Про пропаганду в ЗМІ вже написано багато й із різних точок зору. Але ключове посилання загалом залишається незмінним: влада будь-якої країни не може стриматися від того, щоб не впливати на розум громадян за допомогою газет, журналів і телебачення. Просто хтось (наприклад, США), за цим строго стежить, а хтось (наприклад, Росія) уже давно перетворив перо журналіста на багнет гібридного солдата.
Україна – не виняток, і багато журналістів у нашій країні теж не цураються пропаганди у всіх її проявах. І це добре, бо плюралізм думок дозволяє не скотитися в безодню сталінізму. Погано, що дуже часто «пропаганду» підмінюють зовсім іншим поняттям — «маніпуляція масовою свідомістю». Це й небезпечно (для країни загалом), і просто неграмотно (якщо комусь із журналістів так хочеться попрактикуватися в «неправді, у яку хочуть вірити», то їм пряма дорога до парламенту), і навіть не «по-європейськи». Візьмемо для прикладу інформаційну службу BBC і для наочності подамо уривки з їхнього кодексу: «Журналіст Бі-Бі-Сі не може підривати віру в неупередженість і незалежність організації за жодних умов. Фундаментальними журналістськими цінностями Бі-Бі-Сі є: правдивість і точність, неупередженість, незалежність». І найважливіше, ці постулати не тільки записані, але їх дотримуються! Із розповідей колег, журналісти BBC за жодних умов не мали права висловити навіть побічно свою точку зору (звичайно, йдеться про новини, а не про авторські колонки, великі аналітичні тексти й рецензії, яких на BBC куди менше, а в якихось розділах немає зовсім) і тим більше надавати хоч на скільки-небудь відмінну від дійсності інформацію (поширюється абсолютно на все). А якщо ні, то звільнення було найм’якшим видом відповідальності. Ось тільки, здається, схожі стандарти професії в Україні ще не всі готові прийняти. Це не голослівне твердження, а просто реакція на конкретну публікацію.
Річ у тім, що кілька днів тому одне досить шановане ЗМІ опублікувало замітку з досить красномовним заголовком: «Ватикан: Говорити про Україну у світі вже не модно». Сміємо вважати це саме новинною заміткою, оскільки ані статтею, ані авторською колонкою цей матеріал не міг бути через відсутність автора. Втім, не було вказано й ім’я перекладача, хоча в першому ж абзаці говориться, що позиція «Ватикану» узята з інтерв’ю апостольського нунція в Києві Клаудіо Гуджеротті, яке він дав для Радіо Ватикану.
Як ремарка, поки лише зауважимо, що дослівний переклад оригінальної статті звучить трохи інакше: «Вони борються в Україні. Нунцій: “Складна гуманітарна ситуація”. Але, звичайно, із таким заголовком зібрати 57 000 переглядів серед української аудиторії було б дуже складно.
Усього ж із інтерв’ю нунція колеги-“новинники” вважали за потрібне вибрати кілька абзаців.
1) «Слід сказати, що з політичних причин згадувати про Україну тепер не модно. Адже Україна – це країна, яка поглибила стосунки між США і Європою, із одного боку, і Росією, з іншого. Говорити сьогодні про Україну – це однаково, що говорити про власні невдачі»;
2) «Був Майдан, відбулося фактичне відділення від Росії з усіма економічними наслідками, які можуть виникнути, коли хтось посвариться або виступить проти того, хто є його головним годувальником. Але водночас, із різних причин, Захід не зайняв місця Росії. Він не думає про поліпшення умов життя місцевого населення. Таким чином, Україна програла на всіх фронтах»;
3) «Із часів Майдану знизилася купівельна спроможність українців, а середня зарплата впала в чотири рази. Таким чином, проблема війни додається до збільшення загальної бідності в Україні. Якщо це не зміниться, нам загрожує війна між бідняками».
По суті, це й уся новина. Звичайно, у редакції “Вектор ньюз” також чули про непрості стосунки між Ватиканом і Україною. Але повірити, що це все, що думає про Україну папський нунцій, ми просто не могли. Наш власний перекладач із італійської мови опрацював першоджерело, і був трохи здивований українською подачею позиції Ватикану. Насамперед, пропонуємо читачам ознайомитися з повним перекладом інтерв’ю нунція, щоб сформувати свою власну думку.
На сході України, незважаючи на угоду про припинення вогню, досягнуту в 2015 році під час формування Мінських угод, усе ще не припиняються бойові дії. Складною залишається й гуманітарна ситуація, особливо для найбільш уразливих верств населення. Від початку конфлікту налічується близько 9 500 жертв у тих областях, де тривають бойові дії, а також на прилеглих до них територіях 800 000 людей мають гостру потребу в допомозі. На жаль, доступ гуманітарної допомоги на ці території досить ускладнений. Кілька днів тому вперше за останні п’ять місяців УВКБ ООН, конвої Агентства ООН у справах біженців, нарешті змогли дістатися до людей у районі, неконтрольованому псевдоурядом Луганської області. Під час надання гуманітарної допомоги були роздані будівельні матеріали, які мають життєво важливе значення для тисяч людей, чиї будинки були пошкоджені чи зруйновані під час конфлікту.
Щоб одержати інформацію про ситуацію на сході України, Ельвіра Рагоста зв’язалася телефоном із послом Ватикану в Україні, монсеньйором Клаудіо Гуджеротті:
– На жаль, в останні дні ситуація погіршилася. Знову активізувалося збройне протистояння, є жертви.
Запитання: Щодо гуманітарної ситуації, які найбільші потреби населення постраждалих областей?
Відповідь: Ми надаємо допомогу тим, хто живе на територіях, де відбуваються воєнні дії між двома контингентами: сепаратистами й українською армією (в оригіналі — quello dei separatisti e quello dell’esercito ucraino). Це території, засіяні мінами, доставити туди допомогу неймовірно важко, бо ризик бути підірваним на мінах дуже високий. Крім того, тривають бомбардування, багато будинків залишаються без дахів, люди переважно ізольовані від нормальної соціальної структури. Інші дві найбільш уразливі групи — ті, хто живе в районах, які знаходяться під контролем сепаратистів, бо вони переважно люди похилого віку. Третя група — безумовно, біженці, які знаходяться в Україні, їх понад мільйон.
Запитання: Як і в будь-якій війні, найбільш безпомічними жертвами є жінки, діти й люди похилого віку: що можна зробити для них?
Відповідь: По суті, вони є головним об’єктом уваги Комітету, створеного Папою, щоб розподіляти найбільшу гуманітарну допомогу, яка була спрямована в Україну. Є багато матерів, які залишилися самі з дітьми, бо чоловіки воюють або покинули родини. Ці матері, маючи на руках маленьких дітей, природно, не можуть працювати: йдеться, у буквальному значенні, про виживання родини. Інша надзвичайно вразлива категорія населення — люди похилого віку, яким практично ніяк не допомагали: дуже часто їхній будинок зруйнований або серйозно пошкоджений, у них труднощі при одержанні доступу до продуктів харчування й особливо величезні проблеми — при одержанні доступу до життєво необхідних для них ліків. Що ж до доставки гуманітарної допомоги в ці області, повторюю, це стає особливо важким.
Запитання: Наскільки складно забезпечити доставку гуманітарної допомоги з боку громадських організацій, церкви у ті області, які страждають від конфлікту або в прикордонні райони?
Відповідь: Це дуже важко. До частини території, яка знаходиться під українським контролем, відносно легкий доступ, але в так званій “сірій зоні” — навколо демаркаційної лінії — і особливо в районах, які знаходяться під контролем “ДНР і ЛНР”, ця доставка надзвичайно ускладнена, бо була змінена валюта. Крім того, є дуже строгий механізм для визнання організацій, які мають дозвіл на доступ і поширення гуманітарної допомоги. У цій зоні для нас є значні труднощі в наданні допомоги: ми все-таки якимось чином намагаємося планувати програми гуманітарної допомоги, яка мала бути відправлена наприкінці серпня, але тільки завдяки допомозі Організації Об’єднаних Націй.
Запитання: Із 2014 року жертвами українського конфлікту стало понад 9 500 людей. Два мільйони людей були змушені покинути свої домівки. Зараз, схоже, цей конфлікт замовчується — увага ЗМІ переключилася на інші питання. Але, звичайно ж, квітневе звернення Папи Франциска й збір коштів для України дещо пожвавили увагу до цієї країни …
Відповідь: Безумовно. Допомога, про яку говорив Святий Папа, насамперед гуманітарного характеру. Люди дуже гаряче відгукнулися на заклик Папи, який, крім того, сам зробив особисте велике пожертвування. І я маю сказати, що Європа теж досить щедро брала участь у цьому проекті. Без сумніву, знову підвищилася увага до цієї гострої проблеми (в оригіналі — Indubbiamente, c’è stata una crescita dell’attenzione a quest’area). Ми маємо також зауважити, що з політичних причин сьогодні не модно говорити про Україну, бо це територія, де ситуація спричинила до збільшення проблем, які вже існують між Сполученими Штатами і Європою, із одного боку, і Росією, з іншого боку, конфлікт в Україні зіштовхнув ці сторони між собою. Таким чином, говорити про неї – означає говорити про свої невдачі. І я не думаю, що це мовчання зовсім спонтанне в тому розумінні, що Україна, яка, мабуть, раніше тяжіла до впливу Російської Федерації, прийняла рішення — поза сумнівом, не без впливу західного співтовариства — повернути курс убік Європи й США. Був феномен Майдану, відбулося фактичне відділення від Росії з усіма наслідками, які випливають звідси, із економічної точки зору. Але з іншого боку, із багатьох причин, які було б занадто довго пояснювати, Захід не буде займати місце й роль Росії, щоб зробити більш прийнятним життя людей в Україні. Тож зараз Україна програла на всіх фронтах. Ось один факт, який дає уявлення про ситуацію в країні: заробітна плата, яка до Майдану була, скажімо, 100, сьогодні поменшалася на 75 відсотків. Таким чином, до проблеми війни додається загальне зростання бідності населення по всій території України. І є ризик, що якщо ця ситуація не буде вирішена, виникне війна між бідними.
Як бачимо, в оригіналі, немає того похмурого посилу, яким так захотіли наділити Ватикан українські журналісти. Так, загальний лейтмотив у словах нунція віє певним смутком і стурбованістю, але бравади, що «Україна – це не модно», немає й близько. Більше того, офіційний Ватикан сьогодні активно допомагає й українській армії в тому числі. У зв’язку з циму, до речі, досить цікавий коментар нашого перекладача, яка за службовим обов’язком спілкується з італійцями мало не щодня.
– Насамперед варто відзначити, що українське ЗМІ, посилаючись на італійське джерело, дозволяє собі повністю виключити з публікації першу частину інтерв’ю з Послом Святого Престолу в Україні, у якій ідеться саме про посилення уваги до проблем нашої країни. Причому саме Католицька Церква займає – в особі Папи Римського – активну позицію по наданню гуманітарної допомоги потерпілим від військового конфлікту в Україні. Зате відверто підкреслюються ті коментарі нунція, які можуть посіяти негативізм, почуття безпорадності й навіть паніки. Мовляв, усе погано – і буде ще гірше. На мій погляд, цей медіа-коник занадто часто використовується останнім часом. Про причини й зацікавлених осіб міркувати можна довго, але не викликає сумніву, що створюється явна «перевага негативу» у деяких ЗМІ. Свого роду «родзинка» зі знаком мінус для людей, які вже й так дуже стомилися від тривалої ситуації нестабільності й відсутності впевненості в майбутньому.
Словам посла Ватикану в Україні, крім того, можна знайти цілком логічне пояснення: як представник Церкви, яка, насамперед, зобов’язана висловлюватися за справи милосердя й миру, нунцій, проте, відображає й позицію італійської правлячої верхівки. А як ми знаємо, Італія протягом усього військового протистояння між Російською Федерацією й Україною явно тяжіє до виправдання дій російського лідера. Ставлення до подій на Майдані в багатьох італійських ЗМІ має явно негативну коннотацію. До слова, і коментар нунція про те, що Росія нібито колись була стурбована добробутом українського народу – на відміну від Заходу! — явно не підкріплений історичними фактами. І підґрунтям, як мені здається, є як тісні особисті зв’язки політичних лідерів Італії й Росії, так і наявність масштабної економічної зацікавленості Італії в Російській Федерації, яка є величезним і активним ринком збуту із давно налагодженими бізнес-схемами й для багатьох видів італійської продукції.
Із особистих джерел мені достеменно відомо, що італійські ЗМІ не тільки замовчують ситуацію в Україні тепер, але й у найгарячіший розпал подій 2014 – 2015 рр. інформаційний потік правдивих фактів про те, що відбувалося як на Майдані, так і в зоні АТО, змушував бажати кращого. Наприклад, восени 2014 року мій колега, високоосвічений представник італійської інтелектуальної еліти, всерйоз бачив вирішення української проблеми в тому, щоб просто – «без бою й пилюки» — дозволити Росії зайти на ті українські території, які «їй захочеться». Росія в розумінні більшості італійців — усе ще «сильний старший брат», руку допомоги якого так нерозумно відкинула Україна, переключившись на Захід. Військове ж протистояння, як правило, представляється в італійських ЗМІ тривалою громадянською війною, у якій одні українці чомусь стріляють в інших.
Це позиція людини, яка бачить ситуацію з боку. І найвірогідніше, справді, знайти серед італійців людей, які добре розбираються в українських реаліях, неймовірно складно. Але, вибачте, навіщо ж нам самим створювати негативну картинку дня про Україну, даючи не тільки неповну інформацію, але й спеціально вириваючи її з контексту? Це вже навіть не пропаганда, а так – дрібне шкідництво…
Сергій Козлов, «Вектор ньюз»
