Комунальна сфера впродовж багатьох років залишається проблемною в Україні. Про тарифи та ціни на послуги, про реформу галузі, а також про перспективи старого житлового фонду ми поговорили з першим заступником голови Комітету ВР з питань будівництва і ЖКХ Дмитром Андрієвським.
Як складається ціна комунальної послуги? Чи є у громадян можливість дізнатися, за що саме вони платять, і чому саме скільки?
Ціни на комунальні послуги встановлюються Національною комісією регулювання електроенергетики та житлово-комунальних послуг (НКРЕ) на підставі наданих виробником розрахунків її собівартості. Тобто, беруться загальні витрати і діляться на обсяг всієї виробленої продукції. При цьому перелік витрат, які можуть включатися до складу тарифу, визначено Урядом. Всі рішення Нацкомісії публікуються на її сайті. Також компанії розміщують на своїх сайтах інформацію щодо ціни та основних складових вартості послуг.
Менш прозора ситуація щодо структури тарифу на утримання будинків та прибудинкових споруд. Постановою КМУ затверджено перелік робіт, які мають виконуватися за рахунок плати на утримання будинків, на підставі чого органами місцевого самоврядування встановлюється тариф на ці послуги окремо для кожного будинку. При цьому для ОСББ та ЖБК тариф на цю послугу не встановлюється. Мешканці самостійно визначають розмір внесків, які вони сплачують на утримання будинків.
Для прикладу структура тарифу на гарячу воду Київенерго:
Структура тарифу на воду Київ водоканалу:
Але залишається дуже важливе питання контролю собівартості тарифу. Як казала Маргарет Тетчер: «Державних грошей не буває – це все гроші платників податків». Навіть, коли громадянин отримує компенсацію держави у вигляді субсидій – він отримує свої гроші. Тому потрібно контролювати собівартість тарифу і прозорість його встановлення. Серед найбільш проблемних питань, наприклад, визначення собівартості газу у відповідних послугах. Сьогодні у Верховній Раді ми розробляємо новий Закон, який забезпечить чесність і прозорість у встановлені тарифів.
На мій погляд, низькі тарифи не мають жодного відношення до соціальної справедливості. Хтось наповнює відносно дешевою водою ванну, а хтось – басейн, хтось опалює невелику квартиру, а хтось – палац на багато тисяч квадратних метрів. Тому в цьому році був запропонований такий підхід: значне збільшення житлово-комунальних тарифів, але водночас – соціальний захист населення у вигляді субсидій, на які депутати запланували минулого року більш ніж 24 мільярди гривен, а на 2016 рік – 35 мільярдів гривен.
Про реформу ЖКГ говорять вже багато років, але люди бачать лише підвищення тарифів та цін. Що ще змінилося в системі ЖКГ за останні 5 років, чим обумовлені зміни?
Останні 5 років в ЖКГ відбувалося подальше накопичення проблем, і на даний час ситуація доволі критична. Протягом багатьох років держава дотувала різницю між економічно-обгрунтованим рівнем ціни та фактичним тарифом, яке сплачувало населення. На жаль, це відшкодування відбувалося не своєчасно, і як наслідок підприємства не могли своєчасно платити за спожиті енергоносії та електроенергію. Відповідно їм були нараховані багатомільйонні штрафні санкції, які не мають джерел для оплати. На даний час аналогічна ситуація складається з невчасним перерахуванням підприємствам коштів за субсидії, тому ситуація тільки погіршується.
Вирішення інших проблем галузі, таких як забезпечення повного обліку ресурсів, активно почалось тільки цього року після значного підняття тарифів. Наш профільний Комітет працює над законодавчим забезпеченням реформування галузі. Підготовлено до другого читання законопроект щодо стабілізації фінансового стану підприємств галузі, активно працює робоча група по доопрацюванню до другого читання законопроекту «Про житлово-комунальні послуги». Це дуже важливі законодавчі ініціативи, які мають закласти фундамент для функціонування галузі в умовах, коли повна відповідальність за будинки переходить до їхніх співвласників. Основною метою нового Закону «Про житлово-комунальні послуги» є забезпечення прозорості, тобто, щоб кожен громадянин розумів за що він платить кожну гривню. Ми надаємо права співвласникам будинків максимально широкого вибору механізмів щодо управління будинком. Наприклад, на водопостачання можна буде як заключати прямі договори з водоканалом кожному громадянину, так і виступати будинку в ролі колективного споживача, що дозволить зменшити витрати за рахунок виключення в такому випадку з тарифу плати за абонентське обслуговування, або визначити управляючу компанію, яка буде відповідати за постачання води до квартири, належний стан мереж та своєчасність розрахунків отримуючи за це певну винагороду.
Законопроект вже викликав численні дискусії. На сайті Комітету можна ознайомитись з усіма засіданнями робочої групи по його доопрацюванню.
Чи існує якась стратегія розвитку галузі? Якщо так, то в чому вона полягає?
Сьогодні основною стратегією є забезпечення належного функціонування галузі. Перш за все, досягнути фінансової стабілізації підприємств, по друге – забезпечити 100% облік і оплату послуг. Важливим завданням є також запровадження енергозберігаючих технологій. При цьому має відбутися максимальна лібералізація надання послуг не пов’язаних з монополіями. Так, наприклад, здійснювати прибирання в будинку може і управляюча компанія, і клінінгова компанія, і найнята ОСББ фізична особа, і тільки мешканці мають визначати, хто і за яку ціну буде надавати цю послугу.
Чи варто розраховувати на модернізацію «хрущівок» й інших старих будинків, яки вже вичерпали свій запас міцності, як це відбувалося у тій самій Польщі або Чехії? Якщо так, то за чий рахунок, адже у більшість будинків – проблемний колективний власник?
Перспективи вирішення проблеми модернізації застарілого житлового фонду на даний час не дуже райдужні. Це пов’язано в значній мірі саме з «проблемним колективним власником». Крім цього, на даний час, більшість земельних ділянок, які могли бути використані для будівництва житла для відселення мешканців старих будинків, вже забудовані. Крім цього, є законодавча проблема виділення земельних ділянок компаніям, які будуть займатися реконструкцією цих будинків. Також негативним фактором є значне падіння ціни на нерухомість, що робить більшість таких проектів нерентабельними.
Норма, за якою на потреби населення повинен йти газ власного видобування, діє, чи існує лише на папері? Звідки тоді озвучена прем’єром залежність тарифів на газ для населення від імпортних цін?
Норми про постачання для потреб населення газу вітчизняного видобутку за його собівартістю не існує навіть на папері. Тому тариф на газ затверджується НКРЕКП. Комітетом неодноразово направлялися як до Комісії так і до Уряду звернення щодо необхідності перегляду цієї ціни, яка має дуже сумнівне обґрунтування. На жаль, Уряд та Комісія продовжують робити вигляд, що їх розрахунки абсолютно вірні незважаючи на численні невідповідності, які були виявлені, зокрема, і при роботі робочої групи при Комітеті щодо обґрунтованості встановлення цін і тарифів на енергоносії та комунальні послуги. Отже, як я вже й казав, проблема визначення собівартості газу у відповідних житлово-комунальних послугах залишається найбільш гострою і часто визначальною у формуванні загальної ціни послуги.
Олена РОЗВАДОВСЬКА
Констянтин НІКОЛАЄВ
