Прес-секретар у Росії – він як поет – більше, ніж прес-секретар…
Ось, здавалося б, звичайний собі Дмитро Пєсков – звичайний прес-секретар звичайного президента Росії, зобов’язаний у силу своєї посади коментувати слова й дії згаданого президента. Та ж ні.
«Обговорення пошуку точок росту російської економіки й питання оптимізації бюджетних витрат тривають, і чітко сформульованої позиції в цій сфері поки немає». Так Пєсков прокоментував повідомлення ЗМІ про пропозиції Мінекономрозвитку обмежити зростання зарплат на час труднощів у економіці.
Здавалося б, яке діло прес-секретареві президента РФ до «точок росту російської економіки»? Хлопці, ідіть у Мінекономрозвитку й там запитуйте міністра або, у найгіршому разі, у його прес-секретаря, що там з їхніми пропозиціями про обмеження зарплат… Але Пєскову, як Пастернаку, у всьому хочеться дійти до самої суті. Тому Пєскова знають усі, а прес-секретаря Мінекономрозвитку – ніхто. Пєсков уже став окремою політичною фігурою й, як мені здається, набагато більш впливовою, ніж окремі міністри.
Втім, очевидно, на це є спеціальне замовлення. Зараз на роль свого Пєскова – але в зовнішній політиці Росії – пробується офіційний представник її МЗС Марія Захарова. 40 років. Любить епатувати. Характер – не стійкий і не нордичний. Володіє мовою. Китайською. Крім канонічної англійської. Ну, і російською, природно.
І цією самою російською мовою вона любить (із приводу й без оного) потеревенити: про геополітику, про роль Росії в ній і частинах окремо взятих країн, які ніякого відношення до Росії не мають.
Наприклад, недавно вона «потеревенила» про Туреччину.
«Таке враження, що він [уряд Туреччини] хоче відновити якусь колишню міць Османської імперії. Принаймні, усі компоненти його сучасної політики складаються саме в таку картину. Чим завершилася Османська імперія, ми всі знаємо», – сказала Захарова в інтерв’ю «Ізвєстіям», опублікованому в середу, 4 травня.
Вона відзначила, що Росія всіма способами намагалася врегулювати за столом переговорів розбіжності з Анкарою, однак усе впирається в нинішню владу Туреччини, яку Москва «терпіла дуже довго». «Який трек не візьми – Крим, Сирія, біженці, тероризм, національне питання і так далі, – скрізь ми бачимо абсолютно деструктивну роль турецького керівництва», – констатувала вона.
При цьому Захарова висловила думку, що на зміну позиції Анкари найближчим часом розраховувати не варто, бо влада Туреччини «нагнітає ситуацію». Але Москва, за її словами, налаштована конструктивно. «Ми не ідеальні, але ми готові працювати й працюємо з тим, що викликає заклопотаність міжнародного співтовариства. Ми пояснюємо нашу позицію. Ми використовуємо для цього всі законні методи», – підсумувала представник МЗС.
Про «законність» російських методів у небі Туреччини, звичайно, можна говорити багато й з не меншим захватом, ніж про це говорить Захарова, але навіщо?
Про дивацтва пані Захаровій, у тому числі й під час її призначення, не говорив хіба що ледачий. Навіть у дипломатичних колах Росії, довідавшись, що саме вона замінить Олександра Лукашевича, знизували плечима…
Втім, її «господарю» – міністру закордонних справ РФ Сергієві Лаврову, який по-панськи дозволяє собі приїжджати в джинсах на офіційні візити в інші країни, – мабуть, саме такий глашатай і потрібний.
Ось лише кілька висловлювань Захарової, які, м’яко кажучи, здивували не тільки світову дипломатичну громадськість, але й просто нормальних людей.
«Чи блокує Facebook аккаунти за використання слів «кацап», «ватник», «москаль» і «Маккейн»? — запитувала Захарова на своїй сторінці в соціальній мережі.
«Ви про Європу подумали? Як же їм тепер своїм виробникам пояснювати, навіщо апельсинки згодували поросятам, яких теж згодували не за планом? Хоча Європу, як це дипломатичніше сказати, Штати давно поважають і не вважають за можливе турбувати зайвими церемоніями», – звернулася Захарова 3 березня 2015 року зі своєї сторінки в Facebook до Барака Обами.
«Цікаво, як зараз у Пентагоні перекладають і аналізують слова Путіна, що потрібно чи не потрібно мати в Сирії військову базу – це бабуся надвоє сказала (смайлик). Шкода хлопців, не подужати їм цього. Ну хіба що бабусю почнуть шукати)))))», – розвеселила шанувальників своєї сторінки Захарова 17 грудня, після великої прес-конференції Володимира Путіна.
«Після того як Кондоліза Райс послала українців у Ліберію, щоб раділи тому, що в них є, мене важко було чимсь здивувати. Але, між іншим, ось це американське протеже (мається на увазі Саакашвілі) «на лабутенах і в… штанах» має амбіційні політичні плани на Україні», – знову вибухнула гостротами в американській соціальній мережі дипломат.
«Дайте мені сказати. Інакше ви зараз справді почуєте, що таке російські “Гради”», – заявила під оплески Захарова в програмі «Недільний вечір з Володимиром Соловйовим» 7 червня 2015 року, роздратована спробами опонента перебити її.
«Я хотіла відповістити на запитання «На що розраховував Захід, коли вводив ці санкційні списки?» Я вам хочу сказати, вони розраховували на одне: що ми приповземо до них із проханням «Давайте, якось відіграємо…», але вони увесь час забувають те саме: повзти нам історично заважають крила», – заявила вона на «Недільному вечорі з Володимиром Соловйовим» 31 травня 2015 року.
Марія – метафорична, це треба визнати. І раз уже ми почали з того, що прес-секретар у Росії – як поет, то й закінчимо поетичними рядками Захарової з її відомої віршованої відповіді Дмитру Бикову. Він, нагадаю, надихнувшись ідеєю Сергія Лаврова та Сергія Шойгу про створення Народної футбольної ліги, яка допоможе, у тому числі, «витягти мужиків з гаражів», написав наступне:
«Сдержать эмоций не могу
И от восторга холодею:
Нашел Лавров, открыл Шойгу
Национальную идею!
Она бразильской не хужей.
Играй, народ, ногами двигай!
Достанем всех из гаражей
И соблазним футбольной лигой.
Отнять грозятся мундиаль
(Отнять не смогут, но грозятся) –
А мы готовы, нам не жаль,
Никто не будет угрызаться.
Мы хорошо защищены
От ваших санкций нездоровых
И проведем внутри страны
Чемпионат команд дворовых.
Так повернулось колесо:
Побыв гламурными для вида –
Айда во двор! Дворово всё:
Война, культура, спикер МИДа.
Лавров и вместе с ним Шойгу –
Два короля козырной масти,
И я бы внешнему врагу
Пособолезновал отчасти.
Все обозначилось давно.
Отброшен лоск, уже не годный.
Пришло народное кино,
Народный спорт и вождь народный.
Ушло бабло, похерен труд,
В эфире вой, в бюджете голо.
Эпоху нашу назовут
Порой дворового футбола».
Марія Захарова відповіла наступним:
«Дворовый стиль был задан вами.
“А мы? Ничем мы не блестим”.
Лишь для удобства пониманья
Мы на дворовом говорим.
Кому нужны изыски Гессе?
Ведь не с кем в бисер нам играть.
Теперь для санитаров леса
Мы стали вирши сочинять.
Из блогов их мы почерпнули
Расходных слов немало, и
Мы жизнь в руду из слов вдохнули,
Себе сказав заветно “жги!”
Услышав слов знакомых звук,
Слетелись все, кто только мог,
И влипла стайка злобных мух
В наш лингвистический урок.
Что ж… Эту чудную картину
Мы наблюдаем каждый день.
Вам дела нет до сути мира,
А стиль вам обсуждать не лень.
Заумный стиль для вас не нужен –
Им говорим с народом мы.
Для вас готов дворовый фьюжн,
Не напрягающий умы».
На цьому хотілося б поставити три крапки в «дипломатично-дворовому фьюжені» Марії Захарової. Крапку в її історії «крилах із градами» ставити явно зарано…
“Вектор Ньюз” поцікавився думкою віце-президента Української асоціації зовнішньої політики й президента українського відділення Асоціації міжнародного права Олександра Купчишина з приводу “дипломатисно-дворових” пасажів пані Захарової.
На його думку, “вона є офіційним представником МЗС Росії. Тому зараховувати її до розряду “звичайних чиновників” навряд чи справедливо, її статус все-таки набагато вищий.
Відповідно до міжнародної практики, у цьому статусі вона вповноважена робити будь-які заяви й коментарі з питань зовнішньої політики від імені керівництва своєї країни. Якби Захарова озвучувала офіційну позицію РФ лише на прес-конференціях і брифінгах для журналістів, як це робиться в цивілізованих країнах, її роль як формального комунікатора не викликала б питань.
Однак з подачі своїх господарів Захарова обрала спосіб спілкування з громадськістю переважно через Facebook, розмиваючи, таким чином, межі між офіційною позицією влади та власним баченням зовнішньополітичних проблем. Звідси тверда емоційність коментарів, образлива різкість висловлювань на адресу керівництва України та її західних партнерів, відкрита зневага до правил дипломатичного етикету.
Загалом, як уявляється, кремлівським кураторам пощастило створити із Захарової своєрідний додатковий інструмент ведення “гібридної війни” проти України та її союзників. Антиукраїнські заяви вищого російського керівництва “гармонійно” поєднуються з провокаційними бульварними пасажами Захарової в соціальних мережах”.
Костянтин НІКОЛАЄВ
