Якось в Москві мені розповіли, що в будь-який великий або середній федеральний проект спочатку (негласно, звичайно) закладається від 5 до 10 відсотків «маржі», яку допустимо вкрасти. Міркують при цьому просто й розсудливо — все одно поцуплять…
Якщо учасники проекту виходять за ці «рамки», їм можуть погрозити пальчиком (наприклад, через Олексія Піманова і його загадкову програму «Людина і закон») або навіть показово засудити. Випадків таких багато й вони регулярно з’являються в російських інформаційних зведеннях боротьби з корупцією.
І, мушу сказати, що така політика досить дієва. У мене сформувалася чітке враження, що в Росії боротьба з корупцією просувається на порядок краще, ніж в Україні. У всякому разі, губернаторів та інших «васильєвих» у нас не садять. (Інше питання, що їх потім випускають.)
Наша боротьба з корупцією має й буде мати судово-«колядкову» форму. І так буде тривати до тих пір, поки українські «колядки» не закують у «китайські колодки».
У Стародавньому Китаї ці тортури (по суті, майже необмежена за тривалістю страта) називалася Лі-цзя. Пристрій для неї представляв собою шийну колодку, яка прикріплювалася поверх пов’язаних клітинкою бамбукових або дерев’яних жердин на висоті приблизно 2 метрів. Засудженого поміщали в клітку, а під ноги підкладали цеглини або пластини черепиці, щоб потім їх поступово прибирати. Кат прибирав цеглини, і людина зависала з шиєю, затиснутою колодкою, яка починала душити. Тривати так могло місяцями, поки не прибиралися всі підставки…
Погодьтеся, дуже зручна штука. Тільки в Україні я б запропонував робити навпаки. «Наколядував» ти, наприклад, на мільйонів п’ять зовсім не умовних у нашому житті одиниць. І стоїш голий-босий (навіть без панамки) в центрі Майдану Незалежності (там же постійно кричать про «бандитів – у тюрми!»). І стоїть він, бідолаха, на асфальті при всьому чесному і не дуже народі. Повернув мільйон — поклали одну підставку. Повернув другий — наступну. І так до тих пір, поки офіційна делегація Панами не приїде в Україну кредит випрошувати…
У Стародавньому Китаї був спосіб уникнути цього — за великий… хабар. Коштувало це «задоволення» приблизно 10 тисяч нинішніх доларів. Тюремник міг дати злочинцеві, який чекає смерті в ямі, ніж або навіть отруту. Погодьтеся, є в цьому щось милосердне.
З тих пір Китай став Китайською Народною Республікою. І з моменту заснування в її історії було багато різних моментів, пов’язаних зі смертною карою. Милосердних і не дуже. Вчора, наприклад, Пекін офіційно оприлюднив прейскурант державних послуг по офіційному оформленню страти для корупціонерів.
Ціна питання — 3 млн юанів або 463 тисячі доларів США. Держслужбовцям, винним в перевищенні цієї «маржі», буде винесений смертний вирок із негайним виконанням. Документ був оприлюднений Верховним народним судом і Верховною народною прокуратурою КНР.
Суд може виносити смертний вирок із дворічним відтермінуванням за наявності пом’якшувальних обставин, йдеться в документі. На практиці суди виявляють поблажливість до тих засуджених, які активно співпрацюють зі слідством.
У тих випадках, коли смертна кара вважається надзвичайно жорстоким покаранням, підсудні можуть отримати довічне ув’язнення без права скорочення терміну відбування покарання або умовно-дострокового звільнення.
У документі також визначені розміри нелегальних доходів корупціонерів для призначення кримінальних покарань: в значному розмірі — до 30 тисяч юанів, у великому розмірі — від 200 тисяч до тих самих «порогових» 3 млн юанів, в особливо великому розмірі — від 3 млн юанів.
Відповідно до документа, судові органи Китаю також посилять покарання за хабарництво у вигляді штрафу. Для цього затверджено рівень штрафів, який набагато вищий, ніж за інші види злочинів, а також передбачена конфіскація всіх грошових коштів або іншого майна, здобутого злочинним шляхом.
Погодьтеся, все просто й дохідливо пояснено. У Китаї завжди все дохідливо пояснювали. Правда, не до всіх доходило…
Із 2000 року в Китаї за корупцію було розстріляно 10 тисяч чиновників. А за 30 років боротьби з корупцією до кримінальної відповідальності за хабарництво притягнуто близько мільйона співробітників партійно-державного апарату. Мільйона!
І, думаю, мало, хто з них говорив про політичне переслідування з боку «попередньої злочинної влади».
Якось в інтерв’ю Надзвичайний і Повноважний Посол Китаю в Україні Чжан Сіюнь на моє запитання, чи зменшився у зв’язку з цим рівень корупції, відповів просто:
Я не втримався й поставив іще одне питання, яке дуже цікавило мене, — про фактично узаконену олігархізацію: «Компартія Китаю — дивовижна партія ще й тому, що у вас позитивно вирішене питання, що ваші мільйонери-капіталісти можуть вступати до неї. Платити партвнески й бути в правлячій еліті країни. Є якась статистика, скільки ваших олігархів стали комуністами? Чи є взагалі олігархи в Китаї?».
Чжан Сіюнь відповів так:
По-друге, так, є багаті люди, не менш багаті, ніж в інших країнах. Але їх не можна назвати олігархами, оскільки у них немає ані якогось особливого впливу в суспільстві, ані можливості бути, наприклад, монополістами в конкретних галузях народного господарства.
І взагалі, коли людину приймають у партію, не має значення, багата вона чи бідна, критерієм є моральні якості, а не товщина гаманця».
В Україні, на жаль, усе по-іншому. І це пояснює якщо не все, то багато чого. А тому, поки українських колядників (на всіх рівнях) НЕ закують у китайські колодки, толку не буде.
Розстрілювати не треба. Бо ж до Європи рухаємося. Хоча, думаю, у китайському спецфургоні (Jinguan Auto), у яких зараз переважно й відбуваються страти в Китаї, наш антикорупційний рух до Європи значно б прискорився…
Костянтин НІКОЛАЄВ
