Продовжуючи аналіз діяльності Мінкультури, відповідно до Звіту Рахункової Палати «Про результати аудиту ефективності використання коштів державного бюджету, виділених Міністерству культури України на збереження історико-культурної спадщини в заповідниках, здійснення заходів з охорони, паспортизації, інвентаризації та реставрації пам’яток культурної спадщини», переходимо до питання про стан збереження, обліку й використання предметів музейного фонду заповідників. (Попередні матеріали дивіться тут: частина I і частина II)
Збереження й державна підтримка Музейного фонду України — це основний напрямок національної музейної політики, відповідно до Закону України «Про музеї та музейну справу». Лише шість національних заповідників (Києво-Печерський, “Софія Київська”, “Хортиця”, “Давній Галич”, “Переяслав”, «Замки Тернопілля») включені до Переліку музеїв, у яких зберігаються музейні колекції й музейні предмети, які є державною власністю й належать до державної частини Музейного фонду України. При цьому норми Закону «Про музеї та музейну справу» поширюються на всі види музеїв, у тому числі й на заповідники — у частині їх музеєфікації, обліку, зберігання й використання, охорони, консервації, реставрації музейних предметів, музейних колекцій і предметів музейного значення. Отже, нинішній Перелік музеїв, до якого не внесена більшість заповідників, суперечить законодавству й потребує врегулювання.
Крім того, Мінкультури, всупереч вимогам Положення про Музейний фонд України, за п’ять років не розробило й не затвердило інструкції з обліку, зберігання й використання музейних предметів. Як наслідок, заповідники до цього часу використовують у своїй роботі “Инструкцию по учету и хранению музейних ценностей, находящихся в государственных музеях СССР”, утвержденную приказом Минкультуры СРСР от 17.07.1985 № 290, розроблену ще за радянських часів і на сьогодні, безумовно, застарілу.
Протягом 2014 і 2015 років через безконтрольність Мінкультури керівництво заповідників, всупереч вимогам Закону «Про музеї та музейну справу», не вирішує питання про створення належних умов зберігання предметів музейного значення. Аудит засвідчив, що приміщення фондосховищ здебільшого не відповідають вимогам законодавства. Наприклад, мають незадовільний технічний стан і потребують ремонту фондосховища національних заповідників Києво-Печерського, “Переяслав”, “Поле Берестецької битви”, “Качанівка”. Як наслідок, умови зберігання музейних предметів у таких приміщеннях є незадовільними, а в державних заповідниках у м. Белзі й у Кременецько-Почаївському фондосховищі взагалі відсутні.
Також не забезпечується потреба в оснащенні заповідників сучасними системами вентиляції й кондиціювання повітря, автономними системами аварійного освітлення. Не дотримується, порушуючи вимоги законодавства, температурно-вологісний режим збереження музейних предметів. Температура повітря протягом року, як правило, коливається влітку від 20 до 270 С при нормативі 17 – 190 С, а взимку опускається до -10 С, що є грубим порушенням і може призвести до руйнації експонатів і їх втрати для суспільства. Крім того, порушуючи законодавство, фондосховища частини заповідників не забезпечені сигналізацією, гратами на вікнах й укріпленими дверми.
Перелічені фактори негативно впливають на стан збереження музейних колекцій. У результаті кількість предметів музейного фонду, які руйнуються, становить понад 17 тисяч одиниць, а 66,1 тис. музейних предметів потребує реставрації. Найбільше таких предметів у заповідниках “Переяслав” і Києво-Печерському. У 2014 році було відреставрованого лише 300 предметів, тобто лише 0,5 % від запланованого! Такі темпи реставрації створюють ризики втрати предметів музейного фонду, який зберігається в заповідниках.
Через відсутність ефективних управлінських рішень Мінкультури звіряння наявності предметів державної частини Музейного фонду України з фондово-обліковою документацію, що є однією з форм контролю за збереженням предметів основного музейного фонду, не завершене. За 11 років (з 2003 по 2014 роки) повне звіряння наявності предметів державної частини Музейного фонду України з фондово-обліковою документацією проведено лише в 16-ти заповідниках. Станом на лютий 2013 р. рекордним були необліковані музейні колекції в національному заповіднику «Софія Київська», які зберігались у філії музею «Судакська Фортеця» в Криму. Їх кількість становила 12 тисяч одиниць збереження. Звірка наявності, атрибуція і взяття на державний облік музейних колекцій в «Судакській Фортеці» не проводилися з 1963 року. Така робота була проведена в 2013 р. і завершена на початку 2014 р. науковими співробітниками заповідника. Під час проведення інвентаризації була виявлена нестача шістьох унікальних археологічних колекцій. Як з’ясувалося, більша частина цих колекцій знаходиться на території Російської Федерації, у Державному Ермітажі (м. Санкт-Петербург). По факту зникнення археологічних колекцій заповідника проти адміністрації заповідника порушено кримінальну справу № 1201400100008374. Відповідними наказами Мінкультури й Мінрегіонбуду (до 2011 року) затверджені результати звірянь десяти заповідників. Результати звірянь шести заповідників протягом трьох років наказами не затверджені, що свідчить про неналежне виконання покладених на Мінкультури повноважень у сфері збереження культурної спадщини.
На сьогодні в Україні неможливо визначити вартість усіх втрачених музейних предметів, бо предмети музейного фонду взяті на облік лише в кількісному вираженні за групами зберігання. Як наслідок, наявні музейні колекції й музейні предмети основного музейного фонду в кількості 606,0 тис. одиниць зберігання (5 % від загальної кількості), згідно з даними бухгалтерського обліку, не обліковуються й у фінансовій звітності не відображаються.
Облік експонатів Музейного фонду в Україні здійснюється неефективно. Використовуються програми фактично російського походження, які не кореспондуються між собою і технічно несумісні. Мінкультури це питання ніколи не вирішувало системно, не ставило його на порядок денний, і, як наслідок, у музейній сфері є велика проблема з інвентаризацією всіх фондових колекцій і їх державним обліком та захистом. Через злочинну бездіяльність Мінкультури так і не створені система державного обліку, каталоги музеїв і заповідників України. Таким чином, більшість експонатів Музейного фонду України не проінвентаризовано, не каталогізовано з належною фотофіксацією, тому музейні предмети стають об’єктами кримінального ринку культурних цінностей.
В Україні відсутній перелік титульних предметів Музейного фонду й музейних колекцій, у тому числі й тих, які не підлягають вивезенню за кордон. Як результат, розбите мозаїчне зображення ХІІ ст. із колекції національного заповідника «Софія Київська» під час перевезення його на експонування до Німеччини у 2008 р.
Ця композиція є частиною колекції безцінних Михайлівських мозаїк, врятованих реставраторами в 30-і роки ХХ століття, після знищення Михайлівського Золотоверхого собору. По факту пошкодження мозаїк Михайлівського Золотоверхого собору проти адміністрації заповідника порушено кримінальну справу № 12015100100002814.
На сьогодні повністю відсутній єдиний музейний простір, міжмузейні проекти, методики оформлення експозицій та їх змістовного наповнення, яке не змінювалось із 80-х років ХХ ст., тобто ще з радянсько-комуністичних часів! У сфері діяльності музеїв відсутні поняття музейного й туристичного продукту, тематичного сувеніру, інформаційних кіосків і віртуальних турів. Невідомою для суспільства є як державна, так і недержавна частина музейного фонду. Музеї України, які своїми унікальними колекціями знані у всьому світі, навіть не прагнуть до створення великих міжнародних проектів, без яких представлення української історії й культури у світі неможливе. Потреби в переекспозціях, у обладнані, у залученні громади до участі в музейних проектах, системна робота з дітьми й молоддю – ось далеко не повний перелік проблем і викликів для Мінкультури на музейній ниві.
А якою є ситуація з музейним фондом в країні загалом? Відсутня стратегія розвитку, розуміння й управління ситуацією Мінкультури, яке, окрім усього, іще й розробило злочинну Концепцію змін до Закону України «Про музеї та музейну справу». Найбільш кричущим є розділ Концепції, який надає можливість музеям продавати свої експонати, щоб «якісно оновити свої фонди». Слід зрозуміти, що, на відміну від багатьох іноземних музеїв, наші є не власниками, а лише утримувачами експонатів. Власниками ж є громадяни України, а всі ці експонати були виготовлені або набуті зусиллями чи коштом минулих поколінь громадян. То як же це можливо, щоб музеї чи Мінкультури мали право продажу експонатів з державного музейного фонду? Ця норма може відкрити справжній клондайк для державних зловживань, її ніколи не сприйме суспільство. У цій Концепції взагалі не згадується про використання людського потенціалу музеїв. Але ідеї — це найцінніше, що зараз є у світі, і те, що завжди приносить найбільші гроші. Було б краще дозволити музеям вільно використовувати всі їхні ресурси для оптимізації надходжень, а не дозволяти їм продавати те, що вони мають берегти.
Таким чином, сьогодні є всі підстави говорити про глибоку кадрову кризу на рівні вищої й середньої ланки менеджерів у сфері музеїв і заповідників України. Повністю відсутня кадрова політика, немає чітких критеріїв формування персоналу на конкурсних засадах. І, як результат, немає спадкоємності, але є неефективне використання досвіду, знань, умінь попередніх поколінь. Це вже призвело до приходу у сферу управління музеїв некомпетентних, випадкових осіб з потужною корупційною мотивацією.
Іван Правдін, “Вектор ньюз”
