Шанований Великим у путінській Росії імператор Петро Перший після перемоги під Полтавою мав честь запросити на святковий обід полонених шведських генералів і штабс-офіцерів. На знак визнання доблесті й відваги воїнів переможеної армії Карла ХІІ він повернув бранцям шпаги й, звертаючись до них, вимовив свій знаменитий тост: «Я п’ю за здоров’я вчителів моїх у військовому мистецтві». У 1909 році, на вшанування 200-річчя історичної перемоги російської зброї, з ініціативи російської громадськості на полі Полтавської битви був зведений пам’ятник «Шведам від росіян». На його головному фасаді розміщена бронзова дошка з написами російською й шведською мовами: «Вічна пам’ять хоробрим шведським воїнам, яку загинули в бою під Полтавою 27 червня 1709 року».
В історію Другої світової війни навічно занесене ім’я радянського генерала, героїзм і доблесть якого були відзначені відразу двома протиборчими сторонами. Йдеться про ратний подвиг генерал-лейтенанта Михайла Григоровича Єфремова, який програв свою головну битву, але одержав беззастережну моральну перемогу над ворогом. Не раз у роки Громадянської війни йому довелося дивитися смерті в обличчя. За сміливість і рішучість М.Єфремов навіть одержав від І.Сталіна прізвисько «російський грузин». У суворі 30-і роки він був звинувачений у злочинному зв’язку з М.Тухачевським. Уникнути страти пощастило завдяки письмовим зверненням до К.Ворошилова й А.Мікояна й тільки після особистого допиту І.Сталіним. У жовтні 1941 року М.Єфремов був призначений командуючим 33-ю армією. Командарм добре виявив себе в битві за Москву, успішно впоравшись із ліквідацією небезпечного Нарофоминського прориву фашистських загарбників. Однак під час невдалої Ржевско-В’яземської операції (8 січня – 20 квітня 1942 року), виконуючи наказ командуючого Західним фронтом генерала М.Жукова звільнити Вязьму, 33-я армія разом зі своїм штабом і командуючим опинилася у ворожому кільці. Набагато пізніше, вивчаючи причини трагедії армії М.Єфремова, багато військових істориків визнають помилковим наказ М.Жукова, який був відданий на підставі неправильного аналізу обстановки на фронті й недооцінки реальних сил супротивника. Швидко виправити ситуацію заважало явно ревне ставлення М.Жукова до авторитету М.Єфремова у військах і поважна думка про нього І.Сталіна. Знаходячись під постійним вогнем супротивника, незважаючи на відсутність резервів живої сили, боєприпасів, продовольства й на найтяжчі кліматичні умови, генерал М.Єфремов відкинув ультиматум німецького командування й відмовився капітулювати. Під його командуванням 33-я армія продовжувала понад три місяці вести виснажливі оборонні бої. Тільки на початку квітня 1942 року Ставка Верховного Головнокомандуючого дозволила провести операцію по виходу армії з ворожого котла, але запобігти катастрофі 33-ї армії було вже неможливо. За М.Єфремовим був присланий літак із пропозицією І.Сталіна й М.Жукова передати командування армією заступнику, а самому евакуюватися в тил. Однак той відмовився, відправивши на літаку бойові прапори частин своєї армії й важко поранених солдат. В одному з боїв М. М. Єфремов був важко поранений і втратив можливість самостійно пересуватися. 19 квітня 1942 року, коли обстановка стала критичною, командарм зробив особистий вибір між життям і честю. Не бажаючи вібчувати жахи полону, М.Єфремов викликав до себе дружину, яка служила медінструктором, застрелив її й покінчив життя самогубством.
Першими тіло загиблого командарма виявили німці. Відчуваючи повагу до мужності генерала, вони поховали його з військовими почестями на церковній площі в селі Слобідка Смоленської області. За свідченням очевидців, при його похованні німецький генерал наказав виставити військовополонених армії М.Єфремова перед солдатами Вермахту й сказав: «Боріться за Німеччину так, як боровся Єфремов за Росію». У 1943 році останки М. Єфремова були врочисто перепоховані у Вязьмі. У 1946 році на одній із площ цього міста, названої на честь генерала, був установлений пам’ятник роботи скульптора Є. Вучетича. При ексгумації на генералові були виявлені золоті запонки, які німці не зачепили. Указом Президента Російської Федерації Бориса Єльцина від 31 грудня 1996 року «за мужність і героїзм, виявлені в боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років» генерал-лейтенантові Єфремову Михайлу Григоровичу посмертно присвоєне звання Героя Російської Федерації.
5 лютого 1878 року потомствена дворянка, яка примкнула до народовольців, Віра Засулич вчинила замах на Санкт-Петербурзького градоначальника генерала Ф.Ф.Трепова. Так вона помстилася високому царському сановникові за те, що той, порушивши закон про заборону тілесних покарань, наказав привселюдно пороти її соратника А.С.Боголюбова, який не побажав зняти перед городничим шапку. За законом за вчинений В.Засулич злочин належало від 15 до 20 років тюремного ув’язнення. Однак на суді вона здобула симпатії присяжних засідателів, які 12 квітня 1878 року повністю виправдали Засулич. На виправдувальний вердикт присяжних багато в чому вплинула позиція головуючого в процесі 34-річного А. Ф. Коні. Після суду над В.Засулич за ним закріпилася слава чесного судді, який не йде на жодні компроміси із совістю.
21 березня 2016 року очікується рішення суду по сфабрикованій справі офіцера української армії Надії Савченко. Шанси на те, що члени суду, навіть захоплюючись у студентські роки мемуарами А.Коні, приймуть виправдувальний вердикт — мінімальні. Зважаючи на все, відповідальність за ухвалення рішення про подальшу долю Н.Савченко ляже особисто на Президента РФ Володимира Путіна. Чи вистачить в нього мужності й сил піднятися над сьогочасними політичними вигодами й засвідчити всьому світу повагу до супротивника, покажуть найближчі дні.
Хоча, щоб виявити шляхетність і офіцерську честь, потрібно їх мати, що далеко не факт, враховуючи уроки виховання, отримані Путіним у пітерському підворітті від кримінальних авторитетів.
Борис Дніпров
