Віденська кава – це не просто кава, випита у Відні. Справжній вишуканий напій називається віденський меланж, розповідає туристам у столиці Австрії гід і фаховий історик в одній особі Ірина Сарчук. Вона родом з України, тож землякам не лише радить запам’ятати назву славетного кулінарного шедевру, а й зазвичай дарує пізнавальну розповідь про того, хто «навчив австрійців пити каву».
Очі розбігаються, коли на вулицях міста бачиш численні ресторани й кондитерські, що пропонують у меню всілякі кави – Марії-Терезії, еспресо, капучино… Проте віденський меланж – кава особлива. Її готують з невеликою кількістю молока й подають зі збитими вершками. А почав прилучати австрійців до кави український шляхтич Юрій Кульчицький.
Нещодавно, а саме 26 жовтня, в Австрії відзначали Національне свято Австрійської Республіки, тож не зайвим буде пригадати деякі сторінки її минувшини, пов’язані, зокрема, і з козацьким героєм.
Кав’ярня на Домґассе
…Наприкінці XVII століття на Відень вдруге напали османи (перший похід у XVI столітті здійснив Сулейман Пишний – чоловік Роксолани, тобто русинки Анастасії Лісовської, яка у відомому серіалі зветься Гюррем Султан). Під час «Віденської відсічі» 1683 року на допомогу австрійському імператорові Леопольду II прийшов польський король Ян Собеський. Були у військах союзників і кілька тисяч українських козаків. Не без їхньої участі османів відкинули від стін Відня, а коли ворог відступив, як трофеї місту дісталися серед іншого добра й сотні мішків з кавовими зернами, розповідає історик.
У лавах українців боронив Відень і Юрко Кульчицький із Самбірщини (крім нього, до речі, з села Кульчиці на Львівщині походять три козацькі гетьмани, зокрема й Петро Конашевич-Сагайдачний). За легендою, раніше Юрій був у полоні в османів, вивчив їхні звичаї, мову, пісні, а під час облоги Відня виконав таємну місію – переодягнений на турка-торговця, разом із бойовим побратимом, ризикуючи життям, з великими пригодами проніс через ворожі позиції листа герцогові Лотаринзькому Карлові V і здобув як розвідник важливі відомості про османський табір (деякі дослідники пишуть, що в такі рейди за межі Відня він ходив не раз). Подвиг розвідника на ділі допоміг місту мобілізуватися і здолати облогу. Після поранення Кульчицький одружився на Марії, яка його доглядала під час лікування, і залишився у Відні. Вдячні австрійці надали герою помешкання, нагородили грошима та запропонували вибрати трофеї з покинутого табору великого візира Кари Мустафи. Цікаво, що призначення мішків із сиво-зеленими зернами переможці не зрозуміли – гадали, що цим годують верблюдів. А підприємливий Кульчицький дав раду трофею – і того ж року відкрив кав’ярню на Домґассе, 6, яку назвав «Hof zur Blauen Flasche» («Будинок під синьою пляшкою»).
Спочатку господар готував і подавав напій темний і гіркий, як у турків. І сам у турецькому вбранні пропонував на вулицях товар, тримаючи горнятка на таці. Але місцевий люд навіть за крейцер купував «каву диявола» не вельми охоче. Крига скресла, коли Кульчицький додав у напій цукор, а потім – і мед, і молоко. Кава стала коричневою і солодкою (прообраз «кави по-віденськи»). Кав’ярня набула популярності й бізнес успішно розвивався. Тепер у місті є вулиця Кульчицького (Кольшіцкіґассе), де славетний українець як охоронець віденських кав’ярень стоїть у скульптурному зображенні, тримаючи в руках кавник і на таці горнятка. До слова, гарні пам’ятники землякові спорудили й галичани: 2010 року – на Самбірщині в рідному селі героя, і 2013-го – у Львові, де, як відомо, здавна в пошані кава.
Помер Кульчицький 54-річним, захворівши на сухоти, й був похований з великими почестями поблизу собору святого Стефана. Якось історик жартома сказала своїм знайомим-австрійцям: «Якби не українці, тут, може, була б Туреччина і якби не наш Кульчицький, ви б не знали, як пити каву». Сусідка так само віджартувалася: «Щодо кави я згодна, а щодо Туреччини – побачиш, мине років 15 і вона тут може бути» (іноземців у Відні тепер багато, а надто приїжджих з територій, що за Босфором). До слова, саме турки, коли завойовували українські землі, зробили й тут відомою каву – навіть раніше, ніж відкрив свою кав’ярню пан Кульчицький: після 1672-го, якщо вірити джерелу з Вільної енциклопедії, в Кам’янці-Подільському вже пили «турецьку каву».
Собор святого Стефана і Моцарт
Католицький собор святого Стефана нині вважається одним із символів Відня. Цій величній споруді вісім століть (на Домґассе поблизу храму була колись і кав’ярня «Під синьою пляшкою»). Собор збудований з піщанику. Цей камінь поволі темніє, отож пам’ятку архітектури весь час реставрують. Віденці сміються: «Поки ми бачимо риштування на соборі, ми спокійні, бо це означає, що в бюджеті міста є гроші».
П’ять років тому реставрували найвищу вежу собору з позолоченим куполом. Під час відновлювальних робіт під куполом виявили давню карту міста. Знахідку здали в архів, а натомість залишили «для нащадків»… мобільний телефон. Міркували так: у майбутньому, хай навіть через півстоліття, реставратори знову зазирнуть під купол і довідаються, якою технікою користувалися люди в наш час.
У соборі святого Стефана вінчався і хрестив своїх дітей не менш відомий символ Відня – Вольфганг Амадей Моцарт. Він жив неподалік від храму. Орендував дорогі квартири й будинки, яких змінив упродовж життя десятки, але донині збереглося одне – на Домґассе, де композитор написав «Весілля Фігаро». За оренду житла Моцарт щомісяця платив більше, ніж його батько заробляв за цілий рік. Історики кажуть, що музикант полюбляв і азартні ігри. А помер славетний митець і був похований як людина бідна – перед смертю ще й витратив чималу суму на лікування своєї дружини Констанції. У соборі святого Стефана й відспівали автора «Чарівної флейти»…
Композитор мав чотирьох дітей, проте дорослого віку досягли два сини. В обох не було ні сімей, ні дітей. Отож немає і прямих нащадків геніального Моцарта… Доля розпорядилася так, що могилу композитора шукають і досі (прах його не у Відні). На цвинтарі є лише пам’ятник – біла похилена колона, біля якої заплаканий ангел. Дехто з істориків вважає, що прах Моцарта могли викрасти масони – митець належав до масонської ложі. Могли поховати його в Празі, де творчість Моцарта була тоді більш популярна. Хай там як, а інтрига з могилою генія залишається й досі.
Втім, Моцарт – це вже інша тема, яка не стосується до кави. За винятком того, що композитор три роки жив на Домґассе, 5 – у сусідстві з місцем, де була колись кав’ярня Кульчицького (тепер у домі Моцарта музей). І туристу можуть подати у Відні «каву Моцарта», і до кави – цукерки «Моцарт» або шоколадний лікер «Моцарт», який виробляють у рідному місті генія Зальцбурзі, і цей лікер чудово смакує з кавою!
