Спроба відразу ж після феєричної перемоги на «Євробаченні» Джамали поцікавитись, як реагують на цю подію популярні російські Інтернет-ресурси, приголомшила своїми результатами. Відсутність поздоровлень від Кобзона, Газманова, Валерії та інших «кремлівських солов’їв» не здивувала. Вразило інше. Майже всіх «незалежних» російських журналістів і блогерів ніби заціпило. Побоюючись наразитися на критику з боку влади, вони уникали не тільки «несанкціонованих» коментарів тріумфального виступу української співачки кримськотатарського походження, але й самого повідомлення про перемогу Джамали! На цьому фоні хизування з приводу й насправді вдалої участі у конкурсі представника Росії Сергія Лазарєва, виглядало неприродно.
Лише після ранкових коментарів наближених до Кремля офіційних осіб та ймовірних інструкцій звідти, російські центральні та регіональні ЗМІ вийшли із затяжного інформаційного ступору і їх нарешті «прорвало». Як і очікувалось, вони густо зарясніли образливими висловлюваннями не лише на адресу Джамали та України, але й щодо організаторів «Євробачення». Зі слів «акул пера» сусідньої держави, російський представник став жертвою нової і недосконалої системи підрахунків голосів, а Європа під тиском США піддалася зайвій політизації. В Росії забули, як перемога на «Євробаченні» 2008 року уродженця Карачаєво-Черкесії, народного артиста Кабардино-Балкарії, заслуженого артиста Чечні та Інгушетії Діми Білана сприймалась ледве не як епохальна подія у житті багатонаціональної Росії. Перевершили галерею людиноненависницьких висловлювань відомі російські «музикознавці» – віце-прем’єр-міністр Дмитро Рогозін та спікер МЗС РФ Марія Захарова, котрі у черговий раз продемонстрували свій печерний рівень світосприйняття.
Немає нічого несподіваного у тому, що російські і українські члени професійного журі обмінялися нульовими оцінками виступів на конкурсі «Євробачення» представників своїх країн. Дивним було б навпаки.
Схожими, виявилися також результати підрахунку глядацьких симпатій. Попри шалений антиукраїнський пропагандистський тиск, пересічні росіяни поставили співачку під українським прапором Джамалу на високе на третє місце, віддавши їй 10 балів голосів, що виглядало як протест проти офіційної позиції влади. Безумовно, серед тих, хто проголосував за неї було чимало глядачів, чия думка співпала з оцінкою професійного журі конкурсу, яке відзначило неперевершені музикальні якості пісні та високу майстерність виконання. Звичайно, значною була кількість тих, хто голосував серцем – етнічних українців, яких ще з давніх часів доля занесла до безмежних просторів Росії та кримських татар, котрі залишились в Криму і змушені були прийняти російське громадянство. Однак, чималу частку склали й звичайнісінькі жителі російської глибинки, яким набридло чути від Путіна та генералів його «інформаційно-пропагандистських військ» байки про «світову змову США і Європи проти Росії», «київську хунту», «кровожерливих жидо-бандерівців» тощо.
Така підтримка Джамали в Росії змушує задуматись, наскільки ж тоді відповідають дійсності результати соціологічних досліджень, які на замовлення Кремля регулярно проводяться в Росії. Якщо вірити російському «Левада-Центру», неприязнь росіян до українців має зберігати тенденцію до неухильного зростання – у вересні 2015 року до України ставилось позитивно лише 33% росіян, а у березні 2016 року їх число вже нібито скоротилося до 27%. А тут раптом підтримка росіянами Джамали з характерною піснею «1944» та ще й напередодні 18 травня, яке щорічно відзначається кримськими татарами як День депортації. Тут є над чим замислитись і що скорегувати авторам замовних соціологічних досліджень.
Українці ж, віддавши росіянину Сергію Лазареву максимальну кількість балів – 12, виявились більш послідовними. Ця цифра не суперечить результатам опитування, проведеного Київським міжнародним інститутом соціології, які свідчать, що число українців, котрі негативно ставляться до Росії, починає скорочуватись – у вересні 2015 року їх налічувалось 36%, а у березні 2016 – 34%. Бо наші співвітчизники вже давно не ідентифікують росіян з Кремлем і Путіним, популярна пісня про якого стала народною і продовжує тріумфально лунати на стадіонах і площах міст України.
Чомусь пригадалось, що чеченці, інгуші, балкарці та карачаївці у 1943-1944 роках також розділили трагічну долю кримських татар, переживши страхіття депортації з рідних земель. Щоправда, про це у путінський Росії зараз воліють не згадувати, не те щоб складати пісні у пам’ять про загиблих. Ось вам ще один переконливий доказ того, що Україна таки й дійсно не Росія…
Борис Дніпров
