Спочатку кілька офіційних фактів.
Перший. 24 серпня 2016 року в приміщенні Союзу письменників Росії в Москві під головуванням В.Н. Ганичева й О.А. Костіна, заступників глави Всесвітнього Російського Народного Собору (скорочено — ВРНС) єпископа Воскресенського Сави, відбулося чергове засідання Бюро президії Всесвітнього Російського Народного Собору, на якому були обговорені питання й пропозиції по підготовці до XX ВРНС, який планується провести в листопаді 2016 року. Були принципово схвалені перспективний тематичний план Експертного центру ВРНС і Положення про реалізацію програми «Духовне зміцнення Російського воїнства». На фразу про «зміцнення Російського воїнства» слід звернути особливу увагу й запам’ятати для подальшого аналізу.
Другий. 23-25 лютого 2014 року (що це були за дні, мабуть, знає кожен в Україні) заступник глави ВРНС Валерій Ганичев знаходився у Севастополі, де проводив зустріч із представниками Севастопольської регіональної організації Російського воєнно-історичного товариства. Додамо, що Валерій Ганичев — це російський письменник, який активно відстоює великодержавний шовінізм, що сьогодні скромно іменується «Русским миром». А ВРНС очолює московський патріарх Кирило, тому зв’язок російського православ’я з великодержавним шовінізмом помітний.
Взагалі-то ВРНС – це міжнародна громадська організація із центром у Москві, яка має, до речі, спеціальний консультативний статус при Організації Об’єднаних Націй. Цей статус формально дає Собору широкі можливості для просування своїх ідей. Військова тематика не випадково згадується в програмі Собору, саме ця тема є одним із головних об’єктів постійного обговорення ВРНС. Крім того, керівництво Собору постійно проводить роботу на територіях колишніх радянських республік, а нині незалежних держав, які в Кремлі вважаються «зоною інтересів Росії». ВРНС для цієї діяльності добре підходить, оскільки спирається на широку мережу Російської православної церкви, розташованої в «зоні інтересів».
Отож, Крим у цій «зоні» займав і продовжує займати особливе місце, і недаремно Ганичев наприкінці лютого 2014 року проводив у Криму, охопленому хвилюваннями, зустріч із представниками Російського воєнно-історичного товариства. До того моменту, коли Крим був анексований РФ, представники Собору були на півострові частими гостями. Тепер же вони почувають себе господарями й хотіли б цей статус закріпити. Просто є ще одна формальна перешкода – наявність у Криму Української православної церкви Московського патріархату, яка, згідно зі своїм статутом, є адміністративно підлеглою Київській митрополії, що загалом не дуже подобається Москві.
Сьогодні в Криму є три єпархії УПЦ МП. Варто зауважити, що далеко не у всіх православних парафіях беззастережно підтримують нову владу, яка встановилася там у 2014 році. А що стосується, наприклад, найбільшої єпархії, Сімферопольської й Кримської, то її глава митрополит Лазар, уродженець Волині, переведений у Крим ще в 90-і роки, чимало сил і часу витратив на те, щоб розставити в різних православних структурах своїх земляків. І треба сказати, що протягом усього цього часу вони намагалися впроваджувати в Криму дух українства. Але тепер ситуація зовсім інша, і за спроби нагадувати православним українцям на півострові про їхній історичний родовід можна серйозно постраждати. Це священство УПЦ МП розуміє й тримається тихо. Але в Москві їм однаково не довіряють.
Саме тому в РПЦ готується черговий план по зміцненню свого впливу в Криму. План простий: замість трьох єпархій УПЦ МП буде створено один округ, підлеглий безпосередньо московському патріарху. На чолі округу хочуть поставити громадянина РФ Сергія Чашина, відомого в церкві як єпископ Володимир, який нині очолює одну з російських єпархій.
Що стосується Чашина, то перст долі не випадково вказав на нього. Він є одним із активних ідеологів «Русского мира», під час кримських подій постійно був на півострові, схиляючи православних віруючих до підтримки анексії. Через нього, як кажуть, ішло й фінансове підживлення проросійських структур у Криму, у тому числі різнх братств, які схильні до радикалізму. За словами людей, які знають Чашина, він відвертий українофоб. Крім усього іншого, Чашин є довіреною особою Кирила й, зрозуміло, проводитиме саме його політику, у якій місця «українству», звичайно, не буде.
Отож, чому спочатку йшлося про ВРНС і про його завдання по опіці «руського воїнства»?
Річ у тому, що УПЦ МП у Криму вже активно співробітничає з російськими Збройними Силами й Чорноморським флотом на півострові. Тільки з однієї Сімферопольської й Кримської єпархії відправлено півтора десятки священиків помічниками командирів підрозділів по виховній роботі. Але, як виявилося, цього для окупаційних військ замало, у Росії розмах куди більший. І саме тут, до речі, і криється одна з причин недовіри чиновників Московської патріархії до єпископів УПЦ МП. Тому на чолі кримської церкви має, на їхнє переконання, стояти людина, яка не буде обтяжена родинними й іншими зв’язками з континентальною Україною.
Треба підкреслити, що план по зміні структурного влаштування УПЦ МП у Криму зрів уже давно. Більше того, завершити його збиралися ще на початку літа, однак виникли ускладнення, і головне з них — як усе це представити керівництву УПЦ МП. Адже як не віддане ідеї «загальної канонічної церкви» керівництво Київської митрополії, там прекрасно розуміють, що втрату частини українського православ’я треба буде якось пояснювати. Або заявити про свою незгоду й піти на відкритий конфлікт із Московською патріархією. Другий варіант для РПЦ, звичайно, малопривабливий, тому зараз ведеться пошук рішення, яке могло б влаштувати всіх.
Найвірогідніше, такого рішення не існує. Тому керівництво РПЦ відчуває велику спокусу: а чи не розрубати гордіїв вузол одним ударом? Тим більше, листопад місяць, коли відбудеться ХХ Собор, не за горами.
Віктор Стоян, спеціально для «Вектор ньюз»
