Навіть прощаючись із нею, він зробив свій останній подарунок Ізраїлю – країні, одним із «батьків-засновників» якої був, — заповів роговиці своїх очей пацієнтам, які потребують трансплантації…
Шимон Перес був найстаршим ізраїльським політиком і державним діячем, чия кар’єра тривала понад 70 років.
Україна незалежна всього чверть століття. І дуже можливо, що іще 70 років вона так і не зможе знайти свій шлях. Справжній, правильний, який би привів до процвітання не окремих її громадян, а всіх.
Рік тому Шимон Перес був в Україні. Тоді, згадуючи, із чого починався Ізраїль, він говорив:
Ми мріяли про свою землю, але земля, яку ми одержали, не була мрією. Це був маленький клаптик, одна тисячна частина Близького Сходу. Ця земля не дуже добре до нас поставилася. Там були болота, москіти, пустеля на півдні, каміння. Обирати треба було між комарами й камінням. На ній було два озера – одне мертве, друге вимирало. Була знаменита ріка – але й у ній води не було. Тобто води не було взагалі. Ніяких природних ресурсів теж не було – ані золота, ані нафти. Тоді говорили, що на Близькому Сході є два типи країн – країни нафтові й країни святі. Наша була абсолютно свята, бо взагалі нічого не було.
Більшість людей хочуть пам’ятати, а не уявляти – це найбільша помилка. Що ви хочете пам’ятати? Усі помилки, які були зроблені? На історію не можна покладатися…
Українське молоде покоління – чудове. Але що мене злить у ньому – воно нехтує політиками. Воно говорить: політика корумпована, вона не для нас. Я відповідаю: ви чесні, ви хочете чесної політики – ідіть і робіть чесну політику.
Це всі уроки, які я сам виніс із минулого…».
Шимон Перес пішов у минуле. А Україна так і залишилася з невивченими уроками й відчуттям боротьби з минулим за майбутнє. Перефарбовувати мости в національно-патріотичні кольори виявилося набагато легше, ніж їх будувати. Перейменовувати вулиці й міста – набагато простіше, ніж їх ремонтувати й облаштовувати. Молоді нові політики, які прийшли робити її «чесною», м’яко кажучи, виявилися не готовими до цього. І не залишається нічого, окрім розчарування.
І жалю. Про те, що в Україні ніколи не було такого лідера, як уродженець польського Волозина (зараз це, до речі, територія Білорусі) Сені Перського (так у дитинстві називали Шимона Переса).
Складно сказати, чи були б перспективи в Сені стати політиком такого ж масштабу в СРСР, якби він залишився там, де народився, жити й далі. Швидше за все, ні. Дуже вже відрізнялися його погляди від тих, які тоді панували на 1/6 частині суші.
Найбільшу роль у вихованні Переса, за його словами, зіграв дід Цві, який і познайомив онука з Біблією, історією єврейського народу й Талмудом.
Політикою Шимон захопився в 14 років. У той час, як говорив сам Переса, гостро стоїть питання ідеологічної орієнтації єврейської релігійної школи. Тоді Перес став на сторону Бен-Гуріона, який пропонував не запозичати соціалістичні ідеї в Маркса, Леніна або Сталіна, а брати їх із Тори. Згодом Перес часто згадував, як в 16 років зустрівся з Бен-Гуріоном і той підвіз його на своїй машині з Тель-Авіва до Хайфи.
«Я дуже хвилювався перед поїздкою. Я думав, що в мене є цілих дві години для розмови з ним. Але коли ми сіли в машину, виявилося, що Бен-Гуріон навіть забув моє ім’я. Ми їхали мовчки, Бен-Гуріон сидів спиною до мене й не видавав ні звуку, і я був дуже засмучений. І раптом він сказав: “Троцький не був справжнім політиком”. Я не зрозумів, чому раптом він заговорив про Троцького. Мені хотілося продовжити бесіду, і я запитав: “Чому він не був політиком?” Він відповів: “Що це таке: ані миру, ані війни?! Це єврейський винахід. Лідер би сказав — треба приймати рішення: або йти на ризик і воювати, або укласти мир за всяку ціну”».
У 1932 році батько Переса виїхав у Тель-Авів на заробітки, через два роки він забрав до себе дружину й дітей. Саме в Тель-Авіві Перес закінчив середню школу, після чого пішов у сільськогосподарську школу в Бен-Шемені. Якийсь час працював пастухом і при цьому примудрявся вести активну громадську діяльність. Та так, що в 1946 році його обирають делегатом на 22-й конгрес Всесвітньої сіоністської організації, який став першим після Холокосту й Другої світової війни.
Наприкінці доленосного для Ізраїлю 1948 року Перес став помічником генерального директора міністерства оборони Леві Ешкола.
Батько сучасного Ізраїлю Бен-Гуріон розпорядився відправити Переса до США, там він очолив ізраїльське представництво міністерства оборони й пройшов навчання в Нью-йоркській школі соціальних досліджень і Гарвардському університеті.
Власне, там він і заклав основи військової могутності Ізраїлю. «Тоді, — згадував Перес, — у мене з’явилася ідея створення “Фонду оборони Ізраїлю”. Я звернувся до багатих євреїв по усьому світу. Ми швидко зібрали 40 мільйонів доларів, і це був перший внесок у будівництво реактора. Усього було зібрано 100 мільйонів доларів — величезні для того часу гроші, зараз це рівноцінно двом мільярдам».
Цікаво, що до 26 років, тобто фактично до моменту цього свого американського відрядження, Перес не знав ані слова по-англійськи. Щоб із таким багажем, точніше, його відсутністю, не просто отримати висококласну освіту, але й завести друзів із заможних західних родин, потрібно справді жити за принципом «Мрійте про більше. Чим більша ваша мрія, тим більшого ви досягнете».
Повернувшись зі США, Перес став виконуючим обов’язки гендиректора міністерства оборони, а потім був затверджений на посаді. Із цього й почалася по-справжньому його велика політика.
Погодьтеся, є в цьому щось величне – коли людині, яка почала свою кар’єру «головним військовим яструбом», вручають Нобелівську премію миру…
На цьому про війну й світ Шимона Переса на сьогодні все. Трохи про прекрасне з його життя.
Свого часу Перес видав власну серію репортажів “Із щоденника жінки”, причому підписав її жіночим псевдонімом.
До речі, сам Перес вважав, що «можливо, найбільша революція ХХ-го століття – це було звільнення жінок, це все змінило. До цього був світ чоловіків, жорстоких чоловіків. А зараз ми бачимо світ, який складається із двох частин…».
Коли Пересу було 85 років, він написав вірші про світ, які відправив на популярний музичний портал, де співачка Лель поклала їх на музику. Пізніше композицію “Молитва за мир” виконав Андреа Бочеллі.
І останнє. За словами Переса, його часто запитували: оптиміст він чи песиміст? «Моя відповідь: оптимісти й песимісти вмирають однаково, а живуть по-різному. І якщо я можу запропонувати людям, то я б запропонував жити, як оптимісти…Кожен із нас має дивитися вперед, а не назад. Світ змінюється з величезною швидкістю. І ніхто не може видати наказ зупинити ці зміни. Дурості які. Ми тільки зараз відкриваємо життя…»
Підготував Костянтин НІКОЛАЄВ
