Чи не вперше за багато століть Європа зіткнулася з необхідністю якось реагувати на правові факти, які вже сталися. Йдеться про той самий референдум у Нідерландах 6 квітня, що нівелював ратифікацію Угоди про Асоціацію України з ЄС, яку здійснив голландський парламент у 2015 році. Як недивно, але здається сьогодні про цей референдум будь-яка київська бабуся розповість рівно в два рази більше, аніж будь-який середньостатистичний європейський житель. Втім, останнє – не дивина, адже Україна і політика – це вже майже синоніми. А вже коли з телевізорів на всі лади кричать «Ганьба Президенту», «Фіаско Європи», «Нас не подолати!», «Ми будемо там, незважаючи ні на що!», то експертом мимоволі стане кожен. Зовсім інша справа, що політика і громадянське суспільство, протидія того самого суспільства владі – ось це для нас є дивиною. На відміну від тих самих Нідерландів. Де прем’єр, одразу ж, тільки-но були озвучені результати екзит-полів (таке відчуття, що офіційних результатів там ніхто й не чекає – вони мало чим відрізнятимуться від вже заявлених цифр), чітко говорить про те, що воля народу почута, і рішення уряду буде таким, щоб жодним чином не образити нікого.
Що ж, Україна і справді програла свій голландський бій. Не допомогли ані флешмоби, ані самовіддані зусилля волонтерів, ані останні потуги Міністерства закордонних справ України. Але аж ніяк не програна вся європейська кампанія – Угода про Асоціацію з ЄС продовжує діяти і далі, щоб там не вирішив голландський уряд за підсумками голосування в своїй країні. А про це чомусь забувають і наші вороги, і друзі.
Власне, саме про це і була наша розмова з Олександром Купчишиним, відомим дипломатом, Надзвичайним і Повноважним Послом в Королівстві Нідерланди в 2005-2008 роках, а нині – віце-президентом Української асоціації зовнішньої політики та президентом українського відділення Асоціації міжнародного права.
Олександр Михайлович детально розповів про те, що з точки зору міжнародного права, найгірше, що може очікувати на Україну після цього референдуму – це вихід Нідерландів (як сторони договору) з Угоди. Але їм це не потрібно – іміджеві втрати самих голландців будуть незрівнянно вище від таких для України (яка буде продовжувати перебувати в політичних і економічних відносинах з рештою 27 країнами ЄС). Адже не варто забувати і про такий нюанс, що саме Нідерланди сьогодні головують в Євросоюзі. А тут такий політичний конфуз…
Скажемо відверто, дуже невчасно пройшов цей референдум для Голландії. Але що зроблено – то зроблено, тепер європейські політики будуть шукати нові політичні лазівки, які допоможуть задовольнити інтереси України, Голландії і ЄС в цілому.
Але ще більш прикро те, що сумніви в «європейськості» України зародилися і розцвіли буйним цвітом (нехай і за допомогою Росії – від цього факту нікуди не дітися, аж надто схожі були гасла «супротивників» України і меседжі від ЗМІ нашого недружнього і вельми агресивного сусіди) саме в серцях тих людей, які всього лише 10 років тому готові були “внести” нас до Європи тільки за те, що ми полюбили помаранчевий колір. Тоді, у 2006 році українці своєю поведінкою розтоптали помаранчевий символ Голландії. Сьогодні, у 2016 році – жителі Нідерландів розтоптали європейський символ України.
Ну що ж, принаймні, відтепер – ми квити.
А що стосується нашої ходи в Європу, то тут все добре. Не стануть голландці нам заважати. Менталітет не той.
Сергій Козлов, «Вектор ньюз»
