Ще в лютому Австрія вирішила обмежити щоденний наплив мігрантів: щодня кордон зможуть перетинати не більше 3,2 тисячі переселенців — про це заявила глава австрійського МВС Йоханна Мікль-Ляйтнер. За її словами, зараз тільки з боку Словенії щодня в країну прибувають близько тисячі осіб.
Тільки за минулий рік кордони Австрії перетнуло 700 тисяч людей, і 90 тисяч із них подали прохання про надання притулку. Станом на січень 2016 року Відень вирішив надати притулок 37,5 тисячам мігрантів.
Наш сьогоднішній співрозмовник, точніше, співрозмовниця, – відома в недалекому минулому українська журналістка Ірина Корзюк, яка кілька років тому під час сальси на Мальті вирішила кардинально змінити своє життя й вирушила підкоряти Австрію. Про те, що із цього вийшло, чому австрійці іноді не розуміють один одного, про шашлики по-австрійськи й про лікування кота за 1500 євро, а також про багато іншого в ексклюзивному інтерв’ю Ірини, яка тепер носить прізвище Бухеггер.
– Для багатьох українців опинитися не просто в Європі, а в одній із найбільш благополучних її країн, Австрії, – просто мрія. Як Вам це вдалося?
– Усе вийшло справді випадково. Скажімо так, мене привели стріли Амура. Я ніколи не хотіла жити закордоном, мене все влаштовувало в Україні: була прекрасна робота, друзі й добробут, тому й не шукала можливості кудись виїхати. Але одного разу влітку я поїхала на Мальту повправлятися в англійській, обрала чотирьохтижневий курс. Жила в мальтійській родині, відвідувала місцеву школу. І ось одного разу я танцювала на уроці сальси й побачила його! Я не могла відірвати від нього погляду, а тут іще внутрішній голос каже: Іро, це твій майбутній чоловік, якщо ти зараз із ним не познайомишся, то жалкуватимеш усе своє життя… І я набралася сміливості, підійшла до нього й запитала англійською «Котра година». З того моменту й почалися велике кохання й моя дорога до Австрії. За чотири місяці він запропонував побратися, а за рік ми одружилися, і я переїхала до нього в Австрію. На жаль, наш шлюб через сім років розпався — через різницю в менталітеті. Зараз я дуже щаслива в нових стосунках…
– Із якими труднощами (бюрократичними, соціальними, побутовими чи якимись іншими) зараз доводиться стикатися людям, які вирішили зв’язати своє подальше життя з Австрією?
– Головні труднощі – вивчити мову, жити за австрійськими правилами й прийняти місцевий менталітет. В Австрії дуже багато діалектів, і навіть вивчивши німецьку, ти раптом усвідомлюєш, що не розумієш місцевих. Навіть самі австрійці часто не розуміють людей із інших областей. Що таке австрійські правила? Наприклад, магазини в неділю не працюють, бо це день відпочинку, навіть не всі ресторани й кав’ярні відкриті. У цей день неузвичаєно телефонувати в робочих справах. Австрійці не такі, як ми, — для них дуже важливий особистий простір. Вони найчастіше навіть не запрошують друзів додому, а воліють зустрічатися в кав’ярні. Чоловіки й жінки, коли зустрічаються, часто платять кожен сам за себе. Я знаю родини, у яких уже є діти, але в ресторані рахунок ділиться навпіл. Але зате робота практично не ділиться на чоловічу й жіночу. Чоловіки миють підлогу, прасують, сидять із дітьми в декретній відпустці… І таких дуже багато.
– А Вам особисто було складно адаптуватися до життя в Австрії?
– Якщо чесно, то важко. Мені довелося заново будувати життя. Почала вчити мову, через три місяці влаштувалася працювати фотографом у російськомовну газету, почали з’являтися друзі. Уже через рік я знайшла постійну гарну роботу — фотограф у найбільшій фотостудії Австрії. Але там довелося, що називається, перти плуга. В Австрії погодинна оплата, тому роботодавці вичавлюють із тебе максимум. Пам’ятаю, я так стомлювалася, що єдина невелика пауза, яку я могла собі дозволити, — це піти в туалет і просто п’ять хвилин посидіти на унітазі, нічого не роблячи. Попрацювавши два роки й одержавши величезний досвід, я звільнилася й відкрила власну фотостудію «Foto Irvalda». У цьому мені дуже допомогла держава — я одержала допомогу, відвідувала шість місяців курси для відкриття бізнесу. У банку одержала кредит під 3,5 % річних. Ось уже три роки працюю сама на себе, і доволі успішно.
– У нас дуже люблять говорити, що Україна – європейська країна. Чи це так, порівняно з Австрією?
– І так, і ні. Україна з кожним роком наближається до Європи, але їй до справжньої Європи ще дуже далеко. Хоча, якщо порівнювати з Росією й Білоруссю, Україну можна назвати європейською країною.
– А взагалі, чи чекають на нас у Європі? Яке ставлення до українців: як до звичайних нахлібників-мігрантів, зневажливе, поважливе?
– Знаєте, на це питання найкраще, напевно, може відповісти справжній австрієць, мій теперішній чоловік, доктор соціології Вольфганг Доманн.
Доманн: Ні, ми не чекаємо українців, та й взагалі ми не чекаємо іноземців, бо наша не дуже велика країна, де населення всього вісім мільйонів, і так переповнена приїжджими. Для нас українці – це росіяни. Запитайте будь-кого на вулиці — і майже всі однозначно дадуть саме таку відповідь. Австрійці не бачать між вами різниці. А як ми ставимося до вас? Звичайно, краще, ніж до арабів. Українці більш європеїзовані й добре інтегруються: учать мову, працюють…
– Австрія – одна з перших країн Європи, у якій антимігрантські настрої з’явилися задовго до того, як шквал біженців обрушився на Європу. Чи відчувається нашестя біженців у житті звичайних австрійців?
Доманн: Ні, не відчувається. Останні 30 років іноземці прибували до нас постійно. Спочатку турки (це дешева робоча сила), потім біженці під час війни на Балканах. Ми звикли вже…
– Про Австрію розповідають дивовижні речі. Наприклад, грибники там зобов’язані ходити мало чи не з терезами, щоб, крий боже, не зібрати зайвих грибів. Чи так це? Із якими дивними для звичайного українця речами Вам довелося зіштовхнутися?
– Щодо грибів – це правда! Найбільш дивним для мене було те, що в лісі або на галявинах не можна розпалювати вогонь. У Відні є спеціальні місця для грилю, там лежать дрова, проведена вода і є туалет. Але такі місця треба резервувати: пишеш мейл, і тобі надсилають рахунок, ти його оплачуєш — і місце за тобою. Якось хотіла влаштувати шашлик на свій день народження, забронювала місця, а цього дня пішов дощ. Довелося йти в кав’ярню, а гроші за місце, 13 євро, були втрачені. Я випадково знайшла вільне місце для багаття біля Дунаю, то ми їздимо на шашлики за 50 км від Відня. А ще на рибальство в будь-якій водоймі Австрії потрібна ліцензія. Просто так піти з вудкою на Дунай не вийде.
– Які австрійці в житті, у побуті? Чи їх цікавить щось, окрім власного добробуту? Наскільки дорого жити в Австрії: навчання, лікування, розваги, їжа, квартира?
– Це неправильна думка, що австрійців цікавить тільки особистий добробут. У них дуже багато різних інтересів: подорожі, їзда на велосипедах, прогулянки в лісі, квітникарство. Я сама вже «підсіла» на квіти. Австрійці навіть на найменшому клаптику землі можуть розкішний сад влаштувати. Щодо дорожнечі в Австрії, то уявлення в кожного різні. Комусь вистачає 1000 євро на місяць, а комусь треба щонайменше 2000 — і квартири, і запити бувають різними. В Австрії обов’язкове медичне страхування, тому, можна сказати, для австрійців медицина майже нічого не коштує. Освіта теж недорога, і кожен може собі дозволити вчитися в університеті. Їжа коштує дещо дорожче, ніж в Україні, але зате і якість непорівнювана. А що ж до цін на медицину, наведу приклад свого кота. У нього була пухлина підшлункової, ми йому робимо хіміотерапію. Уже майже вилікували. Заплатили 1500 євро…
– Що особисто Вам дало життя в Австрії в плані життєвих цінностей і розширення обріїв?
– Як не банально це прозвучить, насамперед, упевненість у завтрашньому дні. Я можу планувати своє життя на багато місяців уперед і знаю, що буде так, як я запланувала. У мене є можливість працювати й подорожувати. За роки життя в Австрії я побувала більш ніж у 20 країнах, у тому числі в Японії, в Австралії, у Бразилії.
– Що б Ви порадили тим, хто вирішить переїхати до Австрії? Із чого почати, до чого бути готовим?
– Насамперед, учити мову, шукати роботу й навчитися жити за австрійськими правилами. Ну, і набратися терпіння. Повірте, Австрія того варта. Це одна з найкращих країн для життя!..
Розмовляв Костянтин НІКОЛАЄВ
