«Я вважаю, що фільми повинні викликати у глядачів емоції. Видовище нічого не означає, якщо глядачі не співпереживають героям. У кожній історії повинен бути гуманізм, емоції і розвиток характерів, а також гумор. І все це повинно бути представлено так, щоб не видавати заздалегідь всю задумку авторів», – каже режисер нової «Книги джунглів» Джон Фавро.
Емоції, що в решті решт викликає фільм, – подив, розгубленість та розчарування. Якщо задумка й справді була такою, зрозуміло, чому її не видали заздалегідь. Єдиним персонажем, що залишився живим і зрозумілим, чий характер отримав розвиток і за чиїми метаморфозами було цікаво спостерігати, став ведмідь. З історії решти персонажів автори чомусь викинули головне.
«Ми з повагою поставилися до твору Кіплінга з його майже міфічними історіями, додавши у фільм більше напруги, – розповідає режисер. – Але ми також залишили місце для найбільш знакових сцен з мультфільму 67-ого року і спробували зберегти найчарівніші моменти звідти».
Мабуть, творцю картини важко бути об’єктивним. Всі, хто виріс на книзі, пам’ятають, що Багіра народилася (чи народився, як в оригінальній версії) в неволі. Вона втекла в джунглі вже дорослою, знайшла там свій дім, але знала й інше життя. Це те, що зробило характер кішки. І те, що врешті зблизило її з людською дитиною. Без цієї історії персонажа немає. Незрозуміло, чому Багіра рятує хлопця, навчає його.
Невмотивовані вчинки персонажів складаються в одну безглузду картинку без логіки. Здється, класичний анімаційний фільм Disney, без «незвичайних фотореалістичних тварин» та сучасних спецефектів все одно виграє. Бо «найчарівніші моменти» з нього взяли, а про логіку і розвиток забули.
Доречі про спецефекти. Всі тварини, крім, мабуть, жаби та вовченят, виглядають як творіння п’яного таксидерміста. Жахливе штучне хутро та незграбна пластика зводять нанівець благі наміри режисера. Мабуть, краще було б почекати ще трохи, поки новітні технології зможуть передати рухи тигра та пантери, не перетворюючи їх на опудал-інвалідів.
Новачок Ніл Сетхі, що грає єдину людину в фільмі – самого Мауглі, впорався з роллю чудово. Але красиві джунглі, правильний хлопчик та потішний ведмідь – замало для хорошого фільму.
«Книга джунглів» – це універсальна історія про дорослішання, яка близька і зрозуміла кожному, – вважає продюсер Брігхем Тейлор. – Уолт розповів її, використовуючи традиційну мальовану анімацію, а тепер з новими технологіями ми можемо оживити цих персонажів, зробити їх фотореалістичними і перенести в джунглі справжнього хлопчика. Ми не змогли встояти перед можливістю нової екранізації, використовуючи сучасні спецефекти».
Той випадок, коли краще б встояли. Бо «Книгу джунглів» поки що краще читати, ніж дивитись.
Марина БРИЛЬ
