Днями сепаратистські, російські й інші інформаційні агентства розтиражували сенсаційну новину, що Олександр Захарченко своїм «указом» від 1 червня 2016 року №153 заборонив Ринату Ахметову й ще 48 колишнім активістам «Партії регіонів» в’їзд на територію самопроголошеної республіки. «Указ» із прикладеним до нього «санкційним списком» був оприлюднений на «офіційному сайті Глави ДНР». У перелік «закритників» потрапили екс-міністри, народні депутати України, великі бізнесмени, керівники Генеральної прокуратури України й правоохоронних органів, колишні лідери організованих злочинних угруповань Бахтеєва, Близнюк, Богатирьова, Бойко, Гайдук, Васильєв, Захарченко, Іванющенко, брати Клюєви, Клименко, Колесников, Курченко, Лук’янченко, Медведько, Могильов, Прутник, Пшонка, Тарута, Тулуб, Юрушев й інші відомі на Донбасі люди. Не вистачає хіба що Януковича із «Сашком-стоматологом», втікачів Азарова з Арбузовим, а також Льовочкіна, Новинського й старого партнера Олександра Захарченка по бізнесу, багаторічного помічника президента ФК «Шахтар» Рината Ахметова — Сергія Кия. Однак незабаром від несекретного «Указу» на сайті «Глави ДНР» залишилася лише одна назва. Його текст разом із додатком зник, тому в Інтернет-просторі гуляє тільки його журналістська копія.
Настільки вільне поводження з нормативно-правовими актами ще раз доводить, що самозвані ватажки «ДНР» не мають наміру дотримуватися норм ними ж розробленого законодавства. Задекларовані в так званому законі «Про спеціальні заходи захисту інтересів Донецької народної республіки (санкції)» принципи законності, гласності, а також обґрунтованості, об’єктивності й ефективності застосування санкцій безцеремонно розтоптані. Тепер, після вилучення оприлюдненої електронної версії документа, процедура внесення до нього будь-яких змін і коректив набагато спрощена.
Допоки ватажок «ДНР» особисто не підтвердив дійсність свого «Указу», зберігалися ілюзії, що це всього лише примітивний кремлівський фейк, укинутий в інформаційний простір з метою з’ясування точки зору маріонеткового керівництва ДНР на перспективу їхнього подальшого співробітництва з Ринатом Ахметовим й іншими екс-керівниками Донбасу. На це вказувала кричуща неохайність, виявлена при підготовці прикладеного до «Указу» списку «закритників». Так найчастіше навмисне вчиняють досвідчені аноніми, щоб приховати своє авторство. Грубі стилістичні й граматичні помилки відсутні хіба що в першій графі додатка, яка носить назву «Номер по порядку», оскільки там фігурують винятково цифри. В іншому ж тексті їх удосталь. Наприклад, прізвища розміщені безсистемно, а не за абеткою, як це робиться в офіційних документах; у графі «Дата й місце народження» у восьми фігурантів списку вказана тільки дата; у дев’яти в графі «Ім’я, прізвище» вказане також по батькові; датою народження Олега Мкртчяна «по-азарівськи» значиться «7 вересня» замість «7 сентября»; загальноприйняту для такого роду нормативно-правових актів інформацію про громадянство або підданство «закритника» автори взагалі не передбачили.
Сумніви розвіяв сам очільник «ДНР». Виступаючи 5 червня 2016 року перед місцевими журналістами міліціонер-недоучка Олександр Захарченко не тільки підтвердив автентичність підписаного ним безграмотного документа, але й назвав мотиви свого рішення. Якими вони є насправді, політичними чи економічними, покаже час. Втім, визнання ватажком «ДНР» реальності «Указу» дозволяє проаналізувати зміст самого документа й висунути версії з приводу справжніх причин його появи.
Версія перша, офіційна, яка нібито свідчить про загострення конкурентної боротьби між Захарченком і колишніми повновладними господарями Донбасу з «Партії регіонів». Відчувши всі принади «віджиму» майна колишніх «регіоналів» на контрольованій «ДНР» території, Захарченко і його підручні прагнуть якнайшвидше легалізуватися й закріпити свій статус хоча б у правовому полі самопроголошеної «республіки». Разом із тим, за вказівкою Кремля ватажок «ДНР» був змушений вкотре перенести так звані місцеві вибори в «республіці» з 20 квітня на 24 липня 2016 року, повторивши погрози не допустити участі в них українських партій. Але цього йому виявилося замало. «Заборона в’їзду на територію ДНР декільком десяткам олігархів покликана не тільки взяти під контроль їхню комерційну діяльність на території «республіки», але й обмежити їхній вплив на майбутні вибори», — відверто заявив Захарченко. Щодо «узяття під контроль комерційної діяльності» ватажок «ДНР» прозоро натякнув на можливість перерозподілу належного їм майна: «… ми «республіка» невизнана, і багато підприємств працюють, на жаль, не в нашому правовому полі, українському, на жаль, і платяться податки туди. Але це «соціалка», це зарплати, це одержання якихось коштів і робота тих же підприємств, які не зупинилися й продовжують працювати. Це діючі підприємства, які не встигли ні розікрасти, ні підірвали їх, ні знищити. Це підприємства, які належать «Донецькій народній республіці», знаходяться на цій землі, і це справа часу, яким способом із цим будемо далі розбиратися».
Розглянута версія має досить правдоподібний вигляд. Бентежить лише та обставина, що Олександр Захарченко до недавнього часу тісно співробітничав з питань бізнесу з народними депутатами України від «Партії регіонів» Олександром Лещинським і Сергієм Києм. Тоді для скромного торговця курячими стегенцями було справжнім щастям доторкнутися до руки Рината Ахметова — найбагатшого олігарха України. Хоча часи змінюються — і часом маріонетка, скориставшись тимчасовою слабкістю кукловода, сама намагається смикати за ниточки у зворотному напрямку.
Версія друга, кремлівська. Наприкінці червня-липня 2016 року закінчуються терміни дії економічних санкцій Євросоюзу проти Росії. Для їх скасування або хоча б пом’якшення Кремль змушений іти на дипломатичні, економічні, політичні й інші поступки Заходу. На цьому тлі, зважаючи на все, у Москві незадоволені темпами просування російських інтересів в Україні їхніми союзниками — «Опозиційним блоком» й іншими колишніми «регіоналами». Найбільше їх не задовольняє неможливість нав’язати політичному керівництву України ідею проведення виборів на Донбасі без виведення звідти російських окупаційних військ і взяття під контроль українськими прикордонниками російсько-української ділянки державного кордону. Тому напередодні чергового раунду переговорів у Мінську кремлівські куратори «ДНР» цілком могли дати вказівку своїм маріонеткам у Донецьку підготувати «Указ». Тим самим Кремль продемонстрував реальність перспективи переорієнтації своїх політичних симпатій із «регіоналів» на вже щедро підгодовані й надійно контрольовані «проросійські» сили Захарченка в «ДНР».
Версія третя, іміджева-бутафорська. Після втечі «почесного голови» у Ростову-на-Дону, розколовшись на кілька структур, «Партія регіонів» частково втратила підтримку виборців Донбасу. Та й питання участі жителів окупованих територій у чергових або позачергових виборах Верховної Ради й Президента України залишається невирішеним. Щоб успішно брати участь у наступних виборчих кампаніях в Україні, лідерам «Опозиційного блоку» й іншим колишнім «регіоналам» необхідно заздалегідь готувати електоральну базу в переважно російськомовних північних, центральних і південно-східних областях країни. Їм дуже важливо вчасно відмежуватися від самозваних керівників «ДНР», виробивши відповідне алібі, покликане переконати довірливих виборців, що «Опозиційний блок» й інші сили, які вважаються в Україні російською «п’ятою колоною», такими не є. Виходячи з цього, «Указ» ватажка «ДНР» придався якомога краще.
Що ж стосується призначених на 24 липня 2016 року фейкових місцевих виборів у «ДНР», перспектива визнання яких Україною й світовим співтовариством нульова, то навіть без особистої участі партійної верхівки вихідці з «Партії регіонів», безсумнівно, створять на Донбасі конкуренцію будь-яким політичним силам. Враховуючи промисловий, фінансовий і медійний потенціал, їхні позиції в цьому регіоні продовжують оцінюватися як досить міцні. У всякому разі, вони здатні відібрати голоси в оновлених комуністів і однопартійців Олександра Клименка, який намагається з Москви керувати створенням партії «Успішна країна».
Як відомо, з ініціативи України ОБСЄ активно обговорює питання введення на Донбас поліцейської місії. Росія вже заявила про готовність піти на компроміс і погодитися, щоб група спостерігачів ОБСЄ на лінії розмежування одержала право носити зброю. Однак 10 червня 2016 року по Донецьку, Макіївці, Шахтарську, Докучаєвську й іншим населеним пунктам, які знаходяться на території, контрольованій «ДНР», раптом прокотилася хвиля організованих владою мітингів проти такого рішення.
Поки складно сказати, чи керівництво «ДНР» вирішило так самостійно, чи «у позу» їх поставили кремлівські куратори. Але, дивлячись на демонстрантів із плакатами англійською й російською мовами з грубими граматичними помилками («вооружонной» замість «вооруженной» — на плакаті), подумалося, а раптом ідея «Указу» виникла в покаліченому російською пропагандою мозку самого ватажка «ДНР». Цю думку навіяли спогади, як 2 лютого 2015 року на прес-конференції він повторював вигаданий у Кремлі міф про захоплення влади в Києві американцями і євреями: «… щось не пригадаю в історії України, щоб козаками правили не зовсім ті люди, які з шашкою ніколи в житті не бігали. Я не пам’ятаю, щоб євреї ходили… Це далеко не єврейське козацтво, а жалюгідні представники дуже великого й великого народу… козаками точно не правили. Думаю, що Тарас Бульба й Тарас Шевченко неодноразово перевернулися б у домовинах від таких правителів в Україні».
Звинувачуючи українців у нацизмі, Захарченко своєю антисемітською й гомофобською риторикою дедалі переконливіше нагадує німецьких фашистів, які проводили в 30-х – 40-х роках минулого століття масові каральні акції проти євреїв і представників сексуальних меншин, які так само ненависні ватажкові «ДНР». А там, дивися, слідом за «регіоналами» під дискримінаційні заходи «ДНР» потраплять і вони. Адже не випадково Захарченко заявив про готовність постійно розширювати «санкційний список». Незрозуміло тільки, які методики й критерії будуть використовувати тоді співробітники МГБ і МВС ДНР, яким доручено «здійснювати контроль над виконанням «Указу».
Борис Дніпров, “Вектор ньюз”
