Китай досить зримо присутній на прилавках наших магазинів, однак залишається для нас багато в чому Terra Incognita. Як українці зараз опиняються на цій «невідомій землі»? Із цього питання ми почали нашу бесіду з Романом Хивренком – українцем, який уже досить тривалий час живе й працює в Китаї, в одній із місцевих компаній.
Про багатство й бідність китайців, їхню любов до караоке, боротьбу з корупцією, китайську медицину й багато іншого в його ексклюзивному інтерв’ю «Вектор Ньюз».
– Усе почалося в 2010 році, коли виникла можливість вирушити на навчання до Пекіна. Тоді людей, які зважувалися на цей крок було помітно менше, ніж зараз. На моїх очах ставлення мешканців китайської столиці до іноземних гостей змінилося від величезної цікавості до практично повного звикання до присутності заморських гостей на вулицях міста. Трансформації в Китаї відбуваються швидко, у тому числі й соціальні трансформації. Це можна помітити неозброєним оком.
– Із якими труднощами довелось зіштовхнутися спочатку? Чи пощастило їх потім подолати?
– Найбільшою помилкою при спілкуванні й при роботі з китайцями, яку може допустити іноземець, — це недооцінювати важливість ментальних відмінностей. Між нашою й китайською психологією лежить Велика Китайська стіна. У всьому, чим би не займалися китайці, вони керуються своїми поведінковими парадигмами, які для іноземців часом здаються незрозумілими й навіть дурними. Не слід забувати, що китайське суспільство має власну, відмінну від західного світу, систему цінностей, психологію, менталітет, історію й культурні особливості. Спосіб мислення китайців у принципі не має нічого спільного зі способом мислення західної людини. У спілкуванні між собою вони звертають величезну увагу на ті речі, які нам здадуться неважливими й водночас ігнорують ті моменти, яким ми приділяємо величезну увагу. Поведінка й слова китайця часом викликають у нашої людини здивування. На відміну від представників західної цивілізації, китайці не вміють говорити прямо, вони використовую заплутану систему натяків, щоб донести до співрозмовника свою думку. Але якщо живеш у Китаї тривалий час, то доводиться звикати до їхньої моделі поведінки й приймати її.
– Як уживаються комуністична (принаймні зовні) ідеологія Піднебесної з її абсолютно меркантильно-капіталістичним ставленням до економіки?
– Я б сказав, що комуністична система окреслює правила, за якими ринок працює, і жорстко контролює їх виконання, залишаючи при цьому досить багато свободи для гравців на ринку. На сьогоднішній день Китай цілком можна назвати країною можливостей, де будь-яка цілеспрямована й освічена людина має всі можливості для втілення будь-яких своїх бізнес-ідей. Планова ж економіка націлена на розвиток інфраструктури й втілення масштабних державних проектів.
– Як живуть звичайні китайці? Вони трудоголіки по натурі чи їх просто життя змусило працювати в досить важких умовах (як у нас уважають) на фабриках і заводах?
– Працюють вони справді важко. Не важливо, на заводах чи в офісах. Ненормований робочий день і робочий тиждень без вихідних досить поширені. Поняття відпустки не існує — тільки у свята. А з начальством тут сперечатися не прийнято. Завжди можуть знайти людину, яка із задоволенням займе твоє місце. Ринок праці необмежений. Працьовитими китайців робить конкуренція…
– Зростання ВВП мало позначається на житті звичайних китайців. Це визнає й саме керівництво КНР. Чи велика різниця між китайцями, які мешкають у містах і селах?
– Китайська влада дійсно усвідомлює цю проблему. І один із пріоритетів її роботи саме й полягає у вирівнюванні дисбалансу між екстремально багатими й екстремально бідними верствами населення. У мегаполісах стрімко ростуть хмарочоси. Але провінційні населені пункти теж не відстають. У них також швидко розвивається інфраструктура. Більшість сіл у китайській глибинці мають ідеальні заасфальтовані дороги, яким могли б позаздрити кияни. Відмінності між життям у мегаполісах і в сільській місцевості лежать більше в демографічній площині. Молоді люди працездатного віку масово залишають села в пошуках більш високооплачуваної роботи у великих містах.
У селах залишаються тільки старі й діти, часто-густо кинуті напризволяще. За деякими даними, таких дітей, яких батьки залишили в пошуках роботи, у Китаї зараз налічується близько 50 млн. З батьками вони бачаться не частіше двох-трьох раз на рік — у свята. Тому далеко не всі можуть повною мірою насолодитися плодами китайського економічного дива.
– Чи розвинений у Китаї туризм? Чи реально там іноземцю мандрувати з рюкзаком за спиною? Наскільки небезпечна в цьому плані, наприклад, криміногенна ситуація? Як взагалі в Китаї ставляться до чужих?
– Туристична сфера в Китаї дуже розвинена. І подивитися в цій країні дійсно є на що. Визначних пам’яток вистачить навіть для спокушеного мандрівника. Починаючи від знаменитих Великої китайської стіни й Теракотової армії і закінчуючи узбережжям острова Хайнань, популярними серед прихильників пляжного відпочинку.
Інфраструктура теж розвинена. Велика мережа швидкісних поїздів дозволяє швидко й із комфортом переміщатися по території цієї величезної країни. Усі туристичні локації обладнані й доглянуті, але за вхід практично всюди доводиться платити. До іноземців ставляться дуже привітно. Гостинність часто виявляється в тому, що китайці запрошують іноземних гостей повечеряти або прогулятися разом. Так вони виявляють свою повагу, та й просто цікаво їм поспілкуватися із заморськими гостями (наскільки дозволяє мова, зі знанням англійської в Китаї усе ще туго).
Чого слід побоюватися, то це того, що багато китайців не оминуть можливості нажитися на білих туристах, тому при покупках сувенірів й інших речей обов’язково треба торгуватися. Що ж до криміногенної ситуації, то Китай — одна з найбезпечніших країн у світі. Від всюдисущих камер спостереження зникнути неможливо. У зв’язку із цим мало хто наважується на якісь серйозні навмисні злочини. Плюс до всього, китайці дуже неконфліктні й миролюбні за своєю натурою. Це робить Китай досить комфортною для життя країною.
– Регулярні посадки, а то й розстріли чиновників-злодіїв регулярно стають новинами в ЗМІ. Чи допомагає це реально, на ваш погляд, перемогти корупцію в Китаї на побутовому рівні? Чи є вона взагалі?
– Корупція в Китаї має масовий характер, а покарання за неї вибіркові. Ви розумієте, про що я…
– Мабуть, тільки в американських партіях є більша кількість мільйонерів, ніж у Китайській комуністичній. Це якось виявляється? Вони якось випинають своє багатство? Чи бачите Ви, наприклад, на вулицях супердорогі автомобілі?
– Багаті китайці обожнюють демонструвати свій достаток. У китайській культурі це твоє обличчя, твоя репутація. Люди ж бідніші теж намагаються показати себе багатими для навколишніх, навіть коли вони не такі. Йдеться не тільки про автомобілі, а про багато речей необґрунтовано дорогих і статусних.
Якщо ти багатій, ти маєш відправляти дітей на навчання в Англію або США, курити сигарети певної марки, твій собака має бути певної дорогої породи. Причому демонстрація багатства носить змагальний характер. Якщо багатий китаєць щось купує, то він купить тільки найдорожчу річ, незалежно від того, наскільки вона практична у використанні.
– Яка середня зарплата в Китаї, скільки з неї йде на житло, їжу, розваги (як взагалі вони розважаються звичайно), медицину?
– Хоча бідність у країні усе ще є, рівень зарплат помітно підвищується. Середній клас росте. Однак, різниця зарплат усе ще велика. Людям фізичної праці зарплат вистачає лише на найдешевше житло й проживання.
Що стосується людей із дуже високими статками, то складається враження, що вони готові вкладати гроші в зовсім безглузді статусні речі тільки тому, що гроші є і їх треба кудись витрачати. Найголовніша розвага китайців — це, безумовно, караоке, які теж можуть мати абсолютно різний вигляд, залежно від товщини гаманця клієнта. Бідні верстви населення влаштовують вуличні караоке в парках; ті, хто багатший, відвідують спеціальні заклади, караоке-кімнати у яких можуть коштувати від 10 доларів до тисяч доларів за вечір.
Що ж до житла, то у великих містах воно захмарно й невиправдано дороге. Нерухомість у Гонконзі найдорожча в усьому світі. Житло інших мегаполісів теж залишається недоступним для багатьох китайців, тому робочим верствам населення доводиться жити в гуртожитках барачного типу.
– Чи є в Китаї його традиційна медицина чи це вже туристично-захоплюючий міф?
– Китайська медицина є, і часом вона воістину творить чуда. Але тільки якщо знайти справжні клініки китайської медицини з історією й досвідченими лікарями. У сучасному світі китайська нетрадиційна медицина стала розкрученим трендом, відповідно комерціалізувалася. Як гриби після дощу повиростали тисячі “клінік нетрадиційної медицини” із сумнівною репутацією, які наживаються на наївних туристах. Однак, якщо вам пощастило знайти справжнього досвідченого лікаря, який десятиліттями практикує нетрадиційну східну медицину, він може здивувати не тільки вас, але й вашого лікаря. Я особисто був свідком випадків, коли китайські лікарі травами й відварами ставили на ноги пацієнтів, від яких відмовлялися європейські лікарі.
– Одне із найголовніших і до деякої мірі дурних питань, яке цікавить багатьох: як при такій кількості ієрогліфів вони вміщаються на клавіатурі?
- Найповніший словник китайської мови нараховує близько 90 тисяч ієрогліфів. Для повсякденного спілкування досить декількох тисяч. Природно, використання клавіатури з такою кількістю клавіш непрактичне. У китайській мові використовується також буквена транскрипція ієрогліфів за допомогою латинських букв. Саме в такий спосіб уводиться текст. Комп’ютерна програма розпізнає комбінації букв і видає можливі варіанти ієрогліфічних комбінацій, із яких користувач вибирає необхідне. Звучить досить заплутано, насправді все просто, звикнути легше, ніж здається.
Розмовляв Костянтин НІКОЛАЄВ
