати закон, а не кон’юнктурні інтереси, які дуже часто змінюються під час політичної гри.
– То в тому ж і проблема, що Законом, на стражі якого й має, за логікою, стояти Генпрокурор, в Україні грають винятково в контексті політичних ігор. Добре. Тоді дуже просте питання: що має зробити Генпрокуратура, щоб повернути собі довіру суспільства?
– А чи була вона? До правоохоронної системи взагалі й до прокуратури зокрема? Адже якби цей механізм працював правильно, не було б і таких питань у суспільства. Але, повторюся, моральна деградація, яка є зараз у суспільстві, є і в правоохоронних органах.
– А з моральною деградацією можна впоратися, наприклад, люстрацією тих, хто найбільш явно деградував?
– Люстрація – це фільтр, за допомогою якого можна позбутися людей, які скомпрометували себе й Систему, і, навпаки, залишити людей, які хочуть систему змінити. Але чи можуть вони це зробити? Про це можна буде судити тільки за їхніми справами. Інший аспект – хто буде проводити люстрацію? Які критерії відбору на посаду «люстраторів»? Адже замало бути моральним авторитетом у суспільстві, потрібно ще й мати певний професійний рівень.
– А такі моральні авторитети (ну, крім тих, хто з вигуками «Ганьба!» вдирається до кабінетів і тягає їхніх господарів за краватки) у нашому суспільстві є?
– Звичайно, інакше суспільства давно б не було. А ключове питання у всьому цьому – добір кадрів, які вирішують усе. І головна проблема полягає в тому, що в правоохоронних органах просувають за принципом особистої відданості. А не за принципом відданості справі. Якою б пречудовою людина не була, як би добре вона не склала тести при прийомі в прокуратуру, її просто не пропустять на останньому етапі – співбесіді. І саме на цьому етапі відсіваються непотрібні люди…
– Вам не здається, що при такій системі добору кадрів, які, нехай і поза партійністю, є політичними (а значить, і економічними) гравцями різного ступеня значимості, Систему легше зруйнувати, а потім…
– Згоден. Без кардинальних змін правоохоронну систему й прокуратуру зокрема реформувати неможливо. Як, втім, неможливо це зробити й без людей, які знають, як має працювати Закон. По-справжньому працювати…
Бесіду вів Костянтин НІКОЛАЄВ
