“Екс-головний тренер донецького” Шахтаря” про “голодомор у людських серцях”.
Ми телефонували Валерію Яремченку з наміром записати інтерв’ю, але на зовсім іншу тему. В кінці наша розмова несподівано змінила напрямок, і заслужений тренер України почав про наболіле… Катастрофа, яка спіткала Донбас, і «каша» в головах його земляків не дають Валерію Івановичу спокою ані вдень, ані вночі.
Я не знаю, як ми будемо жити далі… Це ви в Києві себе нормально почуваєте. Я їздив у Запоріжжя — там люди ходять у ресторани. Правда, і донецькі ходять, але тільки солдати. Донецьк зараз спорожнів. Місто, правда, чисте. Є тільки одна можливість працевлаштуватися — піти двірником. Увечері на вулицях людей немає, усі ходять перебіжками.
У мене там будинок залишився, дача, тому іноді їжджу. Але, якщо чесно, не хочу туди їхати — це зараз не моє місто, хоча все життя прожив там. Бачу, що багато людей у Донецьку не хочуть розуміти ситуацію, багато хто думає, що Росія їм зробить рай. А деякі просто не хочуть визнати, що обдурені. Ті ж, у кого були гроші й було куди поїхати, поїхали. Залишилися ті, у кого грошей немає і хто працює, де трапиться. Я ось двох знайомих зустрів у Донецьку — обидва не працюють. Безробіття… Уся інфраструктура, усі заводи, підприємства — зупинилися.
Розумієте, там немає за що купувати. Ой… (Зітхає.) Усі магазини — в рублях. Донецьк — це українське місто? Українське. А чому там російські гроші ходять? Де наші юристи ?! Яка інша країна має іноземну валюту? Російські гроші там циркулюють, російські продукти. А приїжджають в українські зони й скуповуються — беруть українські товари й везуть туди. Це якщо гроші є. Тому переважно, повторюся, залишилися ті, у кого грошей немає.
Я зустрів там Звягінцева (захисник «Шахтаря» 70-х, потім — інспектор ФФУ). Він працює в міській федерації футболу. Я питаю: «І що ти проводиш?» «Чемпіонат Донецька», — відповідає. Його теж можна зрозуміти — у нього немає інших варіантів. Де у нього була дача, стоять війська. Куди йому їхати? І як його можна засуджувати?
Ось зараз критикують футболістів, які їдуть у Росію… Ви знаєте, я патріот України. Але послухайте мене. З одного боку, з огляду на війну з Росією, можна було б і не їхати туди. А з іншого боку, Селезньов, наприклад. Йому залишилося два, максимум три роки, щоб грати в футбол. Футболісти — високооплачувані люди. За ці два роки він може заробити собі на 5-10 років наперед, бо потім втратить цю професію, улюблену роботу. Якщо не поїде і ще два роки посидить тут, то втратить і професію, і заробіток.
У мене багато знайомих і в Москві, і в Росії. У них зовсім інше уявлення про Україну. Я не знаю, як вони війну виграли (посміхається). Правда, війну вигравали всі — і українці зокрема. Українці більше своїх життів поклали. А росіяни — бздуни. Маленький карлик налякав їх так, що всі — і артисти, і військові — його бояться. Вони переконані, що ми чинимо неправильно, воюючи з «русскім міром».
Важко переконати людей, які є пенсіонерами і виросли в Радянському Союзі. Вони думають, що Росія їм дасть — ні, не гроші — молодість. Вони ностальгують за минулими часами, у чому їх також важко звинувачувати. Люди потрапили в таку важку ситуацію, у якій поставлені на межу виживання.
На Донбасі ховають стільки людей, скільки НЕ ховають у жодній іншій області. Люди мруть, бо низький рівень життя, а ліків немає. Телефонують, ми деякі препарати привозимо… Не сказати, що тут уже зовсім голодомор, ні. Голодомор в людських серцях, розумієте?
Людині дароване щастя народженням і країною. Не всі народилися в США. Але міняти державу можна тільки в тому випадку, якщо тебе переслідує якийсь режим. Я три роки працював за межами батьківщини і відчував ностальгію. Ностальгія — це дуже страшне поняття, коли ночами сняться рідні домівки, друзі.
Я не прихильник того, щоб міняти країну. Мало того, що міняти, але й зрадити Україну. Міняти можна, зраджувати — ні. Боляче дивитися на людей, які тупо зрадили Україну, що їх народила. Адже не тільки мати народжує — людина виховується в тому суспільстві, у якому живе.
У Донецьку я часто зустрічаюся з людьми. Вони тупо не можуть думати самостійно! Це жах! Розумієте? Вони не оцінюють обстановку. І таких людей багато. Сказати, що вони вороги, не тільки неправильно, але й злочинно. Але ці люди самостійно не аналізують, не здогадуються про справжній стан речей.
Мені цікаво, чому мовчить Україна ?! Чому в Донецьку немає українського телебачення? Створювали ж спеціальне міністерство… Чому воно не займається цим? Що, прості люди це мають робити? Велике питання до президента. Я впевнений, що люди, які займалися різними «комбінаціями», не мають бути у владі. Бізнесмени не мають бути у владі. Тому що весь їхній бізнес був зроблений на, як би вам сказати, підпільної основі. Вони обманювали людей. Якщо ти обдурив один раз, другий, третій, то потім не зможеш зупинитися. Ось я бачу наших керівників — вони переважно бізнесмени.
Ну що, народ має робити Майдан, чи як? Ну добре, могли ж політики приїхати в ці зони, подивитися, як люди живуть. Я впевнений, що відсотків 90 жителів Донбасу не хочуть такого режиму, який там запанував, але бояться зізнатися. Які там люди зібралися? По-перше, ті, які не можуть самостійно аналізувати. По-друге, пенсіонери. По-третє, такі, які скоїли якийсь злочин і тепер бояться. Інформація з України до цих людей не надходить.
Про що думають наші юристи й керівники? Невже сподіваються, що воно саме розсмокчеться? Що маленький карлик сам здасть Україну? (Після паузи) Знаєте, чого бояться маленькі? Адже Гітлер був маленьким, Наполеон і Сталін — теж. У них комплекс неповноцінності! У Росії, в принципі, два карлики. Але той, інший, здебільшого танцює. Знаєте, чого найбільше боїться Путін? Він знає, що в Україні його ніхто не боїться. Ось це його найбільший кошмар. Він володіє інформацією, що тут його всі посилають… далеко. Тому й залякує різні народи.
